Що таке Смарагдова мережа і чому вона потрібна українцям

Уявіть, що ви живете у старому будинку, де вже струхлявіла підлога, протікає дах, завелась пліснява, і лишатись тут жити стає небезпечно для вашого здоров’я. Проте, єдиний будинок, куди ви можете переселитись, знаходиться у недоступному для вас місці – дорога до нього не просто складна, а й небезпечна для життя. Або ж уявіть, що ви шукаєте собі партнера чи партнерку для створення сім’ї, але у вашому населеному пункті вже немає вільних для стосунків людей і ви не можете піти на дискотеку у сусіднє село, щоб спробувати зустріти когось там.

Саме з такими проблемами стикається рослинний та тваринний світ сьогодні. Через урбанізацію та індустріалізацію природні території тепер зайняті містами, небезпечними дорогами та підприємствами, велика частина земель відведена під землеобробне сільське господарство чи видобуток корисних копалин. Масиви дикої природи тепер поділені на острови, між якими для тварин чи рослин немає безпечних шляхів для міграції, пошуку кращої кормової бази, пошуку партнерів тощо.

Саме тому, якщо ми хочемо зберігати певні види, то повинні захищати середовища їх існування і можливості для такої міграції. Для прикладу, щоб зберегти лосів в Україні, не достатньо лише заборонити полювання – варто також подбати, щоб для них було достатньо водно-болотних угідь, спокійних узлісь та можливостей проходити великі відстані, не натикаючись при цьому на Одеську трасу, яку їм нереально перейти і вижити.

Як охороняють дику природу в ЄС?

Саме така мотивація лягла в основу біогеографічного підходу до збереження видів в рамках екологічної мережі Natura 2000 в ЄС. Рада Європи фактично заснувала її в 1989 році і офіційно затвердила у 1996 році в рамках Бернської конвенції. Цей підхід до збереження біорізноманіття заснований на екологічних принципах і водночас допускає деяке господарське використання ландшафту. Екологічні мережі складаються з трьох компонентів:

• ключові території – це основне місце існування виду, часто це вже наявні природоохоронні об’єкти. Вони забезпечують умови для збереження важливих екосистем, середовищ існування і популяцій видів.
• коридори – для взаємозв’язку між ключовими територіями.
• буферні зони – для захисту екологічної мережі від несприятливих зовнішніх впливів. Для прикладу, щоб рись гарно почувалась у карпатських лісах, їй потрібен значний спокій, саме тому у буферній зоні довкола її постійного місця проживання може обмежуватись діяльність, яка призводить до значного шуму: рубка лісу, велика кількість туристів, чи, наприклад, туризм із собаками.

Щоб сформувати мережу, необхідно для початку дослідити, які території мають бути ключовими та потребують особливої охорони. Це роблять науковці, які обґрунтовують важливість збереження певних об’єктів та пропонують їх на розгляд комітету Бернської конвенції. А вже той вирішує, чи включати визначену територію до мережі.

Але саме лише включення не означає захист. Тож далі потрібно розробити план управління територією. Для кожного об’єкта він розробляється індивідуально, щоб врахувати усі особливості місцевості, і визначає, що можна, а чого не можна робити на його території.

Такий підхід має багато переваг. Це дійсно сприяє охороні цінних оселищ і на цей час є найкращим механізмом охорони природи з існуючих. І така охорона екосистем вигідна не лише для видів, що там мешкають, а й для людей. Здорові екосистеми регулюють клімат, утримують воду, що зменшує ризики повеней, покращують якість ґрунту, корисні для туризму й оздоровлення – усі ці вигоди називають екосистемними послугами. Врешті-решт, це допомагає й економіці, адже зменшує збитки від зміни клімату й надзвичайних природних явищ.

Дослідження показують, що вигоди від мережі Natura 2000 оцінюються в межах від 200 до 300 мільярдів євро на рік, або 2-3% валового внутрішнього продукту ЄС. За оцінками, діяльність, здійснена на об’єктах Natura 2000, забезпечила створення близько 12 мільйонів робочих місць щороку протягом періоду 2006-2008 років, тобто близько 6% від загальної зайнятості в ЄС.

Чи можлива така мережа в Україні?

Оскільки природа не має кордонів, то і в країнах, які не входять до складу ЄС, але ратифікували Бернську конвенцію, теж почали розробляти аналогічну мережу – Смарагдову мережу, яка формується аналогічно до Natura 2000.  В Україні створення Смарагдової розпочалось понад 10 років тому. Перший офіційний етап розробки мережі в Україні тривав з 2009 по 2016 рік, коли до її складу включили в першу чергу вже наявні території природно-заповідного фонду (національні природні парки, природні і біосферні заповідники), а також каскад дніпровських водосховищ.

Подальше розширення мережі вже стосувалось переважно природних територій, які до цього не мали охоронного статусу. Після підписання Угоди про асоціацію з ЄС Україна зобов’язалась завершити розробку мережі та ухвалити відповідне законодавство. Після вступу до ЄС Смарагдова мережа стане частиною Natura 2000, що створить нові можливості і в першу чергу фінансування збереження довкілля.

Наразі в Україні вже існує 377 смарагдових об’єктів, визнаних Бернським комітетом. Ми можемо побачити згадки про території Смарагдової мережі у публічній комунікації Міндовкілля та інших органів влади, деяких стратегічних документах. На порталі Державного геологічного кадастру навіть є шар з територіями Смарагдової мережі. Проте території досі не визнані юридично, тож другий етап – розробка планів управління – теж не почався. А без цього неможливо і забезпечити цінним територіям належний захист.

Законопроєкт про території Смарагдової мережі №4461 був поданий до Верховної Ради 4 грудня 2020 року. Він врегульовує питання  щодо створення територій Смарагдової мережі та створює чіткі правила їх використання. Поки даного законодавства нема, вже є численні випадки, коли бізнесмени втручаються у життя смарагдових територій і намагаються, наприклад, забудувати їх чи почати там видобуток корисних копалин. У кращому випадку підприємці стикаються зі спротивом місцевого населення чи екологічних активістів, і роботи припиняються, у найгіршому ж цінні території просто руйнуються. Наявність такої законодавчої прогалини ускладнює життя і природі, і бізнесу, і громадам.

Саме тому зараз важливо ухвалити закон 4461 про території Смарагдової мережі, щоб не втратити десятирічні напрацювання та запустити процес далі. В умовах російської агресії та необхідності повоєнного відновлення це є просто необхідним. По-перше, велика частина об’єктів Смарагдової мережі порушена військовими діями і потребує чітких планів управління, які сприяли б відновленню цих територій. По-друге, повоєнне відновлення потребуватиме великих ресурсів та значного зростання економіки. Щоб при цьому не нашкодити довкіллю та наступним поколінням, у нас мають бути чіткі критерії для бізнесу та промисловості, де можна, а де не можна вести свою діяльність. Зараз мало часу, щоб витрачати його на тривалі обговорення, судові тяганини та боротьбу з недобросовісними бізнесами. Без збереження довкілля повоєнне відновлення неможливе і українці в цьому зацікавлені.