Вода — це найпоширеніший природний ресурс, тому часто виникає хибна думка про невичерпність і загальнодоступність водних ресурсів. Проте це не так, адже придатної для споживання населенням і для функціонування більшості земних екосистем прісної води зовсім небагато, її частка у загальних водних запасах становить лише 2,53%.
Україна за показником забезпеченості водними ресурсами серед 20 європейських країн посідає аж 17 місце (за даними 2014 р.). Прогнози на майбутнє теж не дуже оптимістичні, адже численні дослідження говорять про значний негативний вплив зміни клімату на водні ресурси України. Дослідження свідчать, що у період 2031–2050 рр. зменшення водних ресурсів на півдні України може досягнути 60–70%, а на півночі – мінуc 30–40%. Понад те – найменш забезпеченими водними ресурсами є Донбас, Криворіжжя, АР Крим та південні області України, де також зосереджені найбільші споживачі води (промисловість і сільське господарство). Наразі якраз ці регіони опинилися в зоні бойових дій та/або під контролем окупантів. Очевидно, що вже зараз війна, яку Росія розв’язала в Україні, безпосередньо зачіпає і питання водної безпеки нашої країни. У цьому контексті водна безпека трактується як розподіл води і водоємкої продукції, в якому не виникає загрози міжнародній стабільності, водних війн, водного тероризму тощо.
Водні ресурси і військові дії
Війна, яку росія розпочала проти України ще у 2014 році, найбільше вплинула якраз на ті регіони, де і до війни ситуація із водозабезпеченням була найгіршою. Зокрема, це стосується і Автономної Республіки Крим, яка більшу частину води отримувала з материка – у середньому близько 85%. Через окупацію Криму російськими військами водопостачання через Північно-Кримський канал було призупинено, адже міжнародне гуманітарне право, яке захищає цивільне населення під час війни, зобов’язує окупанта забезпечувати потреби людей на цих територіях. Очевидно, що за 8 років забезпечити Крим достатньою кількістю води росія так і не спромоглася, що призвело до водної кризи в регіоні.
Насамперед це стосується катастрофічних наслідків для кримського сільського господарства (про яке буде йтися окремо), але і населення та інфраструктура, яка забезпечує водну безпеку півострова, відчули на собі наслідки. Обміління багатьох водосховищ, зокрема і Сімферопольського водосховища, спостерігалося ще з перших років окупації. Але аномально теплий і посушливий зимово-весняний період 2020 року, який експерти пов’язують із наслідками глобального потепління, загострив ситуацію і призвів до посухи в Україні. В Криму, зокрема, з початку весни-2020 водосховища природного стоку були заповнені майже наполовину менше, ніж весною 2019-го, а на початок літа – у 2,3 раза менше, ніж у 2019-му. Як наслідок – восени 2020 року спостерігалися численні перебої із водопостачанням та відключення води у багатьох регіонах Криму.
На додаток, через дефіцит води, особливо у степовій зоні Криму, окупанти почали розробку нових і підвищення обсягів видобутку наявних підземних джерел. Наслідком цих дій стало швидке засолювання верхніх пластів ґрунту, що призвело до ще більшого погіршення якості води та втрати цих земель для сільськогосподарського використання. Враховуючи погіршення ситуації із водою на окупованих територіях, Головне управління розвідки України відзначало, що одним із сценаріїв може бути військова операція збройних сил рф із метою розв’язання проблеми водопостачання Криму. Іншими словами – «війна за воду» задля розв’язання тієї проблеми, яка була штучно створена росією внаслідок окупації АР Крим.
24 лютого 2022 року росія розпочала повномасштабне вторгнення на територію Україні, атакувавши міста майже по всій території країни. За повідомленнями прикордонників, територія Херсонської області була обстріляна з ракетних систем залпового вогню, розміщених в Криму. Того ж дня на території Херсонської області російські сили захопили головну споруду Північно-Кримського каналу, Каховську ГЕС і всі гідротехнічні споруди, що регулювали водопостачання води з Каховського водосховища до півострова Крим. А 27 лютого окупанти зруйнували тимчасову дамбу, автомобільний міст та головну перегородкову споруду каналу. За повідомленнями Держекоінспекції, російськими військами здійснювався водозабір із Каховського водосховища через часткову розгерметизацію гідроспоруди Північно-Кримського каналу. Підрахунки ДЕІ вказують на те, що за день окупанти крадуть води більше ніж на 32 млн гривень. Станом на 17 березня сума збитків за самовільне використання водних ресурсів народу України вже склала 620 млн гривень.
Водночас експерти відмічають, що Північно-Кримський канал — це система гідротехнічних споруд, і просто “пустити” ним воду недостатньо. Зокрема, коментуючи цю ситуацію, Директор Інституту водних проблем та меліорації НАН України роз’яснював, що систему Північно-Кримського каналу на півострові потрібно ретельно готувати до прийому води. Якщо ж вода потрапить у непідготовлений канал, це принесе більше шкоди, ніж користі. Наразі повідомляється, що дніпровська вода дійсно пішла каналом, але дійшла лише до станції накопичення, де потім насосами вона має перекачуватися на вищу територію. Експерти неодноразово наголошували, що стан насосів може бути незадовільним після років простою, а на їхнє відновлення можуть піти місяці. Водночас вже зараз відмічають, що через зношеність інфраструктури каналу та гідротехнічних споруд вода, що поступає у канал, сильно замулена і її якість може бути дуже низькою. Таким чином зовсім не обов’язково, що дніпровські води, захоплені росіянами внаслідок військової агресії, якось зможуть врятувати ситуацію із водою на півострові. А от призвести до негативних наслідків як для природи, так і для населення південних регіонів — цілком.
У контексті водної безпеки регіонів України, які опинилися в районі бойових дій через напад росії, також варто згадати про проблеми із водозабезпеченням у цих регіонах.
Із численних джерел відомо про перебої із водопостачанням у багатьох громадах, які опинилися під тимчасовою окупацією або в зоні бойових дій. Зафіксовані факти обстрілів і потрапляння снарядів у водонасосні станції, водогони, каналізаційні очисні споруди, що призводить до аварій і позбавляє людей доступу до питної води. Зокрема, без води залишаються жителі Маріуполя, в якому російські війська цілеспрямовано знищують цивільне населення. Відсутність доступу до води – ще один фактор тиску на населення та порушення прав людини. Генеральна асамблея ООН визнає доступ до води одним із базових прав людини, а порушення таких прав, підрив об’єктів водопостачання та дамб, мінування берегів водосховищ, обстріли водогонів можуть трактуватися як водний тероризм. І це лише один із аспектів злочинів росіян проти цивільного населення в Україні.
Забруднення води внаслідок військових дій
Вода – це цінний ресурс як для людини, так і для довкілля. На жаль, під час воєнних дій окупанти завдають шкоду всьому: життю і здоров’ю людей, довкіллю, зокрема і водним ресурсам. За місяць війни Екодія нарахувала близько 100 екологічних злочинів, що негативно впливають на стан земельних, водних ресурсів та повітря, а також завдають непоправну шкоду екосистемам. Десятки цих злочинів прямо чи опосередковано спричиняють забруднення водних ресурсів, які і так є дуже обмеженими.
Міжнародні дослідження зазначають, що війни, починаючи з Першої Світової, чимдалі більше впливають на екосистеми. Це пов’язано зі збільшенням потенціалу сучасної зброї, яка завдає більшої шкоди навколишньому середовищу. Як приклади називають розлив нафти у водні ресурси Кувейту під час Перської війни, або ж пошкодження каналізаційних ліній та очисних споруд в Ізраїлі під час війни у Лівані у 2006р., що призвело до відкладання мулу у Середземному морі. Бойові дії можуть відбуватися на морських шляхах, або ціллю військових операцій може стати водна інфраструктура (водопровідні труби, очисні споруди, дамби тощо). Ці дії класифікуються як водний тероризм.
Такі бойові дії зараз і відбуваються на території Україні.
Окупанти обстрілюють водну інфраструктуру, заміновують дамби, проводять воєнні операції на території Чорного та Азовського морів. Наприклад, в результаті обстрілу очисних споруд Васильківського експлуатаційного цеху водопостачання та водовідведення армія рф зруйнувала будівлю каналізаційної насосної станції. Внаслідок таких дій зворотні води без будь-якого очищення потрапляють до р. Дніпро.
За місяць війни стратегічною ціллю окупантів стали нафтобази у Харкові, Чернігові Луганську, Житомирі, Калинівці, Львові, Дубно, Луцьку та інші. Такі вибухи можуть призводити до забруднення як ґрунту, так і водних ресурсів.
Тому окрім питання недостатності водних ресурсів, важливо розглядати також питання доступу до чистої води. Руйнування інфраструктури та промислових об’єктів може призводити до потрапляння у водні об’єкти забруднюючих речовин, що призводить до їх забруднення, водночас зруйновані очисні споруди та насосні станції не спроможні очищати воду та постачати її українцям.
Війна, зрошення і сільське господарство
Сільське господарство невипадково згадується у частині дефіциту води у Криму. Північно-Кримський канал був основним постачальником води з Дніпра до Криму.
До 2013 року у Криму з Північно-Кримського каналу використовувалися в аграрному секторі, зокрема йшли на зрошення. Після перекриття Північно-Кримського каналу з 2013 по 2015 рік об’єм води, що використовувався для зрошення зменшився у 40 разів, а площа зрошуваних земель — майже у 13 разів. Без води Крим перетворюється на напівпустелю, де займатися сільським господарством просто невигідно. За роки окупації споживання води на промисловість, питні та господарські потреби практично не змінилася, проте споживання води сільським господарством значно скоротилася.
Чим ця інформація важлива для нас?
А тим, що спроби окупаційної влади відновити водопостачання в Крим можуть бути пов’язані зі спробами використати цю воду на потреби місцевого сільського господарства. Тобто кількість споживання води із Дніпра може кількократно зрости через потреби аграрного сектору. Вже зараз втрати (споживання води окупантами) колосальні, а з повним відновленням постачання води в Крим без належної інфраструктури, регулювання та контролю може принести серйозні негативні наслідки як для материкової частини України, так і для півострова.
Якщо говорити про усю територію України, то важливо розуміти, що основним споживачем води є промисловість, а після нього вже – сільське господарство. У порівнянні з іншими областями на території України, сільське господарство у Херсонській області найбільше споживає воду. Воєнні дії на її території, крадіжка води окупаційною владою може спричинити лише погіршення водозабезпечення регіону.
Джерело: https://ecoaction.org.ua/wp-content/uploads/2019/10/obtichne-pytannia-web3.pdf
Крадіжка водних ресурсів під час війни та водний тероризм рф може спричинити різку зміну водоспоживання по секторах. Тому важливо підходити до планування водозабезпечення південних регіонів комплексно. Адже нераціональне використання води може призвести до посилення водного дефіциту.
У цьому контексті важливо також згадати про велику реформу зрошення в Україні. Відповідно до даних «Моніторингу земельних відносин в Україні: 2016-2017», станом на 2017р. Україна мала 1693,7тис. га, проте з них не поливалось 1226 тис. га або 72,4%. Попередній міністр агарної політики зазначав, що станом на 2020р. обліковувалось більше 2 млн га, проте, по факту, зрошували лише 551,4 тис. га. Тому у перспективі в Україні також має збільшитися водоспоживання у аграрному секторі, що також підсилює ризики забезпечення прісною водою як населення, так і промисловість.
Ризики для водних ресурсів та українців
Захоплення російськими військами об’єктів водопостачання та тимчасове відновлення подачі води до Криму може спричинити загострення водного дефіциту як на материковій частині, так і на півострові. Зокрема це пов’язано з тим, що південні області є з одного боку найменш забезпеченими водними ресурсами, а з іншого боку – вони є найбільшими споживачами. Додатковою проблемою є вплив зміни клімату на ці регіони. Науковці відмічають, що з 2041 року можливе припинення місцевого поверхневого стоку в маловодні роки в Херсонської, Одеської, Миколаївської, Дніпропетровської та Запорізької областей. Наприклад, у Запорізькій області «кліматичний стік» може зменшитися в 10 разів, у Дніпропетровській у 6 разів, у Миколаївській в 3,6 рази, а в Криму — вдвічі. Дослідження впливу зміни клімату на водні ресурси України, яке Екодія проводила разом з науковцями, також вказує на те, що водний стік річок у південних областях буде зменшуватися, що в майбутньому може призвести до водного дефіциту.
Водночас із проблемою водного дефіциту загострюється питання доступу населення до води, придатної для використання у побуті або господарстві. Воєнні дії на території України, застаріла інфраструктура, непідготовлений Північно-Кримський канал може призвести лише до загострення проблеми через забруднення.
Вода повинна використовуватися ефективно і без лишніх втрат. Наприклад, в Україні станом на 2014 рік втрати води під час транспортування до споживачів становило 11,7% від водозабору. Щодо зрошення, то за даними Водної Стратегії втрати води, що подавалась у зрошувальні системи, становить більше, ніж третина, у Криму ці втрати під час транспортування та розподілення становили майже половину. Тобто велика частина водних ресурсів неефективно використовується, тому ці втрати потрібно зменшувати, оновлюючи інфраструктуру та підходи до використання водних ресурсів.
Висновок
Вода — це цінний, але обмежений ресурс, особливо в південних і східних регіонах України. Воєнні дії з боку окупантів погіршують ситуацію з водою в Україні. Експерти зазначають, що якщо нині одна з основних глобальних проблем світу полягає в енергетичній безпеці, то в умовах зміни клімату на передній план виходить як раз водна безпека. Закономірно, що новою глобальною тенденцією сучасного розвитку є перетворення водних ресурсів на головні стратегічні ресурси, які дедалі частіше стають предметом міжнародних конфліктів, збройних сутичок і навіть війн. На жаль, ця ситуація не оминула і Україну. Тому у майбутньому важливо підходити до питання забезпечення водою південних і східних регіонів комплексно, враховуючи усі ризики — як наслідки військової агресії рф, так і вплив зміни клімату.
Авторка: Марія Дячук, фахівчиня відділу екологізації промисловості ГО «Екодія»
Джерело: zn.ua