Знайомтеся! Це Денис Іваніна – один із учасників цьогорічного ЕнерджайзерКемпу. Денис приїхав на кемп із міста Корюківка, що на Чернігівщині, та представляє місцево молодіжну громадську організацію “Альтернатива”. І він із нами поділиться своєю історією про табір!
Яка історія з ЕнерджайзерКемпу 2015 мені запам’яталася найбільше? Безумовно це історія зі мною у головній ролі, історія “людини-бумерангу”. Проте запам’яталася вона не через те, що я в ній головний персонаж, а через те, що це не епізодична історія, а історія довжиною у весь кемп та через те, що діючих осіб у ній величезна кількість.
На ЕнерджайзерКемп я їхав з розрахунку побути там 3-5 днів і потім повернутися до свого міста, до звичного кола людей та запланованих справ. Коли ж настав той самий “останній день”, коли прийшов час пакувати речі у наплічник та згортати намет, я зрозумів, що нікуди я не хочу їхати. Я потрапив в оточення цікавих, гарних, добрих та комфортних для мене людей. За ті короткі 5 днів, що я був у кемпі, вже сформувалося відчуття дому, який знаходиться просто неба, без стін, в місці, де я ніколи до цього не був.
Та, коли до мене, незалежно один від одного, підійшло кілька людей, більше п’яти точно, і головним посилом від них до мене було “Не їдь. Залишайся!”, то я вже не міг не залишитися. І я залишився
Отже, з оцими всіма думками та почуттями я почав збиратися, попередньо попрощавшись з усіма, з ким встиг познайомитися, написавши кілька прощавальних листів для “Кемп Пошти” та одного листа на загал. Найпростіше було б просто зробити так, як хотілося, та просто залишитися, але я мав домовленості та плани, які не дозволяли мені вчинити так. Та, коли до мене, незалежно один від одного, підійшло кілька людей, більше п’яти точно, і головним посилом від них до мене було “Не їдь. Залишайся!”, то я вже не міг не залишитися. І я залишився, чим посмішив багатьох учасників кемпу, які знали що я мав би поїхати, але тим не менш, ось сиджу на вечері, біля ватри і нікуди, все-таки, не дівся =)
У результаті свій від’їзд я переніс на “після екватору” і 28 липня я спакувався, знову пережив важкий, але важливий, ритуал розставання з новими друзями, дістався Южноукраїнська і чекав на автівку, яка мала довезти мене до Києва. І тут вже низка співпадінь призвела до того, що через 8 годин я знову опинився у таборі, а не в Києві. Що знову дало таборянам тему для жартів та веселощів, а мені радість знову опинитися вдома, в колі гарних людей, з якими я був вже до самого згортання табору і про що ні секунди не жалкую.
До речі, саме наприкінці табору, коли учасники одне одному писали анонімні побажання та асоціації на аркушах паперу, приліплених до спини, хтось великими літерами написав мені “БУМЕРАНГ”. Прочитавши це слово, вже будучи у Києві, сміявся в голос =)
