Атомна енергетика – це складна та комплексна тема, навколо якої точиться чимало суперечок. Атомники усіляко пропагують свою галузь оповідями про надійність, екологічність і вигідність. Далекі від енергетичної сфери люди згадують переважно про ризик аварій. Громадянське суспільство переймається ще й питанням небезпечних відходів.
Щоб розібратися в технічних аспектах роботи АЕС, потрібні глибокі знання та освіта. Та щоб розуміти загальні принципі і наслідки її роботи для людей та довкілля, достатньо здорового глузду. Про які аспекти роботи промисловості, що генерує більше половини нашої електрики, важливо знати і пам’ятати навіть тим, хто не працює в цій сфері? Ми зібрали довгий, але не вичерпний список того, що ви можете почути про атомну енергетику.
В процесі свої роботи атомні станції майже не забруднюють довкілля і виглядають цілком екологічними. Але якщо зазирнути глибше, то на поверхню випливає чимало прихованих від стороннього ока проблем. Адже АЕС – це не лише безпосередня робота, а й інші етапи, які входять у повний ядерно паливний цикл:
Видобуток руди – атомні станції, як і теплові, працюють на викопному паливі. Уранову руду видобувають на шахтах, які мають ті самі проблеми, що й вугільні: зруйновані території, які потребують відновлення, викиди у довкілля, відходи. На них також підвищена концентрація радону – радіоактивного газу, який при вдиханні опромінює працівників шахт зсередини і може спричиняти серйозні захворювання.
Збагачення урану – уран для ядерних реакторів необхідно не лише видобувати, а й додатково обробляти, щоб він став придатним для використання. Для тони ядерного палива необхідно переробити 2-3 тисячі тон радіоактивної уранової руди. Решта стає відходами, які потребують особливого поводження.
Виведення з експлуатації – атомний реактор після завершення його терміну експлуатації не можна просто зупинити і перетворити на арт-простір чи опенспейс. Більшість його складників – радіоактивні, тож його необхідно повністю розібрати, ізолювати і так само захоронити. Способу ж безпечно зберігати всі ці відходи довше, ніж сто років, людство досі не винайшло.
Загалом, усі етапи існування, окрім найпомітнішого – власне виробництва енергії – спричиняють викиди, утворення відходів, фінансові витрати і ризики для здоров’я працівників. Особливо тривожним залишається невирішене питання сміття, яке продукується на всіх цих етапах. В Україні його поділяють на радіоактивні відходи (РАВ) та відпрацьоване ядерне паливо (ВЯП), яке по суті є високоактивними радіоактивними відходами, хоча у нас його полюбляють називати “цінним ресурсом”.
Найбільше проблем викликає саме поводження з ВЯП. Період його напіврозпаду складає десятки тисяч років – протягом всього цього часу воно залишається радіоактивним і небезпечним. Незважаючи на значні потуги світової спільноти, способів його постійного захоронення досі не існує. Наразі діють лише тимчасові сховища.
Раніше ВЯП з українських станцій за наші гроші відправлялося в Росію, де з нього видобувалася «цінна компонента», а високоактивні відходи повертають назад в Україну. Нещодавно Енергоатом після семи років війни нарешті оголосив про припинення співпраці з Росією, адже довгоочікуване Централізоване сховище ВЯП у Чорнобильській зоні от-от має запрацювати. Це сховище зберігатиме відходи (або ж “цінний ресурс” – залежить від ваших поглядів) протягом 100 років. Що далі – ніхто не знає. Атомники плекають надію, що доти науковці вигадають, як використовувати його повторно.
До речі, переробка ВЯП – це не єдина сфера, у якій наша атомна галузь залежна від Росії. Більшість наших атомних реакторів спроєктовані та збудовані ще за радянських часів, тож і паливо для них постачає спадкоємиця радянської промисловості. Зараз 12 українських реакторів працюють з використанням повністю або частково російського ядерного палива. Останнім часом наші атомники намагаються урізноманітнити джерела постачання і поступово розширюють використання американського палива. Та виходить обмін шила на швайку, бо виробництво близько половини нашої електроенергії все одно залежить від іноземних постачальників.
За період існування індустрії сталося 11 серйозних аварій атомних реакторів (із розплавом ядерного палива та\або руйнацією реактора), ще 5 – на об’єктах ядерно-паливного комплексу. Набагато більше, ніж прогнозували представники індустрії.
Атомники люблять відхрещуватися від цього аспекту, називати аварії «випадковостями» і списувати їх на «людський фактор». Але ці розмови, на жаль, ніяк не впливають на те, що аварії на атомних станціях ставалися і можуть статися ще. І що аварії – це не лише «людський фактор», а й зруйновані людські життя. Так, внаслідок Чорнобильської трагедії постраждали сотні тисяч людей, десятки тисяч родин назавжди переселилися з домівок, а територія площею у три Києва стала Зоною відчуження. Із небезпечними відходами, що утворилися внаслідок катастрофи, необхідно справлятися досі.
Звісно, враховуючи потенційні ризики, атомні станції проєктуються так, щоб максимально убезпечити їх від аварій, терористичних атак, природних катаклізмів, фатальних людських помилок. Але досвід показує, що хвилюватися атомникам варто і через значно менші проблеми: наприклад, пташок чи морських тваринок.
Нещодавно, «надійна та стабільна» атомна енергетика постраждала від атаки морських тваринок, подібних на медуз. Морські сальпи засмітили водозабірні клапани на Ханульскій АЕС у Кореї, через що в країні зупинилися аж два енергоблоки потужністю майже ГВт кожен. І це стається не вперше і не лише в Кореї.
Наприклад, у ставку-охолоджувачі Хмельницької АЕС прижилися молюски-дрейсени, звиклі до теплої води. В 2005 році їх зібралося так багато, що вони частково перекрили труби системи охолодження і ті перестали пропускати достатньо води, тож в одному з енергоблоків довелося екстрено знижувати потужність. А у 2015 році реактор на американській станції Індіан Поінт зупинився на три дні через пташку. А точніше, через пташиний послід, який потрапив на лінії електропередач і призвів до спрацювання систем безпеки.
Атомну енергетику нерідко пропагують як “зелену” і хочуть представити як рішення кліматичної кризи. Та як вже зазначалося, хоч атомна станція майже не викидає парникових газів під час роботи, та на усіх інших етапах своєї життєдіяльності вона теж є джерелом викидів і забруднення довкілля. За найгірших умов, викиди парникових газів від повного ядерного циклу (тобто з урахуванням усіх необхідних етапів) у 24 рази більші за викиди від сонячної енергетики та усього в 4 рази менші за вугільну.
Але це ще не все. Атомні станції – потенційно небезпечні об’єкти. Коли їх проєктують, то враховують багато ризиків, в тому числі екстремальні погодні явища. Однак середній вік станцій у світі – понад 30 років, тож і планувалися вони кілька десятиліть тому. До сучасних кліматичних умов вони просто не пристосовані. А тим часом з посиленням зміни клімату екстремальні погодні явища частішають та стають усе більш непередбачуваними та масштабними і загрожують безперебійній роботі станцій.
Особливо тривожний для атомної енергетики наслідок зміни клімату – це нестача води. За прогнозами науковців, це головний ризик для нашого регіону. Однак він не лише потенційний, а й уже помітний – наприклад, для охолодження двох блоків Хмельницької АЕС вже зараз у найспекотніші періоди доводиться брати додаткову воду з річки Горинь. Чим збираються охолоджувати ще два блоки, які Енергоатом хоче добудувати – невідомо. В оцінці впливу на довкілля цього проєкту його ініціатори немає свіжих даних про те, чи вистачить їм води для безпечної роботи «нових» блоків.
В Україні тариф на атомну електроенергію найнижчий, проте насправді він не відображає всіх витрат пов’язаних з атомною генрацією. Так, він неповною мірою включає в себе вартість зняття з експлуатації, поводження з радіоактивними відходами та не включає в себе вартість поводження з відпрацьованим ядерним паливом. Світова ж статистика показує щорічне збільшення нормованої вартості електроенергії (тобто такої яка включає всі екстерналії).
За останні 11 років вартість атомної електрики зросла на 33%, про це свідчить звіт Лазард за 2020 рік. Така тенденція зумовлена постійними зростаннями вимог до безпеки, зростання вартості спорудження нових енергоблоків та виведення старих з експлуатації. Вартість сонячної та вітрової генерації в той же час впала на 90% та 70% відповідно.
З 15 наявних реакторів, у 12 вже сплив проєктний термін експлуатації – вони відпрацювали вже понад 30 років. Поки держава продовжує ці терміни, сподіваючись, що реактори-пенсіонери витримають ще трохи. Але вони все ж не вічні й рано чи пізно їх доведеться закривати. Однак закрити – не означає просто зупинитися і перестати працювати. Деякі частини атомної станції забруднені і потребують особливого поводження, тож її треба не просто вимкнути, а ще й розібрати, запакувати та захоронити відходи.
Енергоатом оцінює вартість виведення з експлуатації українських енергоблоків у 300-400 млн доларів. В той час як на практиці іншим країнам це обходилося в понад мільярд. Станом на листопад 2020 Україна назбирала у Фонді зняття з експлуатації лише трохи більше 150 млн євро – і це за 17 років заощадження. До того ж, ці кошти ніяк не захищені від інфляції і ризикують ще більше знецінитися.
Зараз ми не маємо фінансів, аби вивести з експлуатації навіть один енергоблок. Тож після зупинки, старі блоки доведеться залишати на невизначений час, доки не збереться достатньо коштів. Такий відкладений демонтаж має низку недоліків. Зокрема, виведенням з експлуатації станції могла б займатися частина її ж працівників – це зберегло б їм роботу ще на багато років, а також було б значно ефективніше. Адже хто впорається з цим краще, ніж ті, хто роками там працювали і знають, як все влаштовано? Якщо ж відтерміновувати виведення з експлуатації, то люди втратять роботу, а ядерна галузь втратить можливість отримати користь від їхніх знань та навичок.
Однак грошей на це немає, і замість вирішувати цю проблему, Україна планує створити нам нову – добудувати ще два реактори на Хмельницькій АЕС, на які так само немає грошей, то ще й безпечність проєкту ніким не підтверджена.
Тож, враховуючи те, чого нам коштуватиме подальший розвиток атомної енергетики – не лише грошей, а й нашої безпеки та здоров’я – варто вже зараз задуматися над альтернативами. Адже розвиток відновлюваних джерел енергії та енергоефективності вже зараз вигідніший. До того ж, саме ВДЕ нині є найчистішими технологіями, що продукують найменше відходів та забруднення і допомагають боротися зі зміною клімату.
А щоб і далі бути в курсі новин зі світу атомної енергетики, підписуйтеся на нашу щомісячну розсилку.
Основні завдання - капремонт частини будівлі з заходами енергозбереження.
Ми детальніше поговоримо про План з точки зору збереження довкілля у процесі відновлення.
Екодія розповіла про можливості використання бази даних щодо масштабних інвестицій у землю.
Платформа стала місцем, де представники вугільних громад мають змогу почути один одного, поділитися зворотнім зв’язком…
З якими результатами вони завершилися, розповідаємо далі.
Для реалізації енергоефективних проєктів на основі цих досліджень необхідно об’єднати зусилля громадянського суспільства та органів…