Не зважаючи на те, що війна продовжується, вже зараз виникла необхідність планувати відновлення країни. Очевидно, що різні регіони матимуть різні потреби для відбудови. Проте, на загальнодержавному рівні основні засади повоєнного життя мають бути спільними для всіх.
Відбудова складатиметься з багатьох кроків і має максимально охоплювати планування на коротко-, середньо- та довгострокову перспективи. Ми пропонуємо основні принципи для зеленої післявоєнної відбудови, які б забезпечили сталий розвиток економіки та громад:
Зелене відновлення України – це стале відновлення, яке відбувається з використанням найкращих доступних технологій та практик.
Перед Україною стоять масштабні та важливі задачі: відновлення критичної інфраструктури, забезпечення енергетичної безпеки країни, вже прискорена подальша імплементація законодавства ЄС боротьба зі зміною клімату та адаптація до неї тощо. Для того, щоб це забезпечити, уся нова інфраструктура має сприяти відмові від викопного палива, а відновлення міст, сільських територій та їхніх громад має відбуватися з врахуванням соціальних, економічних та екологічних факторів.
Будь-які тимчасові, невідкладні задачі мають підкріплюватися планами довгострокового розвитку. Україна, в особі відповідальних органів, у час післявоєнного відновлення повинна орієнтуватися на сталі та системні рішення, які мають:
Україна поступово повертається до життя на територіях, де відновився контроль української влади. Тимчасові рішення (“швидко, дешево, але якісно”) є важливими в контексті відновлення життєдіяльності міста чи громади, проте вони не повинні перетворюватися на постійні. Ми повинні планувати відновлення України ефективно, щоб якісно відновити життєдіяльність країни на довготривалий період. Системні рішення для сталого розвитку України повинні бути “якісними, ефективними та довгостроковими”.
Економічний розвиток – це важлива складова у частині розвитку будь-якої країни, проте для комфортного та якісного життя потрібно завжди пам’ятати про необхідність балансу економіки з безпекою довкілля та потребами суспільства. Тому у частині відновлення життєдіяльності міст, сільських територій та їх громад відповідальні органи повинні знаходити цей баланс. Найкращий міжнародний досвід відбудови міст після масштабного руйнування свідчить, що лише інтегрований підхід за принципами сталого розвитку може відновити добробут населення, соціальне та культурне життя.
Без перебільшення війна – це також боротьба між тоталітаризмом та демократією, боротьба за цінності. Одними з підвалин демократії є прозорість та відкритість врядування задля ефективного контролю громадськістю, до яких прагнула Україна до початку повномасштабного вторгнення ворога.
Для реалізації громадського контролю за виконанням поставлених задач, а також для забезпечення прийняття обґрунтованих рішень на місцях важливо забезпечити доступ до публічної інформації та необхідних даних, зокрема через забезпечення:
У процесі відбудови України ключовою є роль громад, зокрема у зв’язку з децентралізацією та необхідності забезпечити відчуття “власності” результатів цієї відбудови. Громади, як ключові учасники цього процесу, мають право вирішувати і планувати процеси відновлення відповідно до визначених власних пріоритетів.
Разом з тим представники влади на місцях повинні забезпечити якісну участь громадськості, зокрема через участь у прийнятті рішень у вигляді громадських обговорень/слухань, створенні робочих груп за різними напрямками (наприклад, відбудови будівель, оновлення міської інфраструктури тощо). Важливим аспектом є сприяння розвитку представників влади та громад у вигляді підвищення спроможності щодо територіального розвитку, аспектів сталого розвитку (відповідно до потреб громади).
Відбудована Україна повинна стати високотехнологічною з дотриманням усіх екологічних стандартів. Тому післявоєнне відновлення інфраструктури та економіки має ґрунтуватися на найкращих доступних технологіях та практиках, що дозволить нашій країні відійти від радянського минулого і перейти у світле й безпечне майбутнє.
Цей принцип полягає у реалізації таких конкретних заходів:
Найближча перспектива членства України в ЄС накладає на нас додаткові зобов’язання щодо наближення національного законодавства та нормативно-правової бази до ЄС. Ми повинні відповідально віднестися до цього процесу, з визначенням відповідальних міністерств та дотриманням строків. Зокрема, Директива 2010/75/ЕС про промислове забруднення, Директива 91/676/ЄС про нітратне забруднення тощо, які передбачають впровадження кращих доступних технологій та практик для господарської діяльності.
Процедура оцінок впливу на довкілля є важливим етапом задля оцінки екологічних ризиків до початку ведення планової діяльності. У воєнний час проведення цієї процедури обмежили у зв’язку з процесами дерегуляції бізнесу, проте у час післявоєнного відновлення ця процедура повинна бути дотримана. Компанії повинні відповідально ставитися до відбудови своїх підприємств і враховувати усі ризики, зважаючи на зміну клімату, недостатність чистої води та необхідного відновлення природних екосистем.
Відновлення частково пошкодженої інфраструктури, будівель, підприємств не може відбуватися без дотримання чинних екологічних вимог та стандартів. Наявні вимоги не повинні сприйматися як перешкода до успішного розвитку бізнесу. Навпаки, їхнє дотримання сприятиме майбутньому сталому розвитку підприємств із забезпечення економічної та екологічної безпеки.
Процеси дерегуляції бізнесу є закономірною відповіддю держави, у зв’язку з тим, що бізнес на різних ланцюгах виробництва чи постачання зазнає чималих втрат через війну. Проте дерегуляція у сфері впливу на довкілля навіть на поточному рівні може призвести до зловживань та порушення природоохоронного законодавства (що спостерігалось і у довоєнний час). Дерегуляція бізнесу повинна відбуватися з дотриманням кращих європейських довкіллєвих правил ведення господарської діяльності з ефективним контролем і притягненням до відповідальності за порушення. Важливим у даному контексті є реформування та здійснення державного екологічного контролю.
Україна повинна поступово оновлювати стандарти, відповідно до яких компанії відновлюють свої підприємства. Зокрема, у частині енергоефективності будівель є доцільним підвищення стандартів енергоефективності нового будівництва до класу А або визначення критеріїв енергонезалежних будинків та відбудова за стандартами NZEB (так, як це передбачено Національним планом збільшення кількості будівель з близьким до нульового рівнем споживання енергії).
До початку війни Україна мала одну з найбільш енергоінтенсивних економік світу, а отже потенціал до підвищення ресурсо- та енергоефективності залишається високим. Це стосується як секторів виробництва (енергетичний, промисловість), так і споживання (будівлі). Впровадження нових енергоефективних технологій дозволить значно скоротити втрати енергії під час її виробництва і споживання. Зокрема, необхідними під час післявоєнної відбудови України є програми лізингу чи пільгового кредитування для придбання енергоефективного обладнання як-то теплові насоси для централізованого чи децентралізованого теплопостачання.
Природоорієнтовані рішення – заходи, які вирішують ряд проблем у сфері клімату та біорізноманіття за допомогою захисту, сталого управління і відновлення природних екосистем. Подібні рішення варто використовувати у плануванні та відбудові міст, інфраструктури, веденню сільського та лісового господарства. Такі рішення не лише вирішують проблеми, а й сприяють покращенню стану навколишнього середовища, збільшують кількість екосистем, підвищують стійкість громад та екосистем до зміни клімату.
Процес відновлення України повинен орієнтуватися на удосконаленні міського планування, яке ґрунтувалося б на принципах сталого розвитку.
В основі планування міст має бути людина та її потреби, а громадські простори мають бути безпечними, доступними та комфортними для кожного, що можливо за умови дотримання таких заходів.
У процесі відбудови міст необхідно орієнтуватися на принципи сталої мобільності. Необхідно обладнати смугами громадського транспорту усі дороги, розробити і реалізувати плани розвитку велосипедної інфраструктури, обладнати для пішоходів 100% довжини магістральних доріг, а для велосипедистів – мінімум 50%.
Використання громадського транспорту замість приватних автомобілів є ключовим елементом компактного міста. Громадський транспорт є більш ефективним, дозволяє звільнити міський простір, оскільки перевозить людей групами, а також скоротити викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря.
Також у містах важливо розвивати мультимодальність, що означає можливість змінювати різні види транспорту в одній поїздці без надмірних зусиль, а також створити сприятливі умови для пішого пересування на коротких дистанціях, особливо, з огляду на змішаний характер землекористування.
Стратегічне значення для населення має залізнична інфраструктура, тому необхідно забезпечити сполучення залізницею як мінімум всі міста з населенням від 100 тисяч.
Змішане використання територій, притаманне багатьом європейським містам може стати новим пріоритетом при відновленні зруйнованих міст, а також будівництві нового житла для внутрішньо переміщених осіб. Створення багатофункціональних міських просторів, що поєднують різного роду активності (житло, робота, шопінг, відпочинок), дозволить забезпечити гідні умови проживання, соціальні потреби, а також суттєво зменшити потреби у використанні транспорту.
При відбудові зруйнованих населених пунктів планування інфраструктури міста необхідно здійснювати орієнтуючись на місцеві джерела енергії (скидне тепло, ВЕС, СЕС, біомаса тощо), намагатися максимально диверсифікувати джерела генерації та скоротити відстані від місця генерації енергії до споживача. Збільшення частки відновлюваних джерела енергії в енергобалансі міста, а також заходи з енергозбереження дозволять підвищити енергонезалежність громад та пришвидшити досягнення національних кліматичних цілей.
Згідно з Правилами утримання зелених насаджень у населених пунктах України рівень озеленення міських вулиць має бути не меншим 25%, а територій біля шкіл – 45-50%. Містобудівні практики довоєнного періоду доволі часто ігнорували будь-які норми озеленення, що призвело до ущільнення забудови, зменшення розмірів рекреаційних зон, погіршення якості повітря, формування теплових островів та, в цілому, погіршення умов проживання містян. Програми комплексного озеленення міст повинні розроблятися паралельно з планами відбудови територій, що постраждали у наслідок військових дій.
До початку війни забруднення повітря в Україні було причиною найбільшої кількості передчасних смертей серед усіх країн Європи. У Києві майже 90% забруднюючих речовин у атмосферному повітрі були від транспорту.
Саме тому у проєктах відбудови міст та регіонів потрібно закладати кошти на закупівлю та обслуговування нових автоматизованих стаціонарних постів моніторингу якості повітря. Також за необхідності переглянути та внести зміни до Програм державного моніторингу у галузі охорони атмосферного повітря зон та агломерацій.
Інфраструктура водоканалів (очисні споруди, лабораторії, насосні станції) потрапили під значний удар зі сторони окупантів. Більшість з них потребує повної реконструкції та відновлення. Щоб зменшити навантаження на довкілля, необхідно відновлювати системи водопостачання та водовідведення з урахуванням найкращих доступних технологій.
Створення безбар’єрного простору має стати одним з ключових пріоритетів нової містобудівної політики. Кожна людина має право вести активний спосіб життя за будь-яких обставин та не бути ізольованою від суспільства. Інклюзивність передбачає усунення дискримінації, інтеграцію маломобільних, літніх, осіб з дітьми, дітей і молоді та інших вразливих соціальних груп населення, а також однаковий доступ до соціальних благ та забезпечення прав людини.
Зелена відбудова має включати прискорену відмову України від викопного палива, в першу чергу його імпорту. Процеси підвищення рівня енергоефективності та пріоритезація децентралізованих відновлюваних джерел енергії мають вийти на перше місце в новій енергетичній політиці державі.
Україна має поставити задачу переходу на 100% відновлюваних джерел енергії (ВДЕ) до 2050 року та поступово повністю відмовитися від використання атомної енергії для електрогенерації. Будь-які інвестиції в енергетику мають базуватися на необхідності відмови від викопного палива.
Декарбонізація енергетичного сектору є основним кроком для досягнення енергетичної безпеки та кліматичних цілей України. У майбутній Енергетичній стратегії до 2050 року потрібно чітко визначити терміни та темпи декарбонізації, а також розробити відповідні плани для ключових секторів економіки. Подальша залежність від викопного палива підриватиме енергетичну безпеку України, а також обмежить можливість ефективно використовувати інвестиції та надану допомогу для розвитку сучасних сталих технологій.
Незадовго до повномасштабної війни Кабмін ухвалив Національний план дій з енергоефективності до 2030 року, який передбачає, що первинне та кінцеве споживання енергії в Україні не повинно перевищувати відповідно 91,5 млн та 50,5 млн тонн нафтового еквіваленту. Внаслідок військової агресії рф, енергоспоживання в Україні значно скоротилось.
Якщо масова відбудова підприємств і житлових будинків буде відбуватися за підвищеними стандартами енергоефективності (напр. будівництво нових житлових будівель з класом енергоефективності А), то задекларована Національна ціль з енергоефективності має бути переглянута в бік посилення її амбітності.
В Україні мала генерація з відновлювальних джерел становить лише 2,5% від усіх встановлених потужностей ВДЕ в країні. Така генерація могла б автономно забезпечувати електроенергією громади, незалежно від стану центральних електромереж. При цьому четвертим енергопакетом ЄС, що буде найближчим часом імплементовуватись до законодавства України в рамках зобов’язань за Асоціацією з ЄС, визначено саме розвиток розподіленої генерації.
Саме технології відновлюваної енергетики за останні п’ять років стали найдешевшими у світі джерелами енергії, тому розвиток ВДЕ окрім екологічного, має й економічне обґрунтування. Сфера ВДЕ – це нові технологічні робочі місця та зменшення енергетичної залежності. Зростання їх частки визначене пріоритетом в рамках Стратегії енергетичної безпеки України, що затверджена Урядом у 2021 році.
В Україні є цілі міста та регіони, економіка яких повністю залежить від функціонування підприємств з видобутку, переробки та/або використання вуглеводнів. Процес відмови від викопного палива повинен проходити справедливим чином до людей, які втратять роботу та забезпечувати диверсифікацію місцевої економіки й створення нових робочих місць.
Розпочатий в останні декілька років на національному та місцевому рівнях процес справедливої трансформації вугільних регіонів має продовжуватися. Більшість українських шахтарських міст знаходяться в Донецькій та Луганській областях і через них наразі проходить фронт активних бойових дій. Саме вугільні громади можуть стати показовим прикладом вдалої “зеленої” післявоєнної відбудови.
Атомний тероризм росії показав, наскільки небезпечним може бути централізоване виробництво електроенергії: захоплення АЕС та робота енергоблоків під обстрілами створює чимало невиправдано високих загроз не лише для місцевого населення, але й для України, Європи та світу.
Щоб, у майбутньому, запобігти ризикам пов’язаним із використання ядерної енергії, необхідно розробити плани зняття з експлуатації для кожного енергоблока діючих АЕС та у період до 2040 року забезпечити поступове закриття діючих АЕС. Фінансування нових проєктів атомної енергетики є економічно не виправданим та ризикованим у період післявоєнного відновлення, оскільки міжнародний досвід свідчить про значні затримки у будівництві та про зростання фінальної вартості спорудження енергоблоків. Натомість доцільніше інвестиції спрямувати у розбудову децентралізованих об’єктів відновлюваних джерел енергії та розумні мережі, які зможуть забезпечити постачання електроенергії та тепла навіть у критичних умовах.
Агропродовольча система важлива в частині забезпечення як продовольчої, так й екологічної безпеки України. На сьогодні система, в основі якої лежить великомасштабне та монокультурне виробництво, централізовані логістика та переробка стає мішенню для агресора, що одномоментно порушує усю усталену систему із відповідними системними наслідками для ланцюгів постачання в Україні та світі. Відтак Україна у своєму післявоєнному відновленні має пріоритетно розвивати та підтримувати більш адаптивні (гнучкі), сталі й децентралізовані агропродовольчі системи.
Для формування таких продовольчих систем необхідно дотримуватись таких пріоритетів:
Скорочення відстані, яку долає їжа від поля до тарілок споживачів, є основою для оптимізації логістичних витрат, скорочення використання ресурсів для транспортування та зберігання продукції. Чим менша відстань для постачання продуктів “від поля до виделки”, тим стійкішою є продовольча система. Підтримка виключно великомасштабного експорту сільгосп продукції зазвичай обходиться втратою довгострокової економічної стійкості, деградацією біорізноманіття, вод та ґрунтів, негативними соціально-економічними наслідками для сільського населення.
Малі та середні господарства повинні стати ядром для розвитку стійких агропродовольчих систем. Відповідно до даних, малі (в т.ч. сімейні) фермери становлять 98% всіх сільгоспвиробників у світі та обробляють понад 53% сільськогосподарських угідь. Більш того, загалом такі господарства виробляють близько 60 % валового сільськогосподарського продукту України. Малі та середні ферми, їх кооперативи є основою для самозайнятості населення, джерелом додаткових й різноманітних робочих місць у сільській місцевості, відтак основою місцевої економіки та самодостатності сільських громад. Чим більш розмаїтою є система виробництва, тим стійкішою та гнучкішою вона є до зовнішніх потрясінь.
Розвиток сільських територій є важливою частиною Спільної сільськогосподарської політики ЄС, яка зміцнює соціальну, екологічну та економічну стійкість сільських територій. Для розв’язання соціально-економічних питань та екологічних проблем сільських місцевостей необхідні альтернативи щодо можливостей – зайнятості, ведення бізнесу, кооперації та загалом успішного існування сільських громад. Тому важливо розробити і реалізувати Національну стратегію сільського розвитку.
Великі промислові агро виробництва сфокусовані на технічні та зернові культури, що далі використовуються як паливо та корм для тваринництва. Великі тваринницькі та птахівничі комплекси є об’єктами підвищеної екологічної небезпеки зі значними викидами у повітря, воду й ґрунти, та інших відходів.
Загальний напрямок агровиробництва повинен зосередитися на сталих та кліматично дружніх рішеннях, а саме надання переваг агроекологічним практикам: точному землеробству, використанню сівозмін та біологічно різноманітного полікультурного підходу у рослинництві; дрібномасштабному тваринництву з високими стандартами добробуту тварин; застосування технологій та практик для скорочення викидів парникових газів, зменшення та переробки сільськогосподарських та харчових відходів. Окрім того, українські фермерські господарства демонструють великий потенціал для розвитку органічного землеробства.
Виробництво та переробка агро продукції повинні розвиватися за принципом циркулярної економіки. Агропідприємства та фермерські господарства мають усі можливості стати підприємствами повного циклу з безвідходним та відновним виробництвом, що включає повну переробку залишків продукції, використання екологічно чистих інноваційних технологій, ефективне використання ґрунтів залежно від їх якісних характеристик та за призначенням. Зокрема, відходи від рослинництва та тваринництва можна використовувати місцево у локальних проєктах малої біоенергетики або як добрива. Важливою частиною цього заходу є розвиток мережі підприємств з переробки та видалення побічних відходів тваринництва (напр. ветсанзаводів), що мають безпечно утилізувати такі відходи й зменшити ризики забруднення навколишнього середовища.
Особлива увага має приділятись явищу концентрації та монополізації аграрних земель певними економічними гравцями. Звіти в ЄС та Україні засвідчують, що бідність найбільше вражає там, де концентрація земель найбільша. 13 найбільших агрохолдингів в Україні з угіддями понад 100 тис. га, контролюють приблизно 15% земельного банку України. Частка ж фермерських господарств ледве сягає 2%, а особистих селянських (з ділянками менше 1 га і до 100 га) – до 12%.
Економічні наслідки відкриття та функціонування ринку землі у пост воєнний період для України, зокрема, залежатимуть від цін на землю та прозорих і справедливих переговорів між землевласниками, невеликими фермами та великими компаніями. Необхідно сформувати цілісну стратегію стимулювання дрібних землевласників — від стартового фінансування для молодих фермерів до розвитку інфраструктури, яка б полегшила дрібним виробникам отримати рівноправний доступ до ринку сільськогосподарських земель.
Ми усвідомлюємо важливу роль екосистем у пом’якшенні наслідків та адаптації до змін клімату, підтриманні здоров’я українців та українок, у підтримані продовольчої безпеки, у забезпеченні оборонної здатності. Саме тому важливо зберегти обсяг екосистем у стані не гіршому, ніж до повномасштабного вторгнення, за винятком територій, які постраждали внаслідок військових дій. Зокрема, Україна повинна дотримуватися таких заходів:
За попередніми підрахунками Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів, агресор веде бойові дії на території 900 об’єктів природно-заповідного фонду площею 12406,6 кв.км, що становить близько третини площі природно-заповідного фонду України. Під загрозою знищення перебувають близько 200 територій Смарагдової мережі площею 2,9 млн га, 14 Рамсарських об’єктів площею 397,7 тис. га. Усе це середовища існування для тисяч видів рослин і тварин. Ці території мають важливу роль для захисту біорізноманіття та збереження клімату. Стан цих екосистем після бойових дій має бути негайно обстеженим, та для кожної території має бути розроблений план з подолання наслідків
Етап відбудови країни несе великі загрози природним екосистемах через потенційне зростання видобутку ресурсів для потреб будівництва – піску, щебеню, деревини та ін. Саме тому є важливим збереження процедури оцінки впливу для цих категорій робіт та відповідного контролю за виконанням. Важливо законодавчо закріпити статус цінних територій Смарагдової мережі, через прийняття закону 4461. Також повинно буде забезпечене виконання Лісової стратегії управління лісами до 2035 року, оскільки там передбачено перехід на стале та ощадливе лісівництво, що дозволить зберегти ліси від надмірного видобутку.
В плані реалізації Стратегії з екологічної безпеки та адаптації до змін клімату, прийнятої 20.20.2021 було передбачено проведення оцінки впливу зміни клімату на сільське, лісове та водне господарства і розробити плани адаптації у цих галузях. Дослідження експертів показують, що ці галузі є одні з найбільш вразливих до зміни клімату і якщо не вжити заходів якомога швидше, то ми матимемо велику загрозу в продовольчій та економічній безпеці та забезпеченню прісною водою.
Мета публікації: Створити компактний путівник для громад з переходу на зелені енерготехнології.
Територіально розглядаємо локації за межами Києва та інших великих міст.
Екодія посилює зв’язки з європейським громадянським суспільством.
Основні завдання - капремонт частини будівлі з заходами енергозбереження.
Ми детальніше поговоримо про План з точки зору збереження довкілля у процесі відновлення.
Екодія розповіла про можливості використання бази даних щодо масштабних інвестицій у землю.
Переглянути коментарі
Чому не згадані водневі технології?
Доброго дня, Станіславе!
Згадані ті технології, що наразі є релевантними і економічно обгрунтованими.
А водень, до речі, це не джерело енергії, це спосіб її збереження. І не завжди він "зелений".
Ми не оминали увагу ці технології, просто вони мають свої особливості. Читайте детальніше: https://ecoaction.org.ua/chy-vriatue-voden-klimat.html
Олекса (Номад) - Виникла низка питань, серед яких: Сталі та системні рішення (рішення не можуть бути сталими у довготривалій переспективі ...) Стійкий та сталий розвиток міст та регіонів (розвиток передбачає втрату сталості, але - головне - як розуміється розвиток?) Розвиток стійких та децентралізованих агропродовольчих систем (агрокомплекси і так децентралізовані, і що означає їх розвиток?) зберігати баланс, що закладений у принципах сталого розвитку “Економіка + Довкілля + Суспільство” (у складних адаптивних "системах" - утворення - баланс зберігатися тривалий час не може в приницпі!!!)