Добровільні керівні принципи відповідального управління володінням і користуванням земельними, лісовими та рибними ресурсами (VGGT)[1] є першим міжнародним документом, який застосовує підхід, заснований на правах людини. Керівні принципи сприяють соціальній стабільності, житловій безпеці, розвитку сільських регіонів, захисту навколишнього середовища та сталому економічному розвитку. Більше про Добровільні керівні принципи можна прочитати тут.
Впровадження Добровільних керівних принципів у законодавство окремих країн є складним та динамічним процесом. Він вимагає інтеграції різних аспектів управління природними ресурсами та правового регулювання. У статті ми описали досвід Румунії на шляху впровадження принципів VGGT. Розберімося чи все вдалося.
Румунія – шоста за величиною європейська аграрна країна. Сільське господарство відіграє важливу роль в її економіці, формуючи близько 4,5% ВВП та забезпечуючи 23% робочої сили країни. Румунія має багаті природні ресурси, що дозволяє вирощувати широкий спектр культур та розвивати різні напрямки тваринництва.
Структура землеволодіння та землекористування у країні характеризується значною фрагментацією: більше 96% господарств обробляють менше ніж 10 га землі. Середній розмір ферми становить 3,65 га, що значно менше ніж в інших країнах ЄС. Більше 75% ферм розміром до 5 га охоплюють лише 30% загальної площі сільськогосподарських земель. Водночас 1% великих господарств контролюють використання половини ріллі у країні. Великі агропідприємства, які мають середній розмір землекористування понад 100 га, зосереджують більшу частину державних субсидій і підтримки, що надходить в рамках Спільної аграрної політики ЄС[2]. Загалом Румунія має потенціал для реалізації принципів VGGT, проте цей процес потребує системного підходу.
Як виглядав шлях Румунії у процесі впровадження принципів VGGT?
У 2012 році Румунія разом з іншими країнами долучилася до розробки та офіційного затвердження Керівних принципів VGGT. А подальше підписання та затвердження VGGT стало важливим сигналом про намір Румунії інтегрувати міжнародні стандарти у національне законодавство і підкреслило обов’язок країни до зміцнення продовольчої безпеки та відповідального управління природними ресурсами.
Ці кроки зобов’язали Румунію адаптувати своє національне законодавство та політики до статей VGGT, включаючи забезпечення прозорості в управлінні земельними ресурсами, захист прав вразливих груп населення та створення справедливих механізмів розподілу землі.
Наступним кроком стала оцінка національної політики та законодавства. Тому румунський уряд ініціював процес аналізу чинних політик, що регулюють землекористування та управління природними ресурсами. Головною метою цього етапу було визначення відповідності національного законодавства новим міжнародним стандартам. Цей процес виявив низку прогалин в законодавстві, що потребували термінового вирішення, особливо у сфері захисту прав малих груп населення[3].
Як все виглядає у реальному житті?
Стаття 15.3 VGGT підкреслює важливість національних політик, які запобігають надмірній концентрації земель і забезпечують рівний доступ до ресурсів для всіх верств населенняВідповідно до цієї статті Керівних принципів в Румунії було прийнято Закон №17/2014 “Про продаж сільськогосподарських земель”. Він не тільки регулює продаж с/г земель, а й встановлює процедуру першочерговості купівлі землі (pre-emption right). Загалом визначено сім категорій першочергових покупців. До них відносяться, наприклад, родичі, орендарі, сусіди та молоді фермери. Якщо ж жоден із них не виявить наміру придбати земельну ділянку, продаж дозволяється третім особам[4].
Проте попри ці затверджені законодавчі процеси, у країні досі поширена концентрація земель в руках одного агробізнесу, окрім того продовжується процес “перетікання” власності до окремих осіб або груп. Тому уряд Румунії все ще має впровадити відповідні законодавчі змін, керуючись принципами VGGT.
Також румунське законодавство часто не враховує специфічні локальні умови, що призводить до порушення прав місцевих жителів[5]. Таким прикладом невідповідності румунського законодавства до принципів VGGT є складнощі в отриманні виплат за програмою Спільної аграрної політики (САП ЄС). Погектарні платежі в рамках САП ЄС залишаються найбільш поширеним інструментом підтримки фермерів у країні.
Проте варто зауважити, що дрібні фермери часто мають долати труднощі, пов’язані з невідповідністю вимогам, при отриманні підтримки. Ці труднощі пов’язані, зокрема, з визначенням мінімального розміру земельної ділянки, продуктивністю та відповідністю агроекологічним стандартам. Окрім того проходження адміністративних процедур та ведення звітності не завжди доступно для фермерів через брак ресурсів або знань щодо документообігу. Таким чином, дрібні фермери не завжди можуть скористатися програмою САП ЄС і, відповідно, не мають доступ до фінансової підтримки.
Керівні принципи передбачають захист неформальних і звичаєвих прав, які охоплюють общинну землю, доступ до лісів для збирання їжі та ферми, які можуть не мати юридичної реєстрації, але використовувались впродовж десятиліть Відповідно до цього в Румунії затверджений Закон № 18/1991 “Про земельний фонд”[6]. Він передбачає процедури легалізації прав на землю для фактичних користувачів без офіційної реєстрації. Згідно з Законом, особи, які фактично володіють землею, але не мають офіційних документів, можуть подати заяву на встановлення права власності. Для цього необхідно надати докази фактичного володіння, наприклад, сплату податків або реєстрацію в сільськогосподарських реєстрах[7]. Такі бюрократичні перешкоди та високі витрати роблять весь процес недоступним для багатьох, а відсутність чітких положень у законодавстві щодо звичаєвих прав на землю – ускладнює їхній правовий захист.
Важливим елементом впровадження VGGT в країнах є підвищення обізнаності та навчання державних службовців та місцевих громад. І хоча VGGT наголошують на важливості освітніх програм, тренінгів та інформаційних кампаній для ефективного та відповідального управління природними ресурсами, впровадження таких програм у Румунії є обмеженим. Селяни та дрібні фермери мало обізнані щодо своїх прав, а державні службовці, які відповідають за управління природними ресурсами, не завжди мають належну підготовку щодо міжнародних стандартів.
Лише за підтримки міжнародних організацій у Румунії були реалізовані тренінги та семінари, які сприяли впровадженню сталих практик управління природними ресурсами[8]. Проте вони носили фрагментарний характер і не забезпечують системного підходу.
Важливу роль відіграє громадянське суспільство, яке часто сприяє поширенню інформації про відповідальне управління та користування природними ресурсами. Зокрема, асоціація Eco Ruralis, яка об’єднує дрібних фермерів та активістів, активно організовує кампанії, семінари та тренінги, спрямовані на підвищення обізнаності про права селян на землю та доступ до неї. Eco Ruralis також координувала програми міжнародного волонтерства. Наприклад, програма WWOOF Romania дозволила волонтерам працювати на органічних та традиційних фермах, тим самим підтримуючи розвиток екологічного сільського господарства та обмін знаннями[9]. Однак громадські організації часто залежать від міжнародної допомоги, що робить їхню діяльність вразливою до нестабільності фінансування. Їм бракує ресурсів для проведення масштабних тренінгів і освітніх кампаній, які б могли ефективно охопити більше населення.
Таким чином, імплементація Добровільних керівних принципів відповідального управління володінням і користуванням земельними, рибними та лісовими ресурсами у Румунії розпочалася з моменту їхнього затвердження (у 2012 р.), але процес адаптації міжнародних стандартів до національного законодавства є поступовим і потребує системного підходу.
Наразі існують значні проблеми із забезпеченням доступу землевласників та дрібних фермерів до природних ресурсів, захистом їхніх прав та впровадженням агроекологічних практик. Головним викликом залишається прозорість земельних угод та боротьба з концентрацією земель у великих аграрних компаніях, що суперечить принципам VGGT щодо рівного доступу до ресурсів. Подальші зусилля з імплементації VGGT повинні зосереджуватися на підвищенні правової визначеності, збільшенні кількості освітніх програм та тренінгів для підвищення громадської обізнаності та забезпеченні права участі громадян у процесах управління природними ресурсами.
________________
[1] Food and Agriculture Organisation. (2012). Voluntary Guidelines on the Responsible Governance of Tenure of Land, Fisheries and Forests (Rep.). http://www.fao.org/nr/tenure/voluntary-guidelines/en/
[2] European Commission. (2021). Agricultural statistical factsheet: Romania (p. 16). https://agriculture.ec.europa.eu/document/download/bc37e172-6a72-422d-9288-7212b12f2967_en?filename=agri-statistical-factsheet-ro_en.pdf
[3] Pauceanu, A. M. and Sahli, S. (2016). Sustainable economic development policies in Romania. Journal of Security and Sustainability Issues, 6(1), 167-178. https://doi.org/10.9770/jssi.2016.6.1(13)
[4] Wolf Theiss. (2024). Free sale of farmland in Romania: A form without substance or a substance without form? https://www.wolftheiss.com/insights/free-sale-of-farmland-in-romania-a-form-without-substance-or-a-substance-without-form/
[5] Firoiu, D., Ionescu, G. H., Băndoi, A., Florea, N. M., & Jianu, E. (2019). Achieving sustainable development goals (SDG): Implementation of the 2030 agenda in Romania. Sustainability, 11(7), 2156. https://doi.org/10.3390/su11072156
[6] Ministerul Justiției din România. (2014). Legea nr. 17/2014 privind unele măsuri de reglementare a vânzării-cumpărării terenurilor agricole situate în extravilan și de modificare a Legii nr. 268/2001. https://legislatie.just.ro/Public/DetaliiDocument/166390
[7] Blaj Law. (n.d.). New land rules. Blaj Law. https://blaj-law.ro/en/blog/new-land-rules/
[8] Food and Agriculture Organization (FAO). (2016). Compilation of VGGT submissions. https://www.fao.org/fileadmin/templates/cfs/Docs1516/OEWG_Monitoring/3rd_Meeting/Compilation_of_VGGT_Submissions_30_June__2016.pdf
[9] Access to Land. (n.d.). Eco Ruralis. https://www.accesstoland.eu/-Eco-Ruralis-
