Огляд законодавства щодо збереження охоронюваних видів
В Україні існують різноманітні процедури та встановлені законодавством вимоги, які повинні забезпечувати охорону біорізноманіття.
Так, Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища” визначає, що особливій охороні підлягають природні території та об’єкти, які мають велику екологічну цінність. Цей Закон також визначає, що рідкісні і такі, що перебувають під загрозою зникнення, види тваринного і рослинного світу, які проживають (зростають) у природних умовах у межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, підлягають особливій охороні і заносяться до Червоної книги України .
Законами України “Про рослинний світ” та “Про тваринний світ” передбачено, що види, які не занесені до Червоної книги України, але мають об’єктивні причини для охорони в окремих областях заносяться до регіональних переліків видів, що підлягають особливій охороні.
Окрім того, Україна є стороною низки міжнародних угод, які теж визначають обов’язковість охорони видів, їх угрупувань (сукупностей популяцій різних видів на певній території) та середовищ існування видів, а також природних комплексів. До таких угод належить ратифікована Україною Конвенція про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі (більш відома як Бернська конвенція).
У 2021 році змінами до Лісового кодексу України та Закону України “Про Червону книгу України” було визначено “новий” механізм для охорони біорізноманіття, який у подальшому був розроблений та затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 499, а саме охоронні зони для збереження біорізноманіття в лісах та охоронні зони для збереження об’єктів Червоної книги України (далі — охоронні зони).
Насправді саме затвердження згаданої Постанови про охоронні зони викликало чимало дискусій і нерозуміння як серед держслужбовців, так і серед спеціалістів. Практика створення охоронних зон для збереження конкретних видів не нова для України.
Для запровадження процедури виділення охоронних зон існувала багата правова основа. Окрім традиційного створення територій та об’єктів природно-заповідного фонду, у секторі лісового господарства також вже досить тривалий час діють додаткові обмеження для охорони окремих видів. Наприклад, Санітарними правилами в лісах України з листопада 2016 року було заборонено здійснення заходів з поліпшення санітарного стану лісів (тобто санітарних рубок) навколо місць гніздування хижих птахів, занесених до Червоної книги України (радіусом 500 метрів), та чорного лелеки (радіусом 1000 метрів), токовищ глухарів, тетеруків (радіусом 300 метрів).
Також у лісах виділяються особливо захисні лісові ділянки з режимом обмеженого лісокористування. І це не враховуючи відтворювальні ділянки на території мисливських угідь, які зазвичай повторюють контури територій та об’єктів природно-заповідного фонду в складі мисливських угідь, та вимог щодо охорони окремих видів Червоної книги України, для яких затверджені Плани дій щодо їх збереження.
Наприкінці 2016 року Міністерство екології та природних ресурсів України видало наказ № 557 «Про додаткові заходи щодо збереження рідкісних та зникаючих видів тварин і рослин», який передбачає низку заходів, спрямованих на виділення й охорону в межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду і, насамперед, у межах лісових екосистем, окремих охоронних ділянок з урахуванням екології та біології відповідних видів.
Звичайно, збереження біорізноманіття у лісах передбачено Лісовим кодексом України, зокрема статтею 85, а збереження об’єктів Червоної книги України статтею 11 Закону України “Про Червону книгу України”, однак саме Законом України від 15.07.2021 № 1684-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо імплементації положень деяких міжнародних угод та директив Європейського Союзу у сфері охорони тваринного та рослинного світу» було запроваджено механізм ефективної охорони біорізноманіття шляхом створення охоронних зон.
Практичні аспекти створення охоронних зон для збереження біорізноманіття
Основні аспекти, на які необхідно звернути увагу щодо затверджених Порядків такі.
- Окремо створюються охоронні зони у лісах та на інших землях.
У лісах охоронні зони створюються для збереження біорізноманіття, яке включає види Червоної книги України, види із переліків рідкісних, під загрозою зникнення або такі, що мають особливу наукову, природоохоронну та іншу цінність, види тварин і рослин, що підлягають особливій охороні на території окремих областей; типові та унікальні природні комплекси і об’єкти,в тому числі лісові, степові, лучні, водно-болотні, петрофітні та піонерні природні екосистеми; місця розмноження диких тварин; найстаріші або визначні дерева та їх групи.
На землях поза межами лісового фонду охоронні зони можуть створюватись лише для збереження об’єктів Червоної книги України.
- Створення охоронної зони відбувається на підставі звернення наукової установи, природоохоронного громадського об’єднання або інших заінтересованих підприємств, установ, організацій, які повинні надати інформацію за чітко визначеним переліком.
Підготовка такого звернення вимагає від його авторів розуміння процесів (та видів діяльності), які сприятимуть відтворенню та збереженню видів чи їх угрупувань, а також тих, які можуть їм нашкодити.
Порядками враховані мінімальні вимоги до охорони окремих видів та середовищ існування, які прописані прямо у тексті, однак також дозволяється для кожного конкретного виду в конкретних умовах прописати індивідуально ті чи інші заходи, які будуть доповнювати мінімальні вимоги
Звернення щодо створення охоронної зони розробляється за результатами польових обстежень та подається до уповноваженого органу (Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації). Автори звернення повідомляють постійного лісокористувача чи власника лісів, землевласника чи землекористувача про намір проведення польових обстежень за п’ять робочих днів до початку їх проведення.
- Існують чітко визначені терміни розгляду звернення щодо створення чи скасування охоронної зони (30 календарних днів), порядок дій для розроблення паспорта охоронної зони та його затвердження. Паспорт охоронної зони – це офіційний документ, що визначає об’єкти, для збереження яких створена конкретна охоронна зона, її форму та площу, а також установлює режим охорони та режим ведення лісового господарства у межах такої зони та підстави для скасування її статусу.
- Створення охоронної зони відбувається незалежно від того чи погоджує власник або розпорядник землі її створення чи ні. Він має право надати свої зауваження та пропозиції або ж долучитися до розроблення паспорта охоронної зони. Однак відмовитися від охорони видів чи їх угрупувань він не може, оскільки зобов’язаний їх охороняти Лісовим кодексом України або ж Законом України “Про Червону книгу України”.
- Створення охоронних зон відбувається на всіх землях, в тому числі і у межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду. Це не нововведення для природоохоронних територій, а додатковий інструмент збереження біорізноманіття там, де категорія заповідання не забезпечує достатньої збереженості для охоронюваних видів чи угрупувань, наприклад у господарських зонах національних природних парків чи регіональних ландшафтних парків або зонах антропогенних ландшафтів біосферних заповідників.
- Створення охоронних зон відбувається на певний період, який визначається для кожної охоронної зони залежно від наявності на території об’єктів охорони (скасувати її можна якщо вид не зустрічається протягом певного періоду, визначеного паспортом охоронної зони) і на території з чітко визначеними координатами.
Статистика, кейси позитивні та негативні
З моменту запровадження механізму створення охоронних зон для збереження біорізноманіття в лісах та об’єктів Червоної книги України до обласних державних адміністрацій та їх структурних підрозділів, як уповноважених територіальних органів подано 65 звернень щодо створення охоронних зон. Та лише 29 охоронних зон було створено.
По одній охоронній зоні створено у Донецькій та Сумській областях, по дві охоронні зони створено у Миколаївській та Чернігівській областях, у Житомирській та Хмельницькій – по три охоронних зони, п’ять – у Волинській області та дванадцять – у Київській області.
Територіальний розподіл створених охоронних зон
Відносно низька кількість поданих звернень та створених на їх підставі охоронних зон першочергово відображає низьке охоплення даними з польових досліджень та відсутністю ресурсу для організації саме адміністративної роботи по їх створенню.
Інструментом, який може спростити процес пошуку інформації про біорізноманіття, а саме види, що підлягають особливій охороні є вебзастосунок «Biodiversity Viewer» – відкрите програмне забезпечення, яке було розроблене ГО «Українська природоохоронна група» та The Habitat Foundation у рамках проєкту GBIF Viewer– an open web-based biodiversity conservation decision-making tool for policy and governance. Цей онлайн інструмент у лічені хвилини надає інформацію про зафіксовані знахідки біологічних видів, а також дозволяє зробити експрес-оцінку конкретної території на наявність таких видів.
Найпоширенішою причиною щодо повернення звернень на доопрацювання є подання неповної інформації, яка необхідна уповноваженому органу для розроблення паспорту охоронної зони.
Інколи, як наприклад на території Івано-Франківської області, подано 19 звернень щодо створення охоронних зон, однак жодна із них не створена, оскільки постійний лісокористувач повідомляє, що інформація у зверненні не відповідає дійсності, не наводячи жодних доказів таких тверджень. Хоча об’єктами охорони у пропонованих охоронних зон визначено добре збережені гірські ліси з ознаками старовікових, а саме: наявністю старих вікових дерев, мертвою деревиною різного виду та ступеню розкладу, здебільшого природною структурою та видовим складом, незначним впливом лісогосподарської діяльності останніх десятиліть на природні процеси в екосистемі.
У Київській області причиною того, що не створюється охоронна зона є відверте небажання лісокористувача, а саме філії “Білоцерківське лісове господарство” ДП “Ліси України”, на підставі видуманих зауважень, які абсолютно не мають відношення до процедури створення охоронної зони.
Скриншот відповіді ДП “Ліси України” щодо створення охоронної зони у межах Київської області
Разом із тим, варто відмітити успішний досвід WWF Україна, оскільки на підставі їх звернень на землях закріплених за філією “Тетерівське лісове господарство” Державного спеціалізованого господарського підприємства “Ліси України” станом на 01.11.2024 створено уже 12 охоронних зон навколо місць гніздування лелеки чорного (Ciconia nigra), змієїда (Circaetus gallicus), підорлика малого (Clanga pomarina) та журавля сірого (Grus grus).
І хоча затвердженими порядками визначено і перелік даних, і в принципі чітко прописано процедуру створення охоронних зон, на практиці що уповноваженими органами, що постійними користувачами та власниками земель інколи наводяться зауваження, які відверто мають на меті саме небажання створювати охоронні зони і цим самим не виконувати вимоги статті 85 Лісового кодексу України та статті 11 Закону України “Про Червону книгу України”.
Виходом із такої ситуації є проведення додаткових обстежень за участю як мінімум представників постійного лісокористувача. Успішним прикладом такої взаємодії стало спільне обстеження та фіксація місць зростання сону розкритого (Pulsatilla patens (L.) Mill.) та сону лучного (Pulsatilla pratensis (L.) Mill.) на території комунального підприємства «Дарницьке лісопаркове господарство» у Києві, однак через бюрократичну складову процес створення охоронних зон для їх збереження затягується відповідним департаментом при КМДА.
Обстеження на території комунального підприємства «Дарницьке лісопаркове господарство»
На території Волинської області навпаки, постійний лісокористувач став ініціатором створення охоронних зон в межах своєї території. Відповідно до звернення у 2023 році до управління екології та природних ресурсів облдержадміністрації філії «Колківське лісове господарство» ДП «Ліси України» на основі проведених польових обстежень працівниками лісгоспу разом з експертами-орнітологами Державного природознавчого музею НАН України, затверджено 5 паспортів охоронних зон для збереження об’єктів Червоної книги України, а саме місць гніздування лелеки чорного (Ciconia nigra).
Висновки
В Україні існує комплексне законодавство, що регулює охорону біорізноманіття, включаючи основні закони та міжнародні угоди, такі як Бернська конвенція. Внесені влітку 2021 року зміни до Лісового кодексу України та Закону України “Про Червону книгу України” запровадили нові механізми створення охоронних зон для збереження біорізноманіття. Проте практика показує низький рівень їх використання, з лише 29 охоронними зонами, створеними за результатами 65 поданих звернень. Це свідчить про недостатнє охоплення польовими дослідженнями територій, перспективних для створення охоронних зон, та відсутність ресурсів для адміністративної роботи.
Попри існуючі труднощі, такі як відмова лісокористувачів і недостатня якість підготовки окремих звернень, є позитивні приклади співпраці між науковими установами та лісокористувачами, що можуть покращити ситуацію. Для підвищення ефективності охорони біорізноманіття шляхом створення охоронних зон обласних адміністраціям необхідно удосконалити процедури обробки звернень та підтримувати проведення польових наукових досліджень, що дозволить масштабувати використання цього природоохоронного інструменту.
Автор: Катерина Філюта, експертка з питань природно-заповідного фонду та використання природних ресурсів, ГО “Українська природоохоронна група”
Матеріал підготований ГО Екодія в рамках проекту «Зміцнення мережі НКО “EkoNet” у питаннях охорони клімату та навколишнього середовища» у Східній Європі та Центральній Азії”, який здійснюється за підтримки Austausch e.V. та Bread for the World.
