Хоча у загальній уяві Швеція є країною з великою кількістю лісів (у 2023 році вони вкривали понад 68,7% країни), у неї доволі розвинене сільське господарство, особливо у південних регіонах. Вагому роль в аграрному секторі Швеції відіграють природні пасовища, яких у 2010 році налічувалось щонайменше 500 тисяч гектарів (1,25% від площі суходолу Швеції).
Водночас, протягом більшої частини 20 століття площа пасовищ у Швеції суттєво скоротилась, а наявні пасовища деградували. За даними звіту про стан мережі Natura 2000 у Швеції за 2021 рік, більшість трав’яних оселищ (екосистем, де домінують трав’янисті рослини) перебувають у незадовільному стані збереженості, за винятком гірських лук, які збереглись краще. Тому гостро постає питання відновлення та збереження трав’яних екосистем, які переважно виконують функції природних пасовищ для фермерських господарств Швеції.
Останніми роками органи державної влади Швеції та природоохоронні громадські організації все більше уваги приділяють питанню відновлення пасовищ та подальшого сталого управління ними, зокрема з метою збереження лучного біорізноманіття. Так, у 2024 році у межах програми державної підтримки було відновлено понад 500 га пасовищ, а в 2025 році – ще 1274 га. А Всесвітній фонд природи у Швеції (WWF Швеції) протягом 2019-2025 років реалізував масштабний проєкт з відновлення понад 700 га пасовищ на 23 різних локаціях у регіонах (ленах) Уппланд та Седерманланд, які включали прибережні та заплавні луки, лісові пасовища (галявини), а також дубові рідколісся, які слугують домівкою і для лісових, і для лучних видів. Разом із тим, проєкти відновлення пасовищ реалізують у Швеції вже давно. WWF Швеції почав займатися цим напрямком роботи ще у 1980-х роках і за цей час відновив близько 30 тисяч гектарів пасовищних екосистем, переважно тих, які раніше були занедбані та заростали чагарниками через відсутність випасу.
Відновлення полягає у розчищенні від чагарників цінних для біорізноманіття пасовищ та їхньому обгородженні для організації випасу худоби. У межах регіону Уппланд проєкт переважно реалізувався на приватних землях, у співпраці з фермерами, які володіють сільськогосподарськими тваринами та земельними ділянками. Після завершення проєкту, власники земель можуть розраховувати на довгострокове фінансування за рахунок виплат ЄС на пасовища.
Випасання корів між старими дубами у шведському регіоні Дальсланд. Дубові рідколісся є екосистемами, що багаті на види, які історично формувались під впливом помірного випасу. Джерело: Sveriges lantbruksuniversitet
Відновлення та подальше використання природних пасовищ у спосіб, що імітує випас вимерлих видів диких копитних (наприклад, турів і тарпанів), сприяє збереженню популяцій низки рідкісних видів рослин і тварин, які охороняються шведським та європейським законодавствами. Зокрема, в публікації про проєкт WWF Швеції згадуються приклади збереження жуків-оленів, білоспинних дятлів, метеликів мнемозин, бузинових зозульок та фіалок персиколистих завдяки підтримці екосистем, які використовуються як природні пасовища.
Зозульки бузинові (Dactylorhiza sambucina) – лучні орхідеї, які зберігаються у Швеції завдяки заходам з відновлення та підтримки природних пасовищ. Джерело: Stiftelsen Världsnaturfonden WWF
За даними WWF Швеції, попри значну екологічну цінність природних пасовищ, їхнє утримання зазвичай є економічно збитковим для дрібних господарств, особливо у лісових районах та північних регіонах Швеції. Найбільше витрат припадає на інфраструктуру для утримання худоби: огорожі, системи водопою, приміщення для ночівлі та зимівлі худоби тощо. Фермерам вигідніше випасати худобу на окультурених високопродуктивних пасовищах або цілорічно утримувати її в стійлових умовах. Тому важливими є механізми фінансової підтримки дрібних фермерів, які займаються пасовищним тваринництвом, зокрема у межах Спільної аграрної політики ЄС. Станом на 2021 рік, 460 тисяч га пасовищ у Швеції були включені до системи аграрних виплат (тобто абсолютна більшість наявних у країні пасовищ). З природоохоронного погляду, кращий ефект дають виплати на підтримання гектара природних пасовищ порівняно з виплатами на голову худоби, які часто стимулюють перевипас пасовищ, що веде до їхньої деградації та втрати біорізноманіття.
Для молока, сирів, м’яса та іншої тваринної продукції, яка пов’язана з випасом худоби на природних пасовищах, у Швеції розроблена спеціальна сертифікація, що дозволяє фермерам отримувати вищі прибутки, якщо їхня система господарства відповідає вимогам сталості. Зокрема, такі вимоги включають заборону скорочення площі природних пасовищ на землях, які використовує господарство, а також зобов’язання щодо збереження популяцій рідкісних видів, які зафіксовані на цих пасовищах. Також у цій країні розвинена система залучення фахівців для консультування фермерів, які займаються управлінням пасовищами.
Важливу роль у поширенні сталих підходів до управління пасовищами у Швеції відіграють науково обґрунтовані рекомендації для фермерів. Прикладом системи, яка базується на таких рекомендаціях, є холістичний (цілісний) планований випас. Його впровадження починається з картування наявних у конкретного фермерського господарства територій та ресурсів, включно з різними типами пасовищ, сінокосів, джерел води, загонів для худоби тощо. Додавши сюди інформацію про розмір стада та його енергетичні потреби, можна перейти до планування випасу худоби у межах наявної території. Загальний принцип холістичного випасу полягає у почерговому випасі стада на окремих ділянках пасовища, розмір яких визначається залежно від кормових потреб поголів’я, а кількість – від продуктивності пасовища (швидкості приросту надземної біомаси). Кожні декілька днів худоба переміщується до наступної ділянки. Таким чином, за час перерви між випасами на окремих ділянках кормові трави встигають знову вирости (за умови правильного розподілу пасовищного навантаження).
Важливу роль у системі холістичного випасу відіграє інформація про розподіл рослинності у межах території господарства. Зокрема, для ділянок з високою продуктивністю кормових трав допускається інтенсивніший випас, ніж для деградованих ділянок. При цьому на ділянках зростання рідкісних видів доцільно планувати помірний випас, а там, де відбувається поширення чагарників – додаткові заходи з їхнього вилучення та відновлення травостанів.
Крім цього, у Швеції на державному рівні запроваджена методика «Діалог про природокористування», метою якої є врахування інтересів землевласників, місцевих жителів, громадських організацій, державних органів та науковців щодо використання природних ресурсів. Практичним продуктом таких діалогів є Плани природокористування, які на базі картографічних матеріалів візуалізують цілі та заходи щодо управління природними та напівприродними територіями. Методика була розроблена за результатами співпраці регіональних та державних органів влади Швеції, зокрема Агентства охорони природи Швеції.
Підтвердженням високої уваги уряду Швеції до питань збереження пасовищ є і той факт, що кожного року 17 червня у цій країні відзначається День природних пасовищ, метою якого є привернення уваги до значення природних пасовищ для біорізноманіття та сталого сільського господарства.
Для України досвід Швеції може бути корисним у контексті запровадження науково обґрунтованих підходів до управління природними пасовищами, а також державної підтримки заходів з відновлення природних пасовищ та організації сталого випасу на них.
Матеріал було підготовлено у рамках проєкту «Зміцнення рівності та стійкості сільських територій завдяки управлінню пасовищами та тваринництвом під керівництвом жінок», що реалізується ГО «Екодія», Шведським товариством охорони природи (SSNC) та Бізнес мережею сільських жінок за підтримки Шведського інституту (Swedish Institute).
