Головним чинником перегріву в приморських районах таких, як, наприклад, одеська Аркадія, є тотальна заміна природного ландшафту теплоємними матеріалами: бетоном, склом та асфальтом, які протягом дня акумулюють сонячну радіацію, а вночі інтенсивно віддають її у простір.
Містобудівною помилкою минулих років стало прагнення максимізувати корисну площу забудови за рахунок ліквідації природних дренажних зон, відкритих ґрунтів та затінюючих зелених масивів. Коли території повністю закочують в асфальт, зникає природне випаровування вологи, яке раніше знижувало температуру повітря. Окрім зміни термічних властивостей поверхонь, хаотичне розташування великих об’єктів без урахування специфіки берегової лінії заблокувало природні шляхи охолодження району, посиливши ефект теплового острова.
Морський бриз — це не просто приємний вітер, це реальна система охолодження міста. Він виникає через різницю температур між морем і розігрітим берегом і може проникати вглиб суші на 15–20 кілометрів, якщо йому нічого не заважає. Але щільна хаотична забудова діє як барʼєр: будинки підвищують «шорсткість» поверхні, у вузьких провулках між висотками повітря просто стоїть і нагрівається. Для приморського міста, як Одеса, це особлива втрата: воно має природну перевагу і саме ж її знищує щільним плануванням.
Що можна зробити з тим, що вже збудовано
В умовах уже сформованої забудови зниження температури вимагає точкових, але системних втручань, де першочергову роль відіграє міське озеленення. Насамперед ідеться про дерева, але підібрані правильно: для спекотного і напівпосушливого клімату, характерного для чорноморського узбережжя, найкраще підходять види з великою розлогою кроною. Вони охолоджують простір саме завдяки створенню щільної тіні, а не через випаровування, яке потребує забагато дефіцитної вологи.
Дослідження підтверджують, що в жаркому сухому кліматі правильний затінок забезпечує охолоджувальний ефект до 9°C. При цьому критично важливою є локація: висадка дерев на найбільш сонячних вулицях дає значно більший результат, ніж просто максимальна кількість саджанців, розміщених будь-де. У місцях, де для великих дерев бракує простору, альтернативним рішенням стають зелені дахи, вертикальне озеленення стін, а також штучні архітектурні конструкції, такі як перголи, які створюють необхідний захист від пекельного сонця у зонах відпочинку.
Другим важливим кроком є переосмислення міських поверхонь та управління водою. Заміна темного асфальту на світліші матеріали, що менше нагріваються, у поєднанні з проникними покриттями дозволяє суттєво знизити акумуляцію тепла та водночас ефективно поглинати воду під час злив. Там, де це можливо, в міське середовище варто інтегрувати локальні водні об’єкти — невеликі міські водойми та дощові сади. Вони не лише працюють як інструменти природного кондиціонування повітря, а й допомагають місту справлятися з підтопленнями, роблячи простір комфортнішим для людей.
Зрештою, інженерні та екологічні рішення мають обов’язково підсилюватися інформаційними заходами. Надзвичайно важливо впроваджувати системи раннього попередження про хвилі тепла та проводити регулярне інформування населення, пояснюючи правила безпечної поведінки та адаптації до екстремальних погодних умов у місті.
Коли зелень — це ще й бізнес-рішення
Для туристичного бізнесу комфортне середовище — це пряма умова заробітку, адже в екстремальну спеку люди просто уникатимуть розпечених вулиць. Тому інвестиції в адаптаційні та природоорієнтовані рішення є взаємовигідною стратегією як для підприємців, так і для міста.
Економічно виправданими рішеннями є облаштування затінених терас із живими рослинами, створення вертикального озеленення на фасадах та інтеграція локальних водних елементів, що одночасно охолоджує простір і створює естетичну локацію, яка приваблює відвідувачів. Водночас місто може підтримати цю трансформацію через масштабніші рішення: висадку затінюючих дерев та заміну темного асфальту на світліші покриття, які менше акумулюють тепло.
Такий підхід повністю відповідає векторам європейських ініціатив, зокрема Регламенту про відновлення природи (Nature Restoration Law) та Нового Європейського Баухаузу (New European Bauhaus), які адвокатують створення багатофункціональних природних просторів. Відтак, кліматична реновація міст — це не витрати, а довгострокова інвестиція в економічну стійкість.
Приклад для Одеси: як колишній порт став кліматично стійким кварталом
Одеса — це портове місто з промисловими зонами, які потребують реновації. У пошуку рішень для адаптації до спеки варто звернути увагу на досвід району Stockholm Royal Seaport у Швеції, який перетворили з колишнього порту та території газового заводу на кліматично стійкий квартал. Для боротьби з ефектом міського теплового острова там застосували спеціальні технології підготовки ґрунту, що дозволило висадити великі дерева для затінку навіть у щільній забудові. Крім того, там створили систему дощових садів і міських городів, які затримують воду й охолоджують повітря через випаровування.
Проєкт також став зразком кругової економіки: історичні будівлі інтегрували в новий простір, а для будівництва частково використали рециклят — перероблені матеріали від демонтажу старих об’єктів. Цей приклад доводить, що реновація приморських промзон — це шанс закласти кліматичну стійкість та відбудувати місто краще, ніж було.
Авторка: Поліна Біла, фахівчиня відділу клімату ГО «Екодія»
