Кременчуцький суд виніс вирок у справі про отруєння річки Псел. Директора підприємства оштрафували на 629 тисяч гривень. Це максимум за статтею і водночас майже нічого, якщо порівняти з масштабом завданої шкоди.
Влітку 2023 року річка Псел на Полтавщині перетворилася на стічну канаву. Більш ніж 30 кілометрів русла — мертва риба, бура вода і нестерпний сморід від свинячого гною. Забруднення охопило береги від населених пунктів Гуньки до Омельника й Запсілля — популярного місця відпочинку для мешканців Кременчука. Криниці стали небезпечними. Дітей не пускали купатися до річки два літа поспіль.
Причина — місцеве підприємство вивезло понад 2,5 тисячі кубометрів свинячого гною на відкрите поле і розраховувало, що все обійдеться. Та 9 липня пішли зливи, і тисячі тонн відходів тваринництва змило у бік річки. Як пізніше зʼясувалось із матеріалів справи, так робили і раніше. Просто раніше щастило з погодою.
Екодія стежила за цією справою з самого початку: брала участь у громадських слуханнях разом із місцевими мешканцями, готувала письмові зауваження щодо звіту з оцінки впливу на довкілля і подала зауваження щодо планового розширення свинокомплексу.
Вирок, який є, і якого немає
Лише 6 березня 2026 року, майже через три роки після екологічної катастрофи на річці Псел, Кременчуцький районний суд виніс вирок: директор підприємства визнаний винним у забрудненні земель. Призначено штраф 629 тисяч гривень плюс 42,5 тисячі за проведення експертиз. Раніше підприємство вже сплатило 514 тисяч гривень громаді й 115 тисяч гривень власниці однієї із забруднених ділянок.
Формально це максимальне покарання за статтею. Суддя відмовилася вважати визнання провини «активним сприянням слідству», назвавши це лише визнанням очевидного.
Але є кілька «але». По-перше, під суд потрапило забруднення земель — те, що можна сфотографувати й виміряти. Забруднення річки та підземних вод у вирок окремою статтею не увійшло.
«Директора притягнули до відповідальності за забруднення земель, — каже Марія Дячук, керівниця відділу сільського господарства ГО «Екодія». — Не річки чи підземних вод, що турбувало місцевих мешканців найбільше, а саме землі. Тобто щось таке, що можна зафіксувати і побачити. А за забруднення, яке не сильно видиме, можна, виходить, і не притягувати до відповідальності?».
По-друге, у справі фігурувало одне підприємство — те, що купило гній і вивезло його на поле. Підприємство, де безпосередньо утримуються тисячі свиней і утворюється гній, у провадженні окремим фігурантом не з’явилося. Попри те що обидві структури, за публічними даними реєстрів, мають спільних бенефіціарних власників.
Джерело: https://corp.globino.ua/pro-nas/
Джерело: https://youcontrol.com.ua/catalog/company_details/33604720/
Джерело: https://youcontrol.com.ua/catalog/company_details/31876859/
По-третє і найголовніше — 629 тисяч гривень це приблизно 15 тисяч доларів. За знищену на роки екосистему.
“Коли я побачила новину, подумала: невже це все? 629 тисяч гривень штрафу — це приблизно 15 тисяч доларів. Це ніяк не співставляється з тією шкодою, яку було завдано. Чи стало людям легше за ці два роки — з водою, запахом, станом річки? Ні. Коли сталася ця проблема, люди залишилися сам на сам із нею. Якби активісти не піднімали цю тему, влада, ймовірно, взагалі нічого б не зробила. Не було ні підвозу питної води, ні аналізів — і зараз цього теж ніхто системно не робить і не контролює», — каже місцева мешканка Марія Мосейчук.
За її словами, таке масштабне підприємство мають задавати стандарт і не шкодити довкіллю. Адже має для цього всі можливості.
“Коли ми читаємо новини про те, що якогось рибалку зловили, бо він виловив 10 рибин, і йому нарахували 200 000 штрафу. А тут риба в річці вимерла і така сума. Це просто знущання, замилювання очей», — ділиться мешканка Омельника Світлана Неіленко, яка два роки тому стала однією з організаторок місцевої ініціативної групи.
Система не змінилась
Захист у суді намагався довести, що гній не нашкодив землі, а навпаки — покращив показники органічної складової ґрунту. Суддя ці аргументи відхилила. Але сам факт того, що такий аргумент взагалі прозвучав у залі суду — промовистий.
Не менш промовистим є інше: за матеріалами справи, підприємство зберігало гній на відкритому полі і до 2023 року. Просто раніше не було таких дощів.
«Через зміну клімату таких екстремальних погодних явищ може ставати більше, — зауважує Марія Дячук. — Очікувати, що цього року пощастить — дуже нераціонально. Бо наступного року можемо знову наступити на ті ж граблі».
За словами Марії Дячук, у публічному реєстрі з оцінки впливу на довкілля з’явилося повідомлення про збільшення поголів’я місцевого свинокомплексу до понад 63 тисяч голів на рік. Питання про те, як підприємство поводитиметься з гноєм у новому масштабі, лишається відкритим. ГО «Екодія» вже подала свої зауваження щодо цього повідомлення .
Що зараз із річкою — і що буде далі
Минулого літа у річці Псел вже купалися. Поверхнево річка відновлюється. Але стан підземних вод, на яких тримається питна вода громади, досі системно ніхто не моніторить.
«Головне, що було цінним у цій історії, — люди не стояли осторонь. Вони об’єдналися, почали відстоювати свої права, вимагати рішень. Але водночас важливо розуміти: влада часто лобіює інтереси таких підприємств, бо це податки і робочі місця. Та це не означає, що бізнес може спекулювати своєю масштабністю, завдаючи шкоди довкіллю», — наголошує Марія Мосейчук.
Куди підуть присуджені кошти — теж відкрите питання. Відповідно до бюджетного законодавства, частина коштів мала б бути спрямована до бюджету громади. Але за інформацією місцевих мешканців, рішення про їх використання місцева рада так і не ухвалила.
«Ці гроші — куди вони будуть направлені? В мене є величезні сумніви. Дивлячись на відношення до цієї ситуації місцевої влади, як вони намагалися показати, нібито природа сама себе взяла і зруйнувала», — додає Світлана Неіленко.
«Заплатити штраф і продовжити робити так як робили — легше. Чи призведе цей вирок до зміни практик? На жаль, є сумніви», — зазначає Марія Дячук.
Чому ця історія — більше ніж про одну річку
Ця справа — не просто історія одного підприємства й однієї річки. Це модель того, як в Україні досі працює екологічна відповідальність великого агробізнесу.
Україна взяла на себе зобов’язання впровадити Нітратну директиву ЄС ще 2017 року. Це означає системний моніторинг, визначення зон, вразливих до забруднення нітратами, і зміна практик агропідприємств для запобігання забрудненню води. Без цього кроку наступний Псел — лише питання часу й непередбачуваних погодних явищ.
Моніторинг у нас слабкий і вразливі зони визначити в Україні складно. Статистика показує, що тваринництво в Україні занепадає, тому проблеми забруднення від гною як такої начебто і немає на національному рівні. Але ситуація з забрудненням річки Псел якраз показує причинно-наслідковий зв’язок — хто винен, і що варто змінити. Таких історій можна зібрати чимало по всій Україні, адже тваринницькі комплекси часто економлять на нормальному зберіганні гною.
За даними виїздів і досліджень Екодії, у багатьох селах уже складно знайти криницю з безпечним рівнем нітратів. Системного державного моніторингу підземних вод фактично немає, а зміни практик в агросекторі залишаються фрагментарними, хоча на папері все може бути. При цьому ризики добре відомі: нітрати у воді — це не лише «цвітіння» річок, а й невидима небезпека у криницях, що несе пряму загрозу здоров’ю, зокрема для вагітних жінок і немовлят.
Аргумент про те, що екологічні вимоги «послаблять аграрну галузь», виглядає короткозорим. Без правил і контролю ціна зростання перекладається на громади — у вигляді знищених річок, забрудненої води і втрати якості життя. Навпаки, для агросектору теж має бути вигідним зберігати азот з гною і використовувати його для підвищення врожайності. Втрата гною — це втрата грошей для фермера, який натомість буде купувати мінеральні добрива. То чому одразу ж не використовувати ресурси раціонально?
Тому питання стоїть не лише про виконання євроінтеграційних зобов’язань. Йдеться про базові речі: хто і як відповідає за вплив на довкілля, і чи здатна держава встановити зрозумілі правила гри.
Джерело – mediadokaz.pl.ua
