За тридцять років Німеччина зазнала значних перетворень, в тому числі її енергетичний сектор. Сьогодні відновлювані джерела енергії виробляють в двічі більше електроенергії ніж німецькі АЕС, котрі будуть закриті до 2022 року. Одним з визначальних напрямів внутрішньої та зовнішньої політики країни став курс на перехід до безпечних відновлюваних джерел енергії відомий як Energiewende або Енергетична Трансформація. На початковому етапі саме відмова від небезпечних атомних технологій і надмірної централізації енергетичної інфраструктури були її ключовими елементами. Нині Energiewende є основою інтегрованої енергетичної та кліматичної політики Німеччини.
Комбінована сонячно-газова електростанція поруч з містом Грайсвальд. Фото автора
Східним німцям пощастило двічі
В 1970-ті роки, під час світової хвилі експансії атомних технологій, в східній Німеччині була побудована одна з найбільших атомних електростанцій Європи – Грайсвальдська АЕС. Планувалося побудувати 8 енергоблоків з реакторами типу ВВЕР-440. Реактори цього типу досі експлуатуються на Рівненській АЕС та на декількох інших АЕС в східній Європі.
Будівництво АЕС почалося у 1970 році, перший енергоблок запущено у 1973 році. Невеликому місту Грайсвальд, розташованому в 18 кілометрах, дісталася сумнівна вдача міста-супутника АЕС. Більшість працівників нової АЕС отримали житло в Грайсвальді. Ще ближче до АЕС, побудованої на березі Балтійського моря, всього в двох кілометрах розташоване курортне містечко Любмін.
Під час Другої Світової Війни мальовничий Грайсвальд, в якому розташований один з найстарших університетів Європи, лише дивом вцілів, в той час як сусіднє місто Анклам було майже повністю зруйноване при наступі радянських військ.
Індустріалізація по-радянськи створила нову загрозу для Грайсвальду і всього регіону – атомну. Не зважаючи на те що вся інформація про роботу АЕС була засекречена, а над її робітниками здійснювали нагляд штазі (співробітники Міністерства Державної Безпеки ГДР). Місцеві жителі були занепокоєні і відчували загрозу, незважаючи на відсутність інформації.
Двічі ця АЕС загрожувала перетворити північ Європи на радіоактивну зону відчуження. Перша аварія сталася 7 грудня 1975 року, коли на першому енергоблоці в наслідок пожежі вийшли з ладу п’ять з шести головних охолоджувальних насосів реактору і він вийшов з під контролю. Частина паливних збірок розплавилися, але повного руйнування активної зони і подальшого чорнобильского сценарію вдалося уникнути. Вибухове руйнування реактору з викидом радіації цілком могло статися якби 6-й насос також вийшов з ладу. Збитки від аварії склали 443 млн марок. Інформація про цю аварію була засекречена та приховувалася до 1989 року.
Грайсвальд на мапі Німеччини. Джерело: Wikimedia Commons, NordNordWest // CC-BY-SA 3.0
24 листопада 1989 року сталася друга подібна аварія. Підчас випробувань 5-го енергоблоку три з шести охолоджувальних насосів було відключено для тесту. При цьому 4й насос вийшов з ладу що також призвело до часткової втрати контролю над реактором, що знов загрожувало розплавленням активної зони.
Падіння Берлінської стіни у листопаді 1989 року та повалення авторитарного уряду ГДР призвело до радикальних змін німецькому суспільстві. Головний репресивний орган східно-німецького режиму – Міністерство Державної Безпеки – було ліквідоване, а журналісти, громадські діячі та історики отримали доступ до архівів та документів штазі. Вже в січні 1990 року світовій пресі було оприлюднено інформацію про аварії на Грайсвальдський АЕС, що викликало великий суспільний резонанс, заголовки облетіли весь світ. Громадськість виступила з вимогою негайно зупинити атомні об’єкти в східній Німеччині.
За кілька років що пройшли з моменту катастрофи на Чорнобильскій АЕС, картина спустошення спричиненого аварією вразила всю Європу. Забруднення радіоактивними опадами також зачепило південь Німеччини. Громадськість наочно побачила фатальні ризики які стоять за атомною енергетикою.
Новий уряд об’єднаної Німеччини вирішив не випробовувати долю і терпіння людей. В 1991 році було прийнято рішення про закриття АЕС Грайсвальд та малої дослідної АЕС Райнсберг – всіх працюючих атомних станцій східної Німеччини. Розпочате у 1982 році будівництво Штендальської АЕС було скасоване. Третього шансу на катастрофу в Німеччині радянський «мирний» атом не отримав.
5-й реактор пропрацював менше 2-х років. Будівництво шостого реактору було повністю завершено, але не блок так і не завантажили паливом. В ньому небезпечне «полум’я» ядерної ланцюгової реакції так і не було запалене. Сьогодні обладнання 6-го енергоблоку збережене і слугує експозицією музею. Про історію роботи Грайсвальдської АЕС та її закриття було знято ряд документальних фільмів.
Ми досі випробовуємо долю
В 1990-х роках були оприлюднені технічні звіти щодо результатів обстежень обладнання та систем безпеки Грайсвальдської АЕС, які виявили численні проблеми з реакторами ВВЕР. Особливе занепокоєння спеціалістів викликала зміна властивостей металу корпусу реактору при аварійних режимах охолодження, коли перегріті реактори заповнювалися холодною водою.
За висновками експертів, втрата пружних властивостей металу корпусу, яка виникає через певну кількість циклів нагріву/охолодження, разом з механічним напруженням, що виникає в наслідок великого градієнту температур, створює істотний ризик порушення цілісності реакторів типу ВВЕР при позаштатних ситуаціях, наприклад таких, які виникли на Грайсвальдській АЕС.
Тріщина в реакторі, який знаходиться під великим тиском, може призвести до непередбачуваних наслідків, включаючи масштабний викид радіоактивних матеріалів.
Перші два енергоблоки на Рівненській АЕС були побудовані за тим самим проектом що і блоки 5 та 6 на Грайсвальдській АЕС. Їхній 30-ти річний проектний термін експлуатації закінчився ще п’ять років тому, але вони експлуатуються далі.
Зараз увага в Німеччині прикута до України не тільки через конфлікт на Донбасі, а також через халатність в питаннях ядерної безпеки. Особливо після того як уряд «камікадзе» заявив про наміри використовувати АЕС у непроектних маневрених режимах через неспроможність забезпечити стабільну роботу об’єднаної енергосистеми іншими засобами. Німецькі офіційні структури, які до того утримувалися від критичних коментарів, не приховують стурбованості станом ядерної безпеки в Україні та дають критичні коментарі пресі. Зокрема з такими коментарями виступила федеральний міністр навколишнього середовища, охорони природи, будівництва та безпеки ядерних реакторів Німеччини Барбара Хендрікс.
Пост-атомна Померанія та енергія вітру
В 1994 році було прийняте остаточне рішення про виведення енергоблоків Грайсвальдської АЕС з експлуатації та їх демонтаж. В 1995 році розпочався найбільший проект такого роду в усьому світі. Консервувати енергоблоки та залишати радіоактивні матеріали в неконтрольованих умовах було визнано небезпечним. Для управління проектом було створено державний концерн Energiewerke Nord, який потім став однією з провідних організацій з питань ліквідації ядерних об’єктів.
Частина колишніх працівників АЕС стали співробітниками концерну і здійснювали демонтаж того обладнання на якому раніше працювали, частина отримала роботу на АЕС західної Німеччини, а решта пройшли перепідготовку за державний кошт та отримали нові спеціальності, в тому числі в галузі енергоефективного будівництва. З’явилися вільні робочі руки які були задіяні у відбудові історичного Грайсвальду та налагодженні інфраструктури, оскільки за часів ГДР місто було занедбано і багато будівель було в аварійному стані. Після возз’єднання місто було реконструйоване і перетворилося на туристичний центр.
Вид на колишню Грайсвальдську АЕС з моря. Фото: Energiewerke Nord
Всього на АЕС було демонтовано 2 мільйони тон конструкцій та обладнання, з них радіоактивними виявилися 70 тис. тон металу та 500 тис. тон будівельних матеріалів. Відпрацьоване ядерне паливо в контейнерах для тривалого зберігання та радіоактивно заражені елементи обладнання переміщені в тимчасове сховище (на термін від 50 до 70 років), побудоване на майданчику АЕС. В довготерміновй перспективі подальша доля радіокативних матеріалів, накопичених в тимчасовому сховищі, досі залишається невизначеною.
Всі п’ять робочих реакторів також було демонтовано та переміщено в це сховище. В процесі реалізації проекту було створено та випробуване унікальне обладнання, в тому числі промислові лазери для різання сталі. Вартість проекту склала 2,4 млрд. євро.
Всередині тимчасового сховища відходів. Зліва: радіоактивне обладнання, включаючи корпус реактору. Зправа: відпрацьоване ядерне паливо в контейнерах CASTOR. Фото: Energiewerke Nord
З самого початку проекту планувалося повторне промислове використання майданчику АЕС та окремих споруд, що значно покращило економіку проекту та підвищило його ефективність. Після демонтажу генераторів та іншого обладнання турбінний зал станції довжиною 800 метрів було перетворено в цехи для виробництва компонентів офшорних вітрових турбін, морських кранів та великовантажних човнів – всіх технічних засобів необхідних для будівництва вітропарків на шельфі. Скидний канал у Балтійське море було поглиблено та перетворено на промисловий порт.
Виробництво компонентів для морських кранів в колишньому турбінному залі.
Фото: Energiewerke Nord
Тепер колишня АЕС перетворилася на інноваційний індустріальний кластер. Сьогодні вона слугує важливою ланкою в масштабній програмі розвитку вітрової енергетики на шельфі Балтійського моря. Окрім виробництва компонентів вітроагрегатів, майданчик колишньої АЕС також став важливим енергетичним хабом. Існуюча мережева інфраструктура тепер використовується щоб передавати в глиб континенту електроенергію отриману з безпечних відновлюваних джерел.
Щасливе розлучення з атомом
Ще в 2000 році в Німеччині було прийняте політичне рішення про повне згортання ядерної енергетики до 2022 року, воно було підкріплено відповідним законом, але були спроби переглянути це рішення з боку консервативних політичних сил. У 2011 році після аварії на АЕС Фукусіма було затверджено другий закон про згортання атомної енергетики і рішення стало остаточним і незаперечним. Незважаючи на безліч нових заходів безпеки та значні інвестиції, вкладені в західнонімецькі АЕС, їх подальша експлуатація була визнана недоцільною. В 2014 році встановлені потужності відновлюваної енергетики в Німеччині сягнули 83,8 ГВт, тоді як сукупна потужність АЕС складає лише 12 ГВт (в Україні зараз – 13,8 ГВт). Валовий обсяг виробництва електроенергії з відновлюваних джерел в Німеччині вже в двічі перевищує виробництво на АЕС.
Основи для офшорних вітроагерегатів вантажаться на транспортний човен в порту колишньої АЕС. Фото: Energiewerke Nord
Сьогодні Німеччина є одним з беззаперечних лідерів у галузі відновлюваної енергетики. Сонячна та вітрова енергетика за 20 років перетворилися на провідні галузі та розвиваються такими темпами, що руйнують бізнес операторів централізованих електростанцій які спалюють буре вугілля. Неабияку роль в цьому відіграють саме північні федеральні землі де вітрова енергетика стала домінуючою.
Регіон, в якому за часів ГДР електропостачання залежало від однієї атомної станції, тепер є б’є один за одним рекорди з розвитку відновлюваних джерел енергії. Нині федеральна земля Мекленбург – Передня Померанія, де розташований Грайсвальд, виробляє вже понад 120% електроенергії відносно власного споживання з відновлюваних джерел. Вітрова сонячна та біо-енергетика повністю покривають потреби регіону в електроенергії та ще й постачають її на експорт. Колишня північна провінція ГДР стала міжнародним центром розвитку відновлюваної енергетики.
Вітропарк Baltic 1. Фото: Wikimedia Commons, автор Martin Doppelbauer // CC-BY-SA 3.0
Лише у 2013 році тут були встановлені 89 нові вітрові турбіни. Нині в регіоні працює близько 1600 наземних турбін, які виробляють понад 4 ТВт*год електронергії в рік. В тому ж 2013 році були встановлені 1700 фотоелектричних систем та 32 біогазові установки. У вересні 2014 року ця федеральна земля стала домівкою для першої комерційної великомасштабної системи зберігання електроенергії в Німеччині на основі літієвих батарей, сукупною піковою потужністю 5 МВт. Комплекс було побудовано в столиці федеральної землі – Шверіні, він здатний зберігати 50 МВт*год електроенергії та відіграє важливу роль для стабілізації роботи електромережі.
На північ від берегів Померанії на шельфі Балтійського розташований перший німецький офшорний вітропарк – Балтик-1. Наразі впроваджуються проекти з будівництва нових вітропарків, які будуть відігравати суттєву роль не тільки для Німеччини але і для сусідніх країн. Колишня Грайсвальдська АЕС тепер постачає компоненти та обладнання для будівництва офшорних вітроагрегатів. Загалом в регіоні розташована велика кількість підприємств, що виробляють вітроенергетичне обладнання та компоненти, які забезпечують тисячі високооплачуваних робочих місць.
Ця історія показує, що своєчасне згортання атомної галузі відкрило нові можливості та стало початком стрімкого інноваційного розвитку в східній Німеччині. Населення Померанії ніколи не підтримувало мілітаризовану, небезпечну та засекречену атомну енергетику – це був вимушений шлюб нав’язаний авторитарним центральним урядом. Возз’єднання Німеччини дало Померанії шанс на розлучення і вона ним успішно скористалася: покинула атом і підняла на повну вітрила енергетичних змін.
Олег Савицький, експерт Національного екологічного центру України, з Грайсвальду
