Галузь тваринництва значним чином впливає на стан довкілля: використовуючи велику кількість природних ресурсів та продукуючи багато викидів і відходів. Ступінь цього впливу залежить від практик, що застосовуються на господарствах. Однією з найбільш проблемних ланок виробництва тваринницької продукції є поводження із гноєм сільськогосподарських тварин.
Для визначення найбільш актуальних проблем, а також шляхів мінімізації негативних впливів від галузі на замовлення ГО “Екодія” був проведений Аналіз практик та шляхів удосконалення поводження з гноєм в Україні.
Система національного законодавства містить низку технічних регламентів та вимог до безпечного управління гноєм тварин у сільському господарстві. Окрім того, відбувається процес наближення до норм та вимог Європейського Союзу. Однак реальні практики на різних етапах роботи ферми (проєктних та виробничих) вказують на прогалини у регулюванні та бар’єри для реалізації практик, що здатні зменшити вплив на довкілля та здоров’я населення: знизити забруднення води та ґрунтів, викиди у повітря тощо.
На рівні господарств типовими проблемним підходом є зберігання гною на відкритих майданчиках без належного укриття чи герметизації. Це призводить до значних втрат поживних речовин (азоту, фосфору, калію) через вивітрювання, вимивання та забруднення поверхневих і підземних вод нітратами, фосфатами та патогенами, що несе ризики поширення хвороб, а також посилює евтрофікацію водойм (коли вода “цвіте”). Іншою проблемою є недостатній термін зберігання гною, часто менше рекомендованого (наприклад, щонайменше 4–6 місяців для гною корів). Це не забезпечує повного знезараження від патогенної мікрофлори, яєць гельмінтів і насіння бур’янів, залишаючи гній небезпечним для здоров’я тварин, людей і навколишнього середовища, з неприємним запахом та високим ризиком поширення інфекцій. Нарешті, обрахунок об’ємів генерації гною та розмірів інфраструктури для зберігання й переробки проводиться переважно “на око”, без точних розрахунків, що спричиняє переповнення сховищ, аварійні скиди, загрожуючи екологічній безпеці.
Що ж стосується більш системного рівня екологічного врядування галуззю тваринництва, то необхідно вирішити такі питання:
- брак систематичного моніторингу якості ґрунту та вод, що ускладнює виявлення забруднення нітратами й іншими речовинами із сільгосподарських джерел. Крім того, відсутність чітких стандартів щодо вмісту забруднюючих речовин створює ризики для здоров’я людей та тварин;
- порушення вимог щодо відстаней до житлової забудови призводить до проблеми для санітарно-епідеміологічного благополуччя громад;
- двоякість трактування гною — як відходів чи побічних продуктів — створює правову плутанину в регулюванні та оподаткуванні;
- відмінності у класифікації господарств за розмірами різними документами, що призводить до плутанини та зловживань;
- недостатня інформованість фермерів про сучасні технології переробки, брак фінансування на розбудову/модернізацію необхідної інфраструктури для безпечного зберігання та переробки;
- та інші.
Налагодження сталої системи управління гноєм як побічним продуктом тваринництва потребує вирішення існуючих розбіжностей у системі національного законодавства, та впровадження уніфікованих європейських нормативів. Не менш ключовим завданням є робота із фермерами, які реалізовують необхідні практики на своїх господарствах.
Рівний доступ до знань та фінансових інструментів дозволять використовувати потенціал гною тварин як органічного добрива чи сировини для виробництва біогазу, водночас мінімізуючи екологічні ризики для ґрунтів, вод, повітря та здоров’я громад.
