Боржава – одна з найдовших полонин у Закарпатській області. Вона зберігається в натуральному стані, адже єдине втручання людини в її життя – це туризм, збиральництво, а в минулому ще й вівчарство. Однак уже четвертий рік цю природну територію хочуть забудувати вітровими електростанціями, що обурює місцевих жителів, туристів та активістів. Про історію боротьби за недоторканість Боржави та законодавство, яке б захищало екосистеми, Екодії розповіла екологиня та екоактивістка Катерина Борисенко в інстаграм-ефірі. Далі ділимося її історією.
Я професійний еколог, займаюся громадською діяльністю ще з другого курсу університету – тобто вже понад 15 років. Спочатку в межах студентських дружин охорони природи, потім займалася боротьбою з торгівлею первоцвітами, забудовою зелених зон. Пізніше зацікавилася створенням природно-заповідних зон і охороною біорізноманіття та вже кілька років разом із Українською природохоронною групою займаюся темою розвитку Смарагдової мережі.
Боржава – це тихе місце зі збереженою природою, яке цінне перш за все для відпочинку та перезавантаження. Зараз же там планують збудувати вітрову електростанцію (ВЕС). Звісно, ми як активісти не проти розвитку вітрової енергетики. Але в даному випадку виникає конфлікт, адже Боржава входить до Смарагдової мережі – загальноєвропейської мережі територій природохоронного призначення.
Рішення щодо Боржави суд ухвалив у розпал війни, коли всі активісти або допомагають армії, або служать в ЗСУ
Зараз конфлікт із забудовником триває, у судах розглядається три справи. Одна з них завершилася нещодавно – 13 квітня Верховний Суд ухвалив рішення залишити висновок з оцінки впливу на довкілля в силі. Але у нас є застереження щодо цього рішення, тому що його ухвалили у розпал війни, коли всі активісти або допомагають армії, або служать в ЗСУ. І у цей час тишком-нишком, без запрошення сторін і вислуховування нашої позиції Суд ухвалив таке рішення.
Це ламає довіру до судів. Всі активісти, чим би ми не займалися, рано чи пізно приходять до того, що без судової реформи складно добиватися правди. Бо якщо на всіх інших етапах щось не вдалося, то суд – це остання надія. І коли навіть він не працює, то стає очевидно, що в цій системі треба щось міняти.
Ще два суди тривають. Прокуратура Закарпатської області позивалася щодо того, що земельні ділянки під вітряки були відведені незаконно і без оцінки впливу на довкілля. В цій справі ми сподіваємося і на підтримку Міндовкілля. І у Верховному Суді перебуває справа про скасування дозволів на будівництво – це вже касація забудовника.
Масштабні будівельні роботи призводитимуть до ерозії ґрунтів, посилення паводків і руйнування цінних оселищ рослин та тварин
Я долучилась до справи Боржави, коли до мене звернулися активісти, що її захищали, і я з’ясувала, що ця полонина входить до Смарагдової мережі. Коли я почула про плани збудувати вітряки, то спочатку подумала, що постраждає хіба що краєвид. Та згодом зрозуміла, що проєкт передбачає масштабне втручання у гірський ландшафт. Ми усі знаємо про повені на Закарпатті. Так от один зі способів їм запобігти – це зберігати гірські території у природному стані. Тоді рослинність, що вкриває гори, може затримувати значну частину опадів. Масштабні будівельні роботи ж навпаки призводитимуть до ерозії ґрунтів та посилення паводків.
Будівництво дороги для обслуговування станції теж матиме великий вплив – це пряме знищення, після якого екосистеми вже ніколи не відновляться. Крім того, дорога надать автомобілям доступ до полонини і збільшить кількість туристів на машинах. Вони можуть залишати сміття, розводити багаття, що також негативно впливає на екосистему.
Для проєкту будівництва ВЕС проводили оцінку впливу на довкілля, але відбувалася вона з порушеннями. Наприклад, громадські слухання проходили у дуже тісних залах і не всі охочі могли туди потрапити та висловитися. А в одній сільраді слухання не відбулися узагалі, тобто з місцевими не порадилися.
Чимало туристів хочуть бачити Боржаву вільною від втручання людини
Але вітряки – це не єдина загроза Боржаві. Рік тому президент заявляв, що там будуватиметься великий гірськолижний курорт. Відтоді не з’явилося жодних планів і проєктів, для ознайомлення. Ми знаємо лише про випадки зміни цільового призначення лісових земель на рекреаційні. Це робиться якраз для того, щоб там можна було щось будувати.
Боржаву відстоюють професіонали з різних галузей: юристи, екологи, біологи, які проводили там дослідження. Вони знаються на цій темі, тому впевнені у своїй правоті. Коли почалися суди, я думала, що велика фірма, напевно, найме багато юристів і нам буде складно щось відстоювати. Але насправді вони навіть не знали деталей справи. Добре орієнтувалися в процедурах і законодавстві, але не в суті, у той час як ми детально вивчили усю ситуацію. Це показує, що якщо є бажання і впевненість у своїй правоті, то можна боротися.
Дуже багато людей брали участь у громадських слуханнях навіть без особливого розголосу, бо місцеві зацікавлені в тому, аби зберегти полонину. Також чимало туристів хочуть бачити Боржаву такою, як вона є зараз – вільною від втручання людини. Я думаю, саме тому, що це популярне місце для мандрівок, історія отримала такий широкий відгук громадськості.
Закон про Смарагдову мережу – це одна зі сходинок, які треба подолати, аби приєднання до ЄС стало можливим
Оскільки Україна обрала шлях вступу до ЄС, то ми маємо привести своє законодавство у відповідність до європейських вимог – серед них і створення Смарагдової мережі. Згідно з додатками до Угоди про асоціацію з ЄС, відповідний закон Україна мала ухвалити ще позаминулого року. Він уже розроблений, але застряг у Верховній Раді на етапі внесення поправок.
Під час повномасштабної війни екологічна тема ще більше відсувається на задній план. Ми часто чуємо, що Президент просить ЄС про приєднання України за спрощеною процедурою. Але щоб стати частиною ЄС, треба привести законодавство до європейських норм. Закон про Смарагдову мережу – це одна зі сходинок, які треба подолати, аби це стало можливим.
Звісно, один закон не вирішить всіх проблем, але він дозволить далі розробляти підзаконні акти, щоб мережа запрацювала і мала юридичний статус. Наразі вона згадується в деяких документах, але немає жодного законодавчого акту, який би визначав, що це, як функціонує мережа та що робити, аби її зберігати.
У держави немає альтернатив
Смарагдова мережа – це природохоронні території, які визначаються науковцями за спеціальними критеріями. Вона включає ті території, на яких є певні види тварин і рослин, а також оселищ – тобто місць існування видів. У країнах Євросоюзу Смарагдова мережа носить назву Natura 2000, і вона дозволяє зберігати біорізноманіття і на законодавчому рівні, і в практиці.
Створенню Смарагдової мережі опирається бізнес, в основному – видобувний. Він всіляко намагається сповільнити ухвалення або прибрати якісь частини із законопроєкту. Для таких компаній ухвалення закону може стати обмеженням. До прикладу, у селищі Жденієво Закарпатської області ведеться незаконне розвідування нафти й газу також на території Смарагдової мережі.
Але у держави немає альтернатив. Або ми залишимо все як є і на кожну природну територію заходитиме якась фірма, що захоче там видобувати чи будувати все, що їй заманеться. Або ми все-таки введемо якісь правила, щоб не було такої вседозволеності.
Стежити за актуальними новинами щодо забудови Боржави, можна на Фейсбук-сторінці «Врятуй Боржаву», а повне відео розмови із Катериною доступне в нашому інстаграмі.