Мирний атом — зброя в руках терориста

Запорізька атомна електростанція (ЗАЕС) — найбільша в Європі й третя у світі за сукупною потужністю АЕС, перші блоки якої почали зводити ще у 1981 році. Розташована вона на березі Каховського водосховища поруч із містом Енергодар. ЇЇ генеруюча потужність складає 6000 МВт — це близько 22% всього виробництва електроенергії в Україні. Станція налічує 6 ядерних ректорів та сухе сховище для відпрацьованого ядерного палива (ВЯП).

В ніч з 3 на 4 березня 2022 року внаслідок російського широкомасштабного вторгнення світ став свідком першого випадку у світовій історії, коли військові однієї країни атакували та захопили діючу атомну станцію іншої. Унаслідок цих дій ЗАЕС зазнала значних пошкоджень та пережила пожежі і в результаті були зупинені деякі енергоблоки. Персонал станції підтримував працездатність та безпеку станції, не зважаючи на присутність там росіян. Усі ці події становлять серйозну загрозу для ядерної безпеки регіону та могли спричинити нову техногенну екологічно-гуманітарну катастрофу. Вони ж стали передвісником подій, що відбуватимуться протягом наступного року на Запорізькій АЕС.

Рік російського «контролю»

За час російської окупації атомна станція пережила чимало подій, що могли становити ризик для її нормальної роботи. У квітні дві російські крилаті ракети пролетіли на низькій висоті над майданчиком Запорізької АЕС у напрямку Запоріжжя. 5 липня стало відомо, що російські війська облаштували на території станції військову базу. 8 серпня російський обстріл пошкодив там три радіаційні датчики та травмував одного з працівників. А у вересні МАГАТЕ зафіксувала чергові обстріли в районі станції, які повторилися пізніше в жовтні та листопаді. Ці випадки пошкодили, зокрема, й енергетичну інфраструктуру, що живила станцію від української енергомережі.

Зовнішнє живлення необхідне для підтримки критично важливих для роботи станції систем — наприклад, системи охолодження. За час окупації це живлення неодноразово переривалося, а після вересневих обстрілів станція вперше відключилася повністю, поставивши світ перед безпрецедентною ядерною загрозою. У листопаді ж ЗАЕС узагалі працювала в режимі повного знеструмлення й уникнути найгірших наслідків вдалося лише завдяки роботі резервних дизель-генераторів та зусиллям працівників, які за кілька днів відновили електропостачання.

Однак ці люди також потерпають від російської окупації: вони знаходяться під постійним тиском, мусять проходити перевірки і навіть не мають права носити на роботу телефони з камерами чи вільно пересуватися на своїх робочих місцях. Також завдяки експертці з атомної енергетики Ользі Кошарній стало відомо про викрадення, катування та вбивства персоналу станції та жителів Енергодару. Співробітників і керівництво Запорізької АЕС затримували за підозрою у співпраці із Збройними силами України та Службою безпеки України. Одного з них — генерального директора ЗАЕС Ігоря Мурашова — звільнили від незаконного затримання лише під тиском міжнародної спільноти.

У жовтні в результаті незаконної та нікчемної спроби росії анексувати територію Запорізької області, путін видав указ, що нібито має змінити правовий статус ЗАЕС та перевести її у підпорядкування до рф. Відтоді російська корпорація Росатом вимагає від українських співробітників ЗАЕС підписати документи про переведення на роботу до себе. Російські військові заборонили вхід на територію АЕС тим, хто на це не пішли, що призвело до ще більшого кадрового дефіциту та неможливості нормально експлуатувати енергоблоки.

Наразі усі шість реакторів ЗАЕС зупинені, а станція продовжує отримувати електроенергію з останньої з чотирьох резервних ліній електропередачі та надалі зазнає проблем із безпекою та експлуатацією. Повідомлялось про численні обстріли та порушення вимог ядерної та радіаційної безпеки на станції. Додатково є докази, що Росатом та його супутні компанії взяли на себе контроль над технологічними та управлінськими процесами на ЗАЕС та сприяють підключенню атомної електростанції до російської енергетичної системи.

Криза, що не минула

Атомні електростанції є складними промисловими об’єктами. Навіть у мирний час їх безпечна робота залежить від стабільного технічного, людського, нормативного, політичного та економічного середовища. Раніше безпечність ядерних реакторів аналізували лише в умовах дотримання такої стабільності. Коли ж вона порушена, ризики збоїв лише зростають.

Військові дії, зокрема, можуть пошкодити критичні для безпеки частини атомної станції. Деякі елементи систем безпеки знаходяться в будівлях реакторів. Вони захищені надійніше, ніж решта споруд, та все ж не від усього. Їх захист здатен витримати падіння невеликого літака, однак не розрахований на артилерійський вогонь чи детонацію вибухівки. Інші ж важливі складові, як-от частини ланцюгів охолодження, трансформатори, дизельні генератори для аварійного живлення, розташовані у традиційних промислових будівлях, які більш вразливі до пошкоджень.

Один із найбільш обговорюваних ризиків окупації ЗАЕС — це так званий «сценарій Фукусіми» , коли через втрату живлення зупинилася система охолодження, що призвело до перегрівання реакторів і зрештою витоку радіації. Таке може трапитися як через пряме пошкодження системи, так і через втрату зовнішнього живлення, від якого працюють насоси — наприклад, коли руйнуються підстанції чи обриваються лінії електропередач, як було і на ЗАЕС. У другому випадку станцію мають врятувати резервні дизель-генератори, що забезпечують її електрикою у разі збоїв. Однак в умовах окупації неможливо перевірити ні їх справність, ні достатність запасів пального. До того ж, вони здатні забезпечити лише мінімум потреб для короткострокової підтримки роботи системи і не розраховані на довгу роботу.

Крім того, нещодавно стало відомо, що росіяни замінували Каховську ГЕС та скидають воду з Каховського водосховища, звідки станція бере воду для системи охолодження. Це теж може негативно вплинути на роботу станції. Наразі запасів води має бути достатньо, однак що буде влітку, коли через природні процеси рівень води знижується — невідомо.

Усі атомні електростанції також мають басейни для зберігання відпрацьованого ядерного палива (ВЯП), які так само можуть постраждати через аварії чи збої в роботі. Там паливо, яке відпрацювало своє, декілька років охолоджується у воді, після чого може бути переміщене в сухі контейнери для зберігання, де залишкове тепло видаляється потоком повітря, тому активна система охолодження не потрібна. Запорізька атомна електростанція єдина, яка має і басейни-охолоджувачі, і таке сухе сховище.

Переривання охолодження ВЯП в басейні призводить до поступового випаровування, поки тепловиділяючі елементи, що потребують охолодження, не будуть частково або повністю розкриті. Потім вони нагріваються до руйнування оболонки та викидають радіацію у навколишнє середовище. При більш високих температурах також може утворюватися вибуховий водень. У випадку сухого сховища лише руйнування цілісності контейнера призведе до викидів радіації. У таких сценаріях забруднення зачепить меншу площу, якщо тільки ВЯП не загориться, наприклад, через влучання боєприпасів.

Додаткові фактори ризику для станції — це розміщення ракетних систем та озброєння на території Запорізької АЕС російськими військовими. Існує можливість мінування станції та зберігання мін та боєприпасів поруч із енергоблоками. Також відсутність запасних частин, доступу для планового обслуговування реакторів та належних контактів з персоналом становить загрозу для безпеки. Належні перевірки безпеки та стану станції як державним регулятором, так і міжнародними організаціями, як-от МАГАТЕ, теж найімовірніше неможливі в таких умовах.

Слід враховувати і людський фактор. Оператори реакторів навчаються для конкретної окремої станції і їх не можна просто замінити працівниками з інших місць. Тож втрата персоналу через тиск росіян означає і втрату спроможності ефективно управляти станцією — і навіть завезення працівників із росії цю втрату не компенсує. До того ж ті українці, які лишилися працювати на станції, знаходяться там під постійним тиском і позбавлені своїх звичайних засобів зв’язку, таких як мобільні телефони, що обмежить їхню можливість спілкуватися з колегами, керівниками та регуляторами. Стрес та терор щодо цих людей теж може нашкодити нормальній роботі підприємства.

Усі ці події свідчать про серйозні проблеми з безпекою на станції, які спричинила росія та які можуть мати наслідки не тільки для України, але й для міжнародної спільноти. Атомні електростанції показали себе дуже вразливими до зовнішніх впливів і «мирний атом» став зброєю в руках терориста.

Світ спостерігає

Незважаючи на всі ці порушення — світ спостерігає. Російський ядерний тероризм в Україні мав би змусити світових лідерів до чітких кроків та жорстких санкцій щодо «Росатому» та пов’язаних із держкорпорацією компаній, але цього не сталося. Крім того, РФ має прямий доступ до МАГАТЕ через своїх громадян, які працюють в агентстві, та продовжує будувати нові ядерні блоки в Європі та Азії, навіть попри напад на Україну.

«Росатом» постачає значну кількість урану та ядерного палива до Європи, обслуговує кілька європейських АЕС та планує будувати нові атомні об’єкти в ЄС. Раніше Ґрінпіс Франції встановив, що проросійські групи активно лобіювали включення атомної енергетики до Зеленої таксономії ЄС, оскільки це дозволить окупантам збільшити свій портфель закордонних замовлень на будівництво нових АЕС майже на 500 млрд євро до 2030 року.

Війна росії проти України поставила глибокі питання про те, яким чином держави взаємодіють. Міжнародні механізми відповіді на подібні глобальні ризики виявилися недієвими в умовах, коли ці ризики стали реальними, а не теоретичними. І відсутність належної реакції на російський ядерний тероризм та заходів безпеки довкола ЗАЕС можуть призвести до катастрофи через випадок, намір чи прорахунок росіян.