“Будинок природи”, який став прихистком для кажанів: як його рятують у Єланецькому степу

На території України залишилося лише два степові природні заповідники, що перебувають під контролем української влади. Це “Єланецький степ“, розташований у Миколаївській області, та “Михайлівська цілина” у Сумській області. Усі інші – частково або повністю в окупації.

“Єланецький степ“ – це унікальний природний резерват, місце наукових відкриттів, притулок для червонокнижних тварин і приклад того, як екологічні ініціативи можуть зберегти не лише природу, а й історію.

У чому проблема?

Не знищити домівку кажанів

На території заповідника “Єланецький степ“ розташована унікальна споруда — “Будинок природи”, зведений у 1983 році в карпатському стилі. Колись він мав стати науковим центром, приймати експедиції, дитячі екологічні табори, слугувати базою для досліджень. Але вже понад 25 років будівля стоїть пусткою. Через негоду й відсутність фінансування на капітальний ремонт вона поступово руйнується, хоча зберігає свій вигляд і архітектурну привабливість.

Будинок природи. Фото: заповідник “Єланецький степ“

“Це така собі візитівка нашого заповідника. Ми давно хочемо його відновити, щоб приймати тут туристів, науковців, проводити дитячі табори”, – розповідає Лариса Патрушева, наукова співробітниця заповідника та доцентка кафедри екології Чорноморського національного університету.

За роки без людей будинок став домівкою для колонії червонокнижних кажанів. Вони мешкають на горищі, у вузьких щілинах приміщень, що добре зберігають температуру.

Починати реконструкцію без урахування потреб кажанів означає втратити колонію. Водночас затягування ремонту призводить до подальшого руйнування будівлі. Тож постало завдання – завчасно забезпечити тваринам альтернативне житло.

“Нам було важливо зрозуміти: які саме кажани тут мешкають, скільки їх, які для них потрібні умови. І як створити їм альтернативне житло, якщо почнемо реконструкцію”, – пояснює Лариса Патрушева.

Один з нових мешканців “Будинку природи”. Фото: заповідник “Єланецький степ“

Яке рішення?

Як переселити кажанів і зберегти екосистему

Працівники заповідника звернулися за допомогою до експертів. За підтримки громадської організації “Екодія“ запросили двох фахівців Українського центру реабілітації рукокрилих. Вони провели дослідження, підтвердили наявність великої колонії і навіть виявили новий для території заповідника вид кажанів – вуханя сірого.

За грантові кошти команда придбала 20 літніх будиночків для кажанів, виготовлених Українським центром реабілітації рукокрилих, встановила фотопастки та провела просвітницьку кампанію. Для школярів і студентів організували лекції, вікторини, спільні заходи з біологами. Навчали, чому кажани не страшні, а корисні. Як їх можна підтримати і як правильно підвісити будиночки для кажанів (на південний захід та на листяних деревах).

Будиночок для кажанів. Фото: заповідник “Єланецький степ“

Щоб привабити кажанів до нових сховків, у деякі будиночки поклали їхні екскременти – за словами зоологів, це допомагає тваринам швидше сприйняти місце як безпечне. Сам процес переселення триває поступово: кажани самі знаходять будиночки, орієнтуючись на запах та ехолокацію. За один сезон повного переселення не очікують – це займе кілька років. Але вже зараз у заповіднику бачать перші результати.

“Кажанів ніхто не переселяв вручну. Це неможливо. Але ми створили їм безпечну альтернативу. Вони поступово знайдуть ці будиночки самі. А коли почнемо реконструкцію, вже будуть знати, куди летіти. Це не екстрена евакуація, а м’яке переселення, яке займе певний час”, – пояснює Лариса Патрушева.

Вартість одного будиночка склала близько 1200 грн, фотопастки – по 2000 грн. Оплатили також роботу фахівців. Інші активності заповідник проводив власним коштом або за допомоги партнерів.

Чому важливо зберігати степ?

Робота з кажанами – це лише одна з багатьох ініціатив, спрямованих на збереження унікальної степової екосистеми. Але чому взагалі так важливо зберігати степ?

Люди часто сприймають степ як порожню землю. Мовляв, краще її розорати і виростити щось корисне. Але це глибока помилка, пояснює Лариса Патрушева. Природна степова рослинність виконує критично важливі функції.

Заповідник “Єланецький степ“. Фото: адміністрація заповідника

Передусім, вона виробляє кисень, як і ліс. По-друге, зберігає воду. У природному степу дощова вода повільно вбирається в ґрунт, а звідти – у річки. Якщо ж степ переорати, вода просто стече по схилу, змиє ґрунт, спричинить повені й ерозію. Так ми втрачаємо і воду, і землю.

“Через зміну клімату кількість опадів на рік майже не змінюється. Але вони стали інтенсивнішими. Колись місячна норма випадала за 30 днів – тепер може за 30 хвилин. А без рослинного покриву вода не затримується. Сніг – ще одне втрачене джерело. Він танув повільно, поступово зволожував ґрунт. А зараз снігу практично немає. Це означає, що підземні води не поповнюються. І, наприклад, коли підірвали Каховську дамбу чи в Миколаєві розбомбили водогін, рятувалися підземними водами. Але якщо ми їх вичерпаємо, другого шансу не буде”, – наголошує Лариса Патрушева.

Заповідник “Єланецький степ“. Фото: адміністрація заповідника

Хто живе в “Єланецькому степу”

Нині заповідник складається з двох ділянок: Єланецького та Михайлівського природоохоронних науково-дослідних відділень.

Тут мешкають червонокнижні види тварин, зокрема полоз жовточеревий, полоз сарматський, мишівка Нордмана, канюк степовий, совка, лежень, із комах – подалірій, жук-олень, сколія-гігант, синявець Бавій, а також шість видів рукокрилих (кажанів).

Особливою родзинкою є бізони – їхня чисельність останніми роками тримається на рівні близько 20 особин, хоча може змінюватися через вік чи хвороби. Саме бізони часто стають головною причиною для візитів туристів.

Поруч – екостежка, маршрути для відвідувачів. Весною степ квітне шафраном, ковилою, горицвітом, а також іншими рослинами, занесеними до Червоної книги України. Загалом виявлено 28 таких видів, серед яких: карагана скіфська, шоломниця лежача, шафран сітчастий, сон чорніючий, тюльпан бузький і п’ять видів ковили. Але сезон короткий: з кінця квітня до середини червня.

Попри труднощі, пов’язані з війною та нестачею фінансування, команда заповідника продовжує працювати. Вони зберігають те, що мешкає та росте на території. Шукають інвесторів, підтримку, впроваджують інновації – і вірять, що Будинок природи знову стане осередком науки, освіти й збереження біорізноманіття.