“Чорнобиль як чіпляє, то потім вже ніколи не відпустить” – Ната Жижченко (ONUKA)

Гурт ONUKA присвятив Чорнобилю вже другу пісню. Трек “ARKA” увійшов до нового альбому “MOZAЇKA”. Ната Жижченко не раз відвідувала зону відчуження та навіть провела тиждень на станції. Напередодні річниці Чорнобильської аварії Ната розповіла Екодії про те, як катастрофа вплинула на її життя i творчість гурту. Про велич арки, життя мешканців зони відчуження та про те, як важливо бути обізнаними – далі в інтерв’ю.

Коли ти вперше почула слово “Чорнобиль”, за яких обставин?

Вперше почула в дитинств. Мій батько – ліквідатор, він працював на станції у 86-88-рр. Вони від’єднували комутації третього і четвертого енергоблоків. Я завжди уточнюю, що він працював саме на станції. Тому що просто ліквідатор – це і прибиральник, і солдат, і той, хто підписував папери. А ліквідатор, який працював на станції після аварії – це науковець, фізик. Це абсолютно іншого рангу ліквідаторство.

Я з дитинства чула слово «Чорнобиль», тому що батько постійно був на вахтах, і я його почала забувати. Коли він повертався, то я запитувала: “Що це за дядя?”. Тато дуже переживав, тому що він мене любив, я була довгоочікувана дитина, єдина дівчинка у великій династії. Звісно, потім все було нормально, але Чорнобиль з дитинства пам’ятаю.

В університеті ти захищала магістерську роботу про вплив аварії на ЧАЕС на культурний регіон Полісся. Довго обирала тему?

В мене було одне – про що я могла нескінченно писати і розмовляти – це Чорнобильська катастрофа. Але, звісно, тема мала бути пов’язана з фахом. Зміст роботи був у тому, щоб проаналізувати, наскільки на Поліссі збереглася архаїчна культура.

Ми їздили з подругами по цих регіонах, записали навіть кілька пісень саме з Полісся. Тож ця робота мала ще й практичну вагомість. Мені потім казали: “Пиши кандидатську, в тебе вже половина роботи готова”. Яка кандидатська? Ви що, смієтеся? Але це було цікаво. Чорнобиль проростає з мене, як ті берізки на дев’ятому поверсі будинків в зоні відчуження. Є думка, що Чорнобиль так чіпляє, що потім ніколи не відпустить. Це правда, абсолютно.

Позаминулої осені сталася визначна подія – встановлення арки над зруйнованим реактором Чорнобильської АЕС. Насправді це важливий перший крок. Але потрібно ще й розібратися, що там всередині саркофага. Навіть не всі атомники розуміють, що там відбувається. Плюс треба знайти сховище для відходів. Зараз є тимчасове місце, де вони зберігаються, але треба вічне. Тому мені здається, зараз важливо піднімати ці теми.

Арка – дійсно шедевральна споруда. Мені взагалі здається, що це жива істота. ЇЇ зводили французи, голландці – на цьому, як правило, ЗМІ акцентує увагу, але ж не треба забувати й про наших робітників. До речі, саме українці будуть обслуговувати й розбирати саркофаг. Але їх чомусь не враховують, і мене це обурює найбільше. Це бійці тилу, які продовжують надзвичайно складну роботу. У когось все закінчилося у 88-му році, за ліквідації, але ж насправді роботи продовжуються і донині. Експлуатація цієї станції – це такий же подвиг, як і ліквідація.

“Арка на Чорнобильській АЕС – це пам’ятник історії України”

Коли на найвищих рівнях йде мова про те, що АЕС виводиться з експлуатації довічно. Для мене вперше слово “вічність” має таку документальну закарбованість. Я не можу цього усвідомити. Здається, в цьому вся трагедія і вся велич Чорнобиля. Вічність, матеріалізована на папері – це феноменально. І водночас жахливо.
Чому ти вирішила актуалізувати тему Чорнобиля в проекті ONUKA? Коли ти його створювала, то вже знала, що рано чи пізно порушуватимеш тему катастрофи?

Я ніколи не думала настільки наперед. Коли починалася ONUKA, не могла уявити, що все розвинеться до таких масштабів. Амбіції були, мабуть, разів у сто меншими.

Пісню Чорнобильській катастрофі я хотіла присвятити ще наприкінці 2015-го року. Але так вийшло, що реліз відбувся у 16-му – це якраз було тридцятиріччя. Для мене “Vidlik’” означав дуже багато: і відлік нової музики, і відлік нової країни, і відлік до і після ЧАЕС. Журналісти перекрутили, що “Vidlik” про Чорнобиль, хоча йому присвячена пісня “1986”. В ній є фраза: “Life is too short, and death is so sure, and nothing for tomorrow has left” –  життя коротке, а смерть настільки очевидна чи остаточна, і нічого на завтра не залишається. Але є акцент на те, що “We fly like a feather, so immune and free”. Малося на увазі, що ми літаємо, як пір’ячко в повітрі – такі ж незахищені та вільні. Як те пір’ячко у “Форресті Ґампі”. Чомусь в мене таке світле відчуття було.

А “Vidlik” – це не пряма присвята, а посилання. Перші фрази: “Я, дихати, хотіти. Я, припиняти, розмова”. Якби станція розмовляла, то вона говорила б саме цей текст в той день. І на тому, я казала, закрився цей гештальт у творчості ONUKA. Але так вийшло, що в альбомі “MOZAЇKA” є інструментальний трек “ARKA”. Він настільки казково-фольклорно-магічний. Це ніби благоговіння перед аркою. Напевно, в музичному плані це вираження тих емоцій, які я відчуваю. Арка на фотографіях абсолютно не така. Коли її бачиш вживу, вона величезна. А коли розумієш, що вона отак от підіймалася, потім наїхала, і буде захищати сто років… Звісно, перше питання: “А що після того, як мине сто років?”. Мені співробітник станції сказав: “Правильне питання. На жаль, воно тільки тебе зараз хвилює”. Але я думаю, що за сто років все зміниться.

“ARKA”– трек з нового альбому. В “Новом времени” ти говорила, що це “посвящение незаслуженно обделенному вниманием эпохальному событию, детский восторг перед монументальным сооружением, призванным уберечь человечество от новой угрозы”. Якої нової загрози?

Такої ж самої. Будь-якої техногенної катастрофи. Ми ж бачимо, що стаємо на ті ж граблі. Це ж не перша аварія. Я не уявляю, як могли дати дозвіл на будівництво станції в Щолкіному. Зараз вона входить до “Книги рекордів Гіннеса” як найдорожча, недороблена, у світі АЕС. Вона коштувала 500 мільйонів рублів. Їй залишалося менше року до введення в експлуатацію, і лише через Чорнобиль будівництво зупинили.

Арка. Що ти знаходиш в цьому образі? Які емоції?

Я думаю, велич, вінець інженерної думки, краса. Це новий пам’ятник історії України та споруда вселенського масштабу, яка точно переживе всіх, хто її зводив. Вона на таке й розрахована. І це просто безумство якесь.

“Для мене тиждень на ЧАЕС був вибухом мозку”

Ти регулярно їздиш у зону відчуження. Які враження від поїздок?

 У травні минулого року була моя перша ночівля саме в Чорнобилі. Це було абсолютно не так, як я собі уявляла. Я чомусь думала, що в Чорнобилі люди такі ж одухотворені, як і на станції. Але ті, хто є охоронцями зони, на КПП стоять, працюють там в якихось магазинах – це абсолютно іншого польоту люди.

Мені було реально страшно виходити на вулицю пізно. Я навіть не пішла гуляти і просто залишалася в номері. Я уявляла, скільки людей взагалі змінилося в цій ванній, в цьому ліжку… і це взагалі мене розірвало. А ще мене вразило те, які там комахи. Це було просто як у фільмі жахів. Мене покусали крізь розрізи в джинсах, і ці рани два чи три місяці не заживали.
Ми були у той період, коли виділився стронцій. Він проникає до кісток через тріщини в щілинах суглобів. Тому персонал навесні, влітку і восени має ходити з довгими рукавами. І всі це виконують. Зараз там жорсткий контроль.

Під час однієї з поїздок ти провела на АЕС тиждень.

Я дуже хотіла попрацювати на станції хоча б два-три місяці. Але, по-перше, там конкурс на роботу, а в мене ж немає фахової освіти. Я хотіла прибиральницею, будь-ким, просто щоб стати частиною АЕС.  Із моїми знаннями там неможливо просто так прийти і влаштуватися. Необхідно пройти навчання, скласти іспити. Єдине, що вони могли запропонувати – це отака тижнева практика-робота з повним допуском у різні дні в різні зони. З усією атрибутикою, з поїздками на електричці, з формою, з особистими дозиметрами. І це було розвінчанням моєї романтизації того, як там працювати. Для мене це було щастям. А для більшості людей це взагалі ніщо. Просто робота.

Ти говорила, що коли повернулась, щось кардинально змінилося. Що?

Була переоцінка цінностей в усіх моментах: романтизації трагедії, рівень складності об’єкту, і там ще стільки роботи. І про вічність. Змінилося і ставлення до людей, які цим хворіють, маю на увазі, морально. Дізналась багато і трагічної статистики, наприклад, про жіночі захворювання, які там розповсюджені.

“З моєї аудиторії багато хто почав цікавитися Чорнобилем”

На твою думку, чи сьогодні молодь достатньо знає про Чорнобиль?

Більшість людей навіть не знає, що арку звели. Слово “Чорнобиль” чули. На жаль, воно зараз набуло якогось саркастичного характеру. В цьому, я думаю, винна наша держава. Тому що стільки спекулювали та стільки вкрали. Це дуже сумно. І, звісно, якісь побутові жарти… Напевне, в кожній такій темі є свої недоліки. Але я знаю, що з моєї аудиторії багато хто почав цікавитися. В принципі місія така і була – “Осведомлён, значит – вооружён”.

Уяви, що хтось із твоєї аудиторії, молода людина підходить до тебе і запитує: «Онуко, в чому основні уроки Чорнобиля?”, що ти відповіси? Що ми вивчили або мали б вивчити?

Я думаю, що перше – це професійність. Я читала розсекречені матеріали про те, як вводився в експлуатацію четвертий енергоблок. Було багато розбіжностей, що на такому об’єкті здається взагалі неможливим. Все ж таки це такі теми, які, мені здається, я не маю права порушувати. Я там не була, я не фізик, не науковець. Я з іншого боку дивлюся на цю проблему.

Друге – це не замовчування інформації, а сприяння обізнаності людей у техбезпеці.

Третє, мені здається, що в школі, що в інституті має бути предмет, з якого треба складати іспити, про те, як поводитися в екстремальних ситуаціях.

В Україні працює ще близько 15-ти реакторів, планують добудувати третій і четвертий блок на Хмельницькій АЕС, в той час, коли світ відходить від атомної енергетики. Чи є в тебе позиція щодо України з цього приводу? Чи варто, на твою думку, відмовлятися від АЕС?

Я думаю, що це настільки складне питання, що в Україні зараз настільки нестабільне життя в цілому, і якщо ще від’єднатися від АЕС… По-перше, уявіть, скільки це ч, скільки людей, енергії. Ми не на тому етапі, щоб зараз це зробити. Звичайно, мені б хотілося, щоб ми відмовилися, щоб у нас були природні джерела енергії – сонце, вітер. Тим паче, що в нас є неабиякий потенціал. Але це як піраміда Маслоу: поки що ми на низькому рівні. Нам би зараз хоч якийсь баланс знайти на цьому “малєньком плоту”.

“Не може бути екологічного майбутнього України у відриві від світового”

Є сценарій того, як до 2050 року перейти на відновлювані джерела енергії на 91%.

Я думаю, що з точки зору людства і планети, звісно, це правильно. З точки зору України – як держави, людей, які зайняті в цій промисловості, та й взагалі енергетики поки що це взагалі неможливо.

Термін дії арки – сто років. Українці, сподіваюся, житимуть більше, ніж сто років. Точно знаю. З точки зору екологічної ситуації про яке майбутнє ти мрієш для України?

Я думаю, що не може бути екологічного майбутнього України у відриві від світового. Ми живемо на одній планеті. Є цікава думка, що з нами не зв’язуються інопланетяни доти, доки у Землі є поділ на країни. Це розповсюджена ідея фантастів: поки є ворожнеча між народами, не може бути й мови про зв’язок з іншою планетою. Це можна перекласти іншими словами: все одно планета в нас одна, і екологія. Не може бути такого, що ваша трагедія – ваша екологічна катастрофа. Трагедія наша, але катастрофа вселенська. Зараз в країнах, які живуть більш-менш стабільно, є тенденція більш правильно ставитися до планети. Я сподіваюся, що так триватиме й далі.

Аби не було катастрофи на Чорнобилі, як змінилося б твоє життя?

Мені здається, що Чорнобиль – це одна з найбільш вагомих причин такого швидкого розпаду Радянського Союзу. Можливо, якби ми жили в СРСР, все було б інакше. Але я не думаю, що саме моє життя сильно змінилося через цю катастрофу. Багато інших сімей були б більш щасливими, якби її не було. Мільйони сімей.

Фото (крім фото 2 і 3 в тексті): Олена Ангелова