Найвищий суд ООН виніс історичний «консультативний висновок», у якому зазначається, що держави можуть бути притягнуті до правової відповідальності за викиди парникових газів.
Визнаючи «нагальну та екзистенційну загрозу» з якою зіткнувся світ, міжнародний суд ООН (МС ООН) дійшов висновоку, що постраждалі від зміни клімату, спричиненої людською діяльністю, можуть мати право на «репарації».
Висновок значною мірою ґрунтується на чинному міжнародному праві, уточнюючи, що кліматична «шкода» може бути чітко повʼязана з основними забруднювачами та виробниками викопного палива.
Справа, ініційована групою студентів із тихоокеанських островів і підтримана урядом Вануату, отримала безпрецедентний масштаб залучення з боку інших країн.
В одноголосному рішенні, ухваленому 23 липня, 15 суддів Міжнародного суду ООН дійшли висновку, що виробництво та споживання викопного палива «може становити міжнародно-протиправний акт, який приписується цій державі».
У висновку також зазначається, що обмеження глобального потепління до 1.5С слід вважати «основною температурною ціллю», а також, що для її досягнення країни зобов’язані робити «відповідні внески».
Попри те, що висновок МС ООН не є обов’язковим для урядів, він може мати значний вплив, оскільки вразливі групи та країни наполягають на посиленні кліматичних дій або звертаються до суду з вимогами компенсації.
Далі Carbon Brief пояснює найважливіші аспекти 133-сторінкового консультативного висновку Міжнародного суду ООН та спілкується з правовими експертами щодо його наслідків.
Як виникла ця справа?
Справу започаткувала кампанія, яку очолили 27 студентів Південнотихоокеанського університету у Фіджі.
У 2019 році вони заснували молодіжну громадську організацію — Pacific Island Students Fighting Climate Change (PISFCC) («Студенти Тихоокеанських островів проти зміни клімату») — та докладали зусиль, щоб переконати лідерів Форуму тихоокеанських островів винести питання зміни клімату на розгляд найвищого суду світу.
У 2020 році PISFCC об’єднались з іншими молодіжними організаціями з усього світу з намаганнями підштовхнути представників держав до дій.
У 2021 уряд Вануату оголосив, що очолить ініціативу для отримання «консультативного висновку» від Міжнародного суду ООН. Спершу уряд співпрацював із тихоокеанською спільнотою заради створення «коаліції однодумців серед вразливих держав», повідомляє Climate Home News.
Одразу після цього, Вануату отримала одноголосну підтримку від 18 членів Форуму тихоокеанських островів. Країна продовжила дипломатичну діяльність, беручи участь у перговорах в Європі, Азії, Африці та Латинській Америці, та заохочуючи інші країни приєднатись до ініціативи.
Після трьох раундів консультацій з іншими державами, Генеральній Асамблеї ООН було винесено на розгляд резолюцію, яку підтримало 105 країн-спонсорів.
Врешті-решт, 29 березня 2023 року, Асамблея одноголосно ухвалила резолюцію, якою офіційно звернулася до Міжнародного суду ООН із запитом надати «консультативний висновок».
У резолюції було порушено два питання. Відповідаючи на них, Суд мав приділити «особливу увагу» низці законів і принципів, зокрема кліматичному режиму ООН та Загальній декларації прав людини.
Питання, які Генеральна Асамблея ООН поставила Міжнародному суду ООН
По-перше, резолюція ставила запитання про те, які правові зобов’язання держав існують за міжнародним правом щодо «забезпечення захисту кліматичної системи».
По-друге, ставилось питання про правові наслідки цих зобов’язань у разі, якщо держави своїми «діями або бездіяльністю» завдали «значної шкоди клімату».
У резолюції Суду було запропоновано враховувати держави, які «особливо постраждали» або є «особливо вразливими» до впливу зміни клімату.
Також зазначалось про «народи та окремих осіб теперішніх та майбутніх поколінь, які постраждали від негативних наслідків зміни клімату».
Отже, консультативний висновок, виданий у липні 2025 року МС ООН, у відповідь на ці питання, є підсумком багаторічного процесу.
Хоча висновок не є обовʼязковим для держав, він обовʼязковий для органів ООН і, ймовірно, матиме далекосяжні правові та політичні наслідки на національному рівні.
Як було вирішено справу?
Міжнародному суду ООН було доручено тлумачити міжнародне право та надати консультативний висновок. Цей дворічний процес передбачав визначення суддями обсягу та значення широких питань, поставлених перед ними Генеральною Асамблеєю ООН. (Див.: Як виникла ця справа?)
Далі суд розглянув, які міжнародні закони та принципи були доречними для цих питань.
Серед визначених відповідних законів були три міжнародні кліматичні угоди ООН: Рамкова конвенція ООН про зміну клімату, Кіотський протокол та Паризька угода.
Суд також врахував низку інших міжнародних угод, що стосуються біорізноманіття, озонового шару, опустелювання та океанів, а також правові принципи, зокрема принцип «запобігання значній шкоді довкіллю».
У процесі розгляду справи держави та міжнародні організації, такі як Організація країн–експортерів нафти (ОПЕК), також мали змогу висловити свої позиції.
Ці групи мали можливість взяти участь в обговореннях суддів на різних етапах, включно з двома раундами письмових та усних заяв до суду.
Загалом суд отримав 91 письмову заяву, ще 107 усних – зроблених у Гаазі в грудні 2024 року – та 65 відповідей на додаткові запитання суддів.
За словами МС ООН, це «найвищий рівень участі у процесі» в історії Суду. Деякі країни, включно з острівними державами, такими як Барбадос і Мікронезія, вперше постали перед судом.
Така залученість призвела до згоди між країнами щодо того, що зміна клімату становить небезбеку, і що викиди слід скорчувати для досягнення цілей Паризької угоди.
Водночас виникли суттєві розбіжності щодо обсягу та характеру зобов’язань держав за міжнародним правом діяти для обмеження глобального потепління, а також щодо наслідків будь-яких порушень, які розглядаються МС ООН.
Загалом, основні розбіжності були між країнами з високим рівнем викидів, які намагалися обмежити свої кліматичні зобов’язання, та країнами з низьким рівнем викидів, вразливими до зміни клімату, які наполягали на ширших правових зобов’язаннях та суворішій відповідальності за будь-які порушення.
Зокрема, «країни, що розвиваються», такі як Китай та Саудівська Аравія, разом із країнами з історичним високим рівнем викидів, такими як Велика Британія та країни ЄС, стверджували, що кліматичні зобов’язання згідно з міжнародним правом слід визначати виключно з огляду на кліматичний режим ООН.
Натомість вразливі держави заявили, що слід застосовувати ширше міжнародне право, яке передбачає додаткові зобов’язання щодо дій і потенційні правові наслідки, включно із відшкодуванням збитків.
Це відхилення від кліматичних переговорів ООН, де основні розбіжності зазвичай відбуваються між «розвиненими країнами» та «країнами, що розвиваються», – до останніх входять як країни з високим, так і з низьким рівнем викидів.
Незвичним кроком Суду також було організували закриту зустріч у листопаді 2024 року з вченими, які представляють Міжурядову групу експертів зі зміни клімату (МГЕЗК).
Серед присутніх були голова МГЕЗК професор Джим Скеа та вісім інших кліматологів з різних країн та з різними напрямами експертизи.
У заяві Міжнародного судом ООН зазначено про те, що ця зустріч була спробою «поглибити розуміння Судом ключових наукових висновків, наданих МГЕЗК».
Головний суддя Міжнародного суду ООН Юдзі Івасава (другий праворуч), виступає на слуханні з оголошенням консультативного висновку
23 липня 2025 року, після семи місяців обговорень, МС ООН виніс одноголосний консультативний висновок на запит Генеральної Асамблеї ООН.
За даними Міжнародного суду ООН, це лише п’ятий випадок, коли суд ухвалив одностайне рішення за майже 88 років своєї діяльності та 29 консультативних висновків.
(Окрім одностайної думки повного складу Суду, кілька суддів МС ООН (окремо або невеликими групами) опублікували власні заяви та висновки.)
Що Міжнародний суд ООН говорить про кліматологію?
Розглядаючи «контекст» для надання консультативного висновку щодо зміни клімату, Суд надає інформацію про «релевантні наукові дані».
Ці дані були взяті зі звітів МГЕЗК, які, за словами Суду, «є найкращими доступними науковими даними про причини, природу та наслідки зміни клімату».
Це відбулось після того, як судді Міжнародного суду ООН провели закриту зустріч з вченими МГЕЗК у 2024 році. (Див.: Як було вирішено справу?)
У консультативному висновку зазначається, що «науково встановлено, що кліматична система зазнала широкомасштабних та швидких змін», зокрема:
«Хоча деякі парникові гази (ПГ) виникають природним шляхом, науково доведено, що збільшення їх концентрації в атмосфері здебільшого спричинене діяльністю людини – як внаслідок викидів ПГ, зокрема через спалювання викопного палива, так і внаслідок ослаблення або руйнування резервуарів та поглиначів вуглецю, таких як ліси та океан, які накопичують або поглинають ПГ з атмосфери».
Далі зазначається, що «наслідки зміни клімату є серйозними та далекосяжними», зокрема: «танення льодовикових шельфів та льодовиків, що призводить до підвищення рівня моря», «частіші та інтенсивніші» екстремальні погодні явища та «незворотна втрата біорізноманіття». У документі додається:
«Ці наслідки підкреслюють нагальну та екзистенційну загрозу, яку становить зміна клімату».
У консультативному висновку також додається, що «МГЕЗК зазначає, що заходи з адаптації все ще недостатні» та що «межі адаптації досягнуті в деяких екосистемах і регіонах».
Щодо необхідності вирішення проблеми зростання викидів, у документі безпосередньо цитують МГЕЗК:
«За словами групи експертів, зміна клімату є загрозою для «благополуччя людини та здоров’я планети», і «вікно можливостей для забезпечення сталого та придатного для життя майбутнього для всіх швидко зачиняється» (дуже висока впевненість). Додається, що вибір та дії, зроблені у період між 2020 та 2030 роками, «матимуть наслідки як зараз, так і протягом тисячі років».
У документі додається, що «МГЕЗК також дійшла висновку з «дуже високою впевненістю», що ризики та прогнозовані негативні наслідки, а також пов’язані з ними втрати та збитки від зміни клімату зростатимуть із кожним градусом глобального потепління».
Щодо того, як держави повинні враховувати кліматичні дані під час реалізації політик і заходів у сфері клімату, Суд зазначає, що країни повинні дотримуватися «принципу обережності», додаючи:
«Суд зазначає, що за наявності загрози серйозної або невідворотної шкоди, відсутність повної наукової впевненості не повинна використовуватися як причина для відкладення економічно ефективних заходів щодо запобігання деградації навколишнього середовища».
Що Міжнародний суд ООН говорить про кліматичні зобов’язання країн?
У відповідь на перше запитання щодо правових зобов’язань, МС ООН зазначає, що країни мають «обов’язкові зобов’язання щодо забезпечення захисту кліматичної системи» згідно із кліматичними угодами ООН.
Водночас одностайний висновок Суду категорично відхиляє аргумент, висунутий такими країнами з високим рівнем викидів, як США, Велика Британія та Китай, що ці угоди нібито завершують усю правову регламентацію.
Ці країни стверджували, що кліматичні угоди становлять «lex specialis» – спеціальну галузь права, яка виключає застосування ширших загальних принципів міжнародного права.
Натомість МС ООН підкреслює, що країни мають правові зобов’язання відповідно до загального міжнародного права, включно з обов’язоком запобігати «значній шкоді довкіллю», а додаткові зобов’язання виникають згідно із законодавством про права людини та іншими договорами.
Таким чином, суд «пстав на бік країн Глобального Півдня та малих острівних держав, що розвиваються», – зазначає професор Хорхе Віньюалес, професор кафедри права та екологічної політики імені Гарольда Самуеля в Кембриджському університеті.
Більше того, суд дійшов висновку, що зобов’язання країн поширюються не лише на викиди парникових газів, але й на виробництво викопного палива та субсидії, каже Віньюалес, який представляв Вануату у цій справі.
В інтерв’ю для Carbon Brief він зазначає: «Це важливо, оскільки великі виробники не обов’язково є великими емітерами, і навпаки».
Міністр з питань клімату Вануату Ральф Регенвану реагує на консультативний висновок Міжнародного Суду ООН під час пресконференції
У контексті міжнародних кліматичних угод, таких як Паризька угода, Суд стверджує, що вони покладають на країни обов’язкові зобов’язання, зокрема із вживання заходів для скорочення викидів парникових газів та адаптації до зміни клімату.
Окремо Міжнародний суд зазначає, що розвинені країни – держави, включені в Додаток I РКЗК ООН – мають «додаткові зобов’язання взяти на себе ініціативу у боротьбі зі зміною клімату».
Додається, що держави також мають «обов’язок» співпрацювати одна з одною для досягнення цілей РКЗК ООН, діючи «добросовісно» задля запобігання шкоді.
Виходячи за межі кліматичних договорів, суд зазначає, що «держави мають обов’язок запобігати значній шкоді навколишньому середовищу». Отже, вони повинні діяти з «належною обачністю» та використовувати «усі наявні в їхньому розпорядженні засоби», щоб запобігти здійсненню діяльності в межах їхньої юрисдикції чи контролю, яка може завдати «значної шкоди» кліматичній системі.
Суд визначає «належні заходи», які свідчать про дотримання принципу належної обачності. Серед них – «регуляторні механізми…спрямовані на досягнення глибоких, швидких та сталих скорочень» викидів. Це формулювання повторює мову звітів МГЕЗК, але водночас прямо пов’язує його з правовими зобов’язаннями держав.
Як і у випадку дій у межах кліматичних угод, зобов’язання країн за ширшим міжнародним правом повинні виконуватися відповідно до принципу «спільної, але диференційованої відповідальності», підкреслює Суд, наголошуючи на цьому положенні упродовж усього консультативного висновку.
Крім того, держави несуть кліматичні зобов’язання згідно з низкою інших міжнародних угод – зокрема щодо озонового шару, біорізноманіття, боротьби з опустелюванням, а також Конвенції ООН з морського права, зазначає МС ООН.
Суд підтверджує, що держави, які не є сторонами кліматичних договорів ООН, зобов’язані виконувати еквівалентні норми звичаєвого міжнародного права. Це, як зауважує Себастьян Дуйк, старший юрист Центру міжнародного екологічного права, «вирішує унікальну ситуацію США, хоч і без прямої згадки про них».
Після переобрання минулого року президент США Дональд Трамп підписав указ про повторний вихід країни з Паризької угоди. У зв’язку з цим постає питання, як консультативний висновок Міжнародного суду може стосуватися США – країни, яка зробила найбільший внесок у зміну клімату.
Крім того, держави мають зобов’язання відповідно до міжнародного права у сфері прав людини «поважати та забезпечувати ефективне дотримання прав людини, вживаючи необхідні заходи для захисту кліматичної системи та інших елементів навколишнього середовища».
Це положення спирається на рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) від 2024 року, який визнав, що кліматична політика швейцарського уряду порушує права людини, оскільки уряди зобов’язані захищати громадян від «серйозних негативних наслідків» зміни клімату.
Оголошуючи рішення в Гаазі, головний суддя Івасава Юдзі, сказав:
«Право людини на чисте, здорове навколишнє середовище та сталий розвитой є необхідною умовою для реалізації інших прав людини».
Що це говорить про правові наслідки порушень?
Друга частина консультативного висновку стосується «правових наслідків» ситуацій, коли держави завдають «значної шкоди кліматичній системі та іншим елементам довкілля».
Це стосується випадків, коли країни порушують свої «зобов’язання», як визначено в першій частині висновку. (Див.: Що МС ООН говорить про кліматичні зобов’язання країн?)
Важливо, що суд стверджує, що країни, в цілому, можуть нести відповідальність за кліматичну шкоду, що відкриває шлях до можливих «репарацій» за збитки та втрати. Професор Віньюалес розповідає Carbon Brief:
«Можливо, головний висновок полягає в тому, що суд визнав принцип відповідальності за кліматичну шкоду таким, що може бути застосований відповідно до чинних правил».
Професор Віньюалес також зауважує, що суд підтвердив: «Кліматична справедливість регулюється загальним міжнародним правом про відповідальність держав, яке надає відповіді на поширені аргументи, спрямовані на уникнення відповідальності за кліматичну шкоду».
Таким чином, МС ООН відкидає думку про те, що занадто складно притягнути країни до відповідальності за кліматичну шкоду.
Серед прикладів порушених зобов’язань, які наводить суд, – невиконання або неналежне впровадження кліматичних зобов’язань, відомих як національно визначені внески (НВВ) у межах Паризької угоди, а також недостатнє «регулювання викидів парникових газів».
Водночас Суд наголошує, що він не несе відповідальності за «вказування пальцем» на окремі країни, а лише відповідає за створення «загальної правової рамки», якої мають дотримуватися країни.
У рамках цього процесу Суд виклав обґрунтування того, чому держави можуть бути відповідальними за зміну клімату.
Під час слухань деякі країни стверджували, що викиди парникових газів відрізняються від іншої екологічної шкоди, наприклад від локального хімічного забруднення. На їхню думку, викиди виникають внаслідок різної регулярної діяльності людини, і тому складно пов’язати кліматичні збитки з конкретними джерелами.
Інші стверджували, що цілком можливо встановити таку відповідальність для держав, які, наприклад, ухвалюють закони з метою «стимулювання видобутку та споживання викопного палива».
Це важливо, оскільки, як зазначає МС ООН, встановлення причинно-наслідкового зв’язку є необхідним для того, щоб діяльність могла бути визначена як «міжнародно протиправне діяння». Зрештою, Суд погоджується, що шкоду клімату можливо пов’язати з конкретними державами, якщо застосовувати підхід «кожного окремого випадку».
Параграф 432 консультативного висновку Міжнародного Суду ООН із розділу «питання, що стосуються атрибуції»
Суд також вважає, що можливо пов’язати кліматичні катастрофи з викидами окремих країн, хоча й зазначає, що причинно-наслідкові зв’язки можуть бути «більш опосередкованими», ніж у випадку локального забруднення. МС ООН посилається на висновки МГЕЗК про те, що зміна клімату посилила хвилі телпа, повені та посухи, зазначаючи:
«Хоча причинно-наслідковий зв’язок між неправомірними діями чи бездіяльністю держави та шкодою, що виникає внаслідок зміни клімату, є більш опосередкованим, ніж у випадку локальних джерел забруднення, це не означає, що встановити такий зв’язок неможливо».
На цій підставі Суд окреслив, якими можуть бути наслідки для країн, дії яких визнані «неправомірними».
По-перше, МС ООН наголошує, що держави повинні виконувати свої чинні кліматичні зобов’язання. Це означає, що якщо, наприклад, уряд публікує «недостатній» НВВ, то «компетентний суд або трибунал» може зобов’язати його подати такий внесок, що відповідає зобов’язанням за Паризькою угодою.
По-друге, Суд зазначає: якщо державу буде визнано відповідальною за кліматичну шкоду, вона зобов’язана припинити такі дії та гарантувати, що вони не повторяться.
Згідно з Міжнародним судом ООН, держави можуть бути зобов’язані «задіяти всі наявні в їхньому розпорядженні засоби» для виконання цього обов’язку. На практиці це може означати скасування урядами адміністративних або законодавчих актів з метою скорочення викидів.
Теоретично це може призвести до більш суворої кліматичної політики. Наприклад, доктор Марія Антоніа Тіґре, директорка з питань глобальних судових процесів щодо зміни клімату у Центрі права зміни клімату Сабіна, розповідає Carbon Brief:
«Міжнародний суд ООН чітко дав зрозуміти, що стандарт належної перевірки є суворим, і що кожна держава повинна зробити все можливе, щоб подати національно визначені внески, що відображають її найвищі можливі амбіції. Це може посилити політичний, правовий та громадський тиск на держави, щоб вони підвищили свої кліматичні цілі, особливо напередодні наступної глобальної інвентаризації».
Врешті, Міжнародний суд ООН надає можливості для країн вимагати «відшкодування» за кліматичну шкоду від інших країн.
Такі відшкодування можуть бути виражені різними способами – від виплати компенсації до офіційних вибаченнь за правопорушення.
Цей результат був широко відзначений активістами за кліматичну справедливість та вразливими країнами, які розглядають його як початок «нової ери» у боротьбі за фінансові компенсації за кліматичні катастрофи.
Хардж Нарулла, адвокат з Doughty Street Chambers, який також є юридичним консультантом Соломонових Островів, розповідає Carbon Brief:
«Рішення Міжнародного суду ООН забезпечило країнам, що розвиваються, правовий шлях для отримання відшкодування за кліматичні збитки від розвинених держав… Держави можуть подавати позови про компенсацію або відшкодування за всі збитки, пов’язані зі зміною клімату. Це включає позови про втрати та збитки, а також поширюється на будь-яку шкоду, завдану внаслідок зміни клімату».
Що це говорить про історичну відповідальність та репарації?
Однією із найважливіших частин рішення МС ООН є твердження, що країни та «потерпілі особи» можуть вимагати «відшкодування» за завдану кліматичну шкоду.
Це пов’язано з довгою та суперечливою історією кліматично вразливих країн Глобального Півдня, які вимагають компенсації від країн з високим рівнем викидів.
Поняття «кліматичних репарацій» часто пов’язують з тим, що країни, що розвиваються, наполягають на так званому фінансуванні «втрат та збитків» у переговорах ООН щодо клімату, включно з – у підсумку успішною – боротьбою за «фонд втрат та збитків».
Однак США та інші великі історичні забруднювачі зробили все, щоб будь-який прогрес у фінансуванні втрат та збитків не робив їх юридично відповідальними за попередні викиди.
У Паризькій угоді чітко зазначено, що включення теми втрат та збитків «не передбачає та не дає підстав для будь-якої відповідальності чи компенсації».
Важливо, що у висновку Міжнародного суду ООН чітко зазначено, що таке формулювання не скасовує норм міжнародного права та обов’язків держав щодо забезпечення «відшкодування», «компенсації» та «сатисфакції» тим, хто постраждав від зміни клімату.
Даніло Гаррідо Алвес, юрисконсульт Greenpeace International, розповідає Carbon Brief, що це означає: фінансування втрат та збитків не є заміною репарацій:
«Якщо держава робить внесок до фонду втрат та збитків і водночас порушує зобов’язання… це не означає, що вона звільнена від відповідальності».
Правові експерти, зокрема професор Віньюалес, кажуть, що такий результат не дивує, адже він ґрунтується на міжнародному праві і додає:
«Це правильне розуміння міжнародного права, але в правовому полі прогрес часто набуває форми переходу від неявного до явного – і саме це зробив суд».
Параграф 420 консультативного висновку Міжнародного Суду ООН із розділу « право, що застосовується»
Тим не менш, результат може мати серйозні наслідки для кліматичної політики та призвести до хвилі нових кліматичних судових процесів. Доктор Тіґре з Центру права зміни клімату Сабіна розповідає Carbon Brief:
«[Це] може змістити розмову з добровільного кліматичного фінансування на правові зобов’язання щодо відшкодування шкоди, особливо для вразливих громад та держав, які вже зазнають втрат та збитків».
Зокрема суд стверджує, що хоча деякі держави є «особливо вразливими» до зміни клімату, міжнародне право «не відрізняється» залежно від такого статусу. Це означає, що, в цілому, всі країни «мають право на однакові засоби правового захисту».
Щодо осіб або груп, які вживають правових заходів як для «теперішнього, так і для майбутніх поколінь», МС ООН зазначає, що їхня здатність робити це не залежить від правил, пов’язаних із «відповідальностю держави». Натомість це залежить від порушення зобов’язань за «конкретними договорами та іншими правовими документами».
Міжнародний суд ООН стверджує, що розмір відшкодування буде вирішуватися для кожного випадку окремо, наголошуючи, що «відповідний характер та обсяг відшкодування… залежить від обставин». Також зазначається, що:
«У контексті зміни клімату репарації у формі компенсації може бути важко розрахувати, оскільки зазвичай існує певний рівень невизначеності».
Питання того, які саме країни будуть нести відповідальність за виплату кліматичних репарацій, також є складним. Значна частина цієї дискусії зосереджена навколо відповідальності за викиди як поточні, так й історичні.
Згідно з Паризькою угодою, «розвинені» країни – невелика група країн Глобальної Півночі – зобов’язані надавати фінансування «країнам, що розвиваються», до яких належать такі великі емiтери, як Китай.
У зверненнях до Міжнародного суду ООН основні джерела викидів та виробники викопного палива, які класифікуються як «країни, що розвиваються» в системі ООН, наголошували на низьких історичних викидах. Деякі країни, що розвиваються, звинувачували у зміні клімату невелику групу «розвинених держав Глобальної Півночі».
Зі свого боку, деякі країни з високими історичними викидами стверджували, що важко визначити відповідальність за зміну клімату.
Однак Міжнародний суд ООН дійшов висновку, що це не так. Суд стверджує, що «науково можливо» визначити внесок кожної держави, враховуючи «як історичні, так і поточні викиди».
Параграф 429 консультативного висновку Міжнародного Суду ООН із розділу «питання, що стосуються атрибуції»
Таким чином, хоча Суд прямо уникає визначення країн, відповідальних за виплату репарацій, він чітко дає зрозуміти, що історична відповідальність повинна враховуватися при оцінці того, чи виконали держави свої кліматичні зобов’язання.
Нарешті, Суд також зазначає, що «статус держави як розвиненої чи такої, що розвивається, не є сталим» і залежить від «поточних обставин відповідної держави».
Це особливо важливо, зважаючи на те, що визначення цих термінів – які окреслюють, хто надає та отримує кліматичне фінансування – базуються на визначеннях початку 1990-х років.
Що це говорить про Паризьку угоду та 1.5°C?
Консультативний висновок надає чіткі вказівки щодо Паризької угоди та її мети – обмежити підвищення глобальної температури до «значно нижче» 2°C до 2100 року, із наміром утримати потепління нижче 1,5°C.
Суд зазаначає, що обмеження підвищення температури до 1,5°C слід вважати «основною температурною ціллю» країн, виходячи з тлумачення Паризької угоди.
Фрагмент консультативного висновку Міжнародного Суду ООН щодо зобов’язань країн у сфері зміни клімату
Суд додає, що таке тлумачення узгоджується з положенням Паризької угоди про те, що зусилля щодо боротьби зі зміною клімату повинні ґрунтуватися на «найкращих доступних наукових даних».
(У 2018 році, через чотири роки після Паризької угоди, спеціальний звіт МГЕЗК детально описав, як обмеження глобального потепління до 1,5°C замість 2°C може, серед іншого, врятувати коралові рифи від повного зникнення, сповільнити танення льодовиків і врятувати ще 420 мільйонів людей від впливу екстремальних хвиль спеки.)
У зв’язку із цим в консультативному висновку також чітко зазначено, що країни не лише заохочуються, а й «зобов’язані» подати кліматичні плани, які «відображають їхні найвищі можливі амбіції», щоб зробити «належний внесок» для обмеження глобального потепління до 1,5°C.
(Кліматичні плани, які країни подають до ООН відповідно до Паризької угоди, відомі як «національно визначені внески» або НВВ.)
Більше того, всупереч аргументам деяких країн, у консультативному висновку зазначено:
«Суд вважає, що свобода дій сторін при підготовці своїх НВВ є обмеженою. Таким чином, діючи на власний розсуд, сторони зобов’язані проявляти належну обачність і забезпечити, щоб їхні НВВ виконували свої зобов’язання за Паризькою угодою і, таким чином, у сукупності, могли досягти температурної цілі – обмеження глобального потепління до 1,5°C».
Доктор Білл Хейр, досвідчений кліматолог і генеральний директор дослідницької групи Climate Analytics, зазначив, що положення суду щодо 1,5°C та НВВ є «фундаментальним набором висновків». У своїй заяві він сказав:
«МС ООН вважає, що обмеження в 1,5°C, передбачене Паризькою угодою, є основною метою через нагальну та екзистенційну загрозу зміни клімату, і це вимагає від усіх країн спільної роботи для досягнення максимально можливого рівня амбіцій щодо обмеження потепління до цього рівня.
Усі країни зобов’язані подавати максимально амбітні цілі у своїх національно визначених внесках, які представляють собою амбітні цілі порівняно з попередніми НВВ; неприйнятно подавати слабкі НВВ, що не відповідає цілі 1,5°C.
МС ООН вказує на можливість серйозних правових наслідків згідно зі звичаєвим міжнародним правом, якщо країни не встановлять цілі, що відповідають 1,5°C».
Суд також зазначає, що концепція справедливості є важливою для Паризької угоди та інших кліматичних правових рамок, що зазвичай відображається у формулюванні про те, що держави мають «спільні, але диференційовані обов’язки та відповідні можливості».
Важливо, що Суд додає: Паризька угода відрізняється від інших кліматичних рамок тим, що також передбачає, що ці обов’язки та можливості слід розглядати «з урахуванням різних національних обставин».
У консультативному висновку зазначено:
«На думку суду, додаткова фраза не змінює суті принципу спільної, але диференційованої відповідальності та відповідних можливостей; радше, вона додає нюансів до принципу, визнаючи, що статус держави як розвиненої або такої, що розвивається, не є сталим. Він залежить від оцінки поточних обставин відповідної держави».
Цей висновок ухвалено після обговорень – які багато хто вважає дуже суперечливими – щодо того, чи слід вважати країни з «економіками, що розвиваються», такі як Китай та Індія, дійсно такими саме на кліматичних самітах.
Що це говорить про викопне паливо?
Один із найпомітніших абзаців консультативного висновку стосується його твердження щодо викопного палива.
У розділі під назвою «Визначення відповідальності держави в контексті зміни клімату» суд конкретно розглядає зобов’язання країн щодо виробництва та використання викопного палива. (Див. нижче).
Фрагмент консультативного висновку Міжнародного Суду ООН щодо зобов’язань держав у сфері зміни клімату
Суд стверджує, що виробництво та споживання викопного палива, надання ліцензій на розвідку або надання субсидій «можуть становити міжнародно-протиправну дію», за яку відповідає держава або держави, що беруть участь у цьому процесі.
Це сталося після того, численні оцінки дійшли висновку, що будь-які нові нафтогазові проєкти в усьому світі будуть «несумісними» з обмеженням глобального потепління до 1,5°C.
В інтерв’ю Carbon Brief експерт із кліматичного права професор Хорхе Віньюалес зазначає, що чітка згадка про викопне паливо з’явилася, незважаючи на те, що вона не фігурувала в питаннях, поставлених суду:
«Запит визначав провадження, що підлягала оцінці, з огляду на викиди, тому суд міг би обмежитись цим. Однак відповідне провадження було розширене до виробництва та споживання викопного палива, включно з субсидіями».
Хоча консультативний висновок не є юридично обов’язковим для країн, він може вплинути на прийняття рішень щодо надання дозволів на нові проєкти з викопного палива в майбутньому, додає Джой Рейєс, політична радниця Дослідницького інституту Грантхема зі зміни клімату та навколишнього середовища при Лондонській школі економіки. Вона розповідає Carbon Brief:
«Позивачі можуть посилатися на консультативний висновок у майбутніх кліматичних судових процесах, зокрема на положення щодо викопного палива. І хоча консультативний висновок не є юридично обов’язковим, він має моральну вагу та авторитет і може впливати на внутрішні рішення щодо нових проєктів, пов’язаних із викопним паливом. Якщо держави та корпорації не відмовляться від викопного палива, ризик їхньої відповідальності зростає».
Що це означатиме для країн, що перебувають під загрозою зникнення через підняття рівня моря?
Консультативний висновок Міжнародного суду ООН підсумовує, що існуючі морські зони або державність країн «не обов’язково» будуть поставлені під загрозу через підвищення рівня моря внаслідок зміни клімату.
Це вже давно є важливим питанням для острівних держав, зокрема для країн Тихоокеанського регіону, які наполягали на консультативному висновку Суду (Див.: Як виникла ця справа?).
Деякі з цих країн, територія яких знаходится нижче рівня моря вже готуються до того часу, коли значна частина їхніх земель буде затоплена.
Вони шукають гарантій того, що збережуть територіальні права, оскільки наслідки зміни клімату погіршуються.
У своїй оцінці Конвенції ООН з морського права (UNCLOS) МС ООН зазначає, що країни «не зобов’язані оновлювати карти або списки географічних координат» через підвищення рівня моря.
Це означає, що законні права держав щодо їхніх морських зон – включно з будь-якими ресурсами, такими як корисні копалини та риба, які там знаходяться – будуть захищені.
Міжнародний суд ООН також заявляє, що, на його думку:
«Після створення держави, зникнення одного з її складових елементів не обов’язково несе за собою втрату державності».
Професор Віньюалес, який представляв острівну державу Вануату у цій справі, заявив Carbon Brief, що цей результат є «ключовим аспектом» висновку, додавши, що він є «визначним».
Що це означатиме для інших кліматичних судових процесів?
Після винесення історичного консультативного висновку одним із головних питань на майбутнє є те, яке значення він може мати для інших кліматичних судових справ – як на національному, так і на міжнародному рівнях.
Консультативні висновки Міжнародного суду ООН не є юридично обов’язковими, але узагальнення судом чинного законодавства має «моральну вагу та авторитет», пояснює Джой Рейєс, політична радниця Дослідницького інституту зміни клімату та навколишнього середовища Ґрантема при Лондонській школі економіки.
Це особливо важливо для держав, які «визнають переконливий авторитет міжнародного права», пояснює доктор Джоана Сетцер, юристка з питань довкілля та старша наукова співробітниця інституту Ґрантема при Лондонській школі економіки і політичних наук.
У деяких країнах, таких як Велика Британія, Австралія та Канада, суди звертаються до міжнародного права при тлумаченні національного законодавства чи розгляді міжнародних договорів.
Сетцер пояснює Carbon Brief:
«Міжнародний суд ООН підтверджує, що бездіяльність – така як збереження недостатньо амбітних національних цілей, ліцензування нових проектів з викопного палива або відмова від підтримки заходів із адаптації у вразливих країнах – може призвести до відповідальності держави згідно з міжнародним правом. Суд також відхилив поширений аргумент захисту – що викиди держави «занадто малі, щоб мати значення». Навіть країни з невеликим обсягом викидів можуть бути притягнуті до відповідальності за свою частку шкоди.
Внутрішні кліматичні судові процеси можуть використовувати цей аргумент та позицію суду, щоб посилити зобов’язання держав щодо протидії зміні клімату на національному рівні. Суди у країнах, які визнають переконливий авторитет міжнародного права, таких як Нідерланди, тепер можуть посилатися на це твердження для ухвалення рішень, що зобов’язують уряди чи корпорації до більш рішучих дій щодо клімату».
Вона додає, що висновок суду про те, що «держави відповідають не лише за скорочення власних викидів», а й «також мають обов’язок належної перевірки щодо регулювання діяльності приватних суб’єктів, що перебувають під їхньою юрисдикцією», може мати значні наслідки. Стецер продовжує:
«Це стосується й компаній, що працюють з викопним паливом. Це має далекосяжні наслідки: таке рішення сигналізує про те, що держави можуть порушувати норми, якщо не зможуть контролювати викиди компаній, яким видають ліцензії, надають субсидії чи здійснюють контроль. Це посилить тиск на держави щодо припинення будь-яких нових проєктів з викопного палива та запровадження суворішого регулювання у цьому секторі».
Експерт із кліматичного права, професор Хорхе Віньюалес каже, що висновок чітко вказує на те, що Паризька угода є «серйозним правовим інструментом, що накладає справжні та судово обґрунтовані зобов’язання», що, ймовірно, вплине на внутрішні судові процеси. Він розповідає Carbon Brief:
«Ми можемо очікувати, що це буде широко оскаржуватись в судах по всьому світу».
Крім того, він зазначає, що висновок суду про те, що правові зобов’язання країн виходять за рамки кліматичних договорів ООН, створює «набагато ширшу шахівницю для кліматичних позовів». Він додає:
«І останнє, але не менш важливе: з точки зору кліматичної справедливості було важливо почути від суду, що не можна просто маніпулювати кліматичним режимом без правових наслідків. Ці наслідки можуть проявитися через деякий час, але з великою ймовірністю вони врешті-решт настануть».
Як люди реагують на рішення суду?
Консультативний висновок Міжнародного суду ООН був сприйнятий багатьма урядами, неурядовими організаціями та експертами з права як «новаторська» правова віха та «моральний вирок».
Однак Європейська комісія та Франція були серед тих, хто відреагував на висновок суду більш обережно, тоді як опозиційні політики у Великій Британії вороже поставилися до висновків Міжнародного суду ООН.
Тим часом як речник уряду Китаю заявив, що висновок відповідає позиції Китаю, Білий дім наголосив, що США передусім дбатимуть про себе та власні інтереси.
Одна особливо позитивна реакція щодо висновку надійшла від Ральфа Регенвану, міністра з питань адаптації до зміни клімату, метеорології та геонебезпек, енергетики, довкілля та ліквідації наслідків стихійних лих Республіки Вануату. У своїй заяві він сказав:
«Рішення Міжнародного суду ООН є важливою віхою у боротьбі за кліматичну справедливість. Тепер у нас є спільний фундамент, що ґрунтується на верховенстві права і звільняє нас від обмежень політичних інтересів окремих країн, які домінували у боротьбі зі зміною клімату. Цей момент спонукатиме до рішучіших дій та відповідальності для захисту нашої планети та народів.»
Вішал Прашад, директор організації Pacific Islands Students Fighting Climate Change (PISFCC), привітав заяви Міжнародного суду ООН про необхідність «терміново відмовитися від викопного палива… тому що воно більше не є прийнятним». Він продовжив:
«Для малих острівних держав, громад Тихого океану, молоді та майбутніх поколінь цей висновок є рятівним кругом і можливістю захистити те, що ми цінуємо та любимо. Я переконаний, що зараз є надія, і що ми можемо повернутися до наших громад, говорячи те саме. Сьогодні історичний день для кліматичної справедливості, і ми на крок ближче до усвідомлення цього».
Реакція розвинених країн була більш стриманою. Франція заявила, що «висновок буде дуже уважно вивчений». Вона також підтвердила свою «непохитну відданість Міжнародному суду ООН».
Речниця Європейської комісії Анна-Кайса Ітконен повідомила ЗМІ, що висновок «підтверджує масштаби виклику, з яким ми стикаємося, і важливість кліматичних дій». Вона додала, що комісія проаналізує, «які саме наслідки матиме цей висновок», та зауважила, що викиди ЄС поступаються викидам Китаю, США та Індії.
Речник Міністерства закордонних справ Китаю на черговій прес-конференції заявив, що висновок Міжнародного суду ООН «має позитивне значення для підтримки та розвитку міжнародної співпраці у сфері клімату».
Він додав, що, на їхню думку, Суд підтверджує «давню позицію» Китаю, згідно з якою розвинені країни повинні «взяти на себе ініціативу» у боротьбі зі зміною клімату:
«Ми зазначили, що у консультативному висновку Міжнародного суду ООН підкреслено, що система РКЗК ООН є основним правовим інструментом, що регулює міжнародну відповідь на глобальну проблему зміни клімату, і підтвердив, що принцип спільної, але диференційованої відповідальності, принцип сталого розвитку та принцип справедливості застосовуються як керівні принципи для тлумачення та застосування відповідного міжнародного права».
У відповідь на висновок речник Білого дому заявив Reuters:
«Як завжди, президент Трамп і вся адміністрація прагнуть ставити Америку на перше місце та надавати пріоритет інтересам пересічних американців».
Багато представників міжнародної спільноти також позитивно відреагували на консультативний висновок. Наприклад, Мері Робінсон, членкиня організації The Elders, перша жінка-президент Ірландії та колишня Верховна комісарка ООН з прав людини, назвала висновок «потужним новим інструментом для захисту людей від руйнівних наслідків кліматичної кризи, а також для відновлення справедливості за завдану шкоду».
Генеральний секретар ООН Антоніу Гутерріш заявив, що Міжнародний суд ООН виніс «історичний» висновок. Він додав:
«Вони чітко дали зрозуміти, що згідно з міжнародним правом всі держави зобов’язані захищати глобальну кліматичну систему. Це перемога для нашої планети, для кліматичної справедливості та для здатності молоді змінити ситуацію на краще. Молодь тихоокеанських островів ініціювала цей заклик до людства. І світ повинен відреагувати».
Благодійні організації, такі як Amnesty International, Earthjustice та Greenpeace назвали це «визначним моментом для кліматичної справедливості та підзвітності».
Таснім Ессоп, виконавча директорка Climate Action Network International, сказала, що «ера безкарності закінчилася», додавши, що рішення «не могло бути прийнято в кращий час» напередодні майбутньої конференції COP30.
У ЗМІ багато уваги приділялося потенційній можливості держав виплачувати відшкодування за порушення своїх кліматичних зобов’язань.
У газеті The Guardian Хардж Нарулла, адвокат і провідний світовий експерт з питань кліматичних судових процесів у Doughty Street Chambers та Оксфордському університеті, обговорює, що консультативний висновок Міжнародного суду ООН може означати «нову еру кліматичних репарацій» для Австралії та інших великих емітерів.
У новинному матеріалі Daily Telegraph зазначає, що ООН «відчинила двері для судового позову проти Великої Британії через її історичний внесок у зміну клімату». Газета додає, що опозиційні Консервативна та Реформаторська партії «обидві відкинули це рішення».
Оригінал статті Carbon Brief.
З англійської переклала волонтерка Екодії Вероніка Собкович.
