За останнє десятиріччя Україна продемонструвала відчутний поступ та політичну волю у визначенні поняття справедливої трансформації. Екодія була рада відіграти свою роль в цьому процесі: від підтримки об’єднання вугільних міст Донецької області та розширення роботи на інші регіони, написання тематичних досліджень та організації соцопитувань, допомоги з розробкою локальної стратегії трансформації, підтримки міжнародної співпраці, роботи над державними стратегічними документами до допомоги конкретним громадам та громадським організаціям.
Проте всі процеси справедливої трансформації в Україні наразі нерозривно пов’язані з вугільними регіонами і направлені виключно на них.
Направду ж повна та успішна декарбонізація всієї економіки країни потребує розширення масштабів і розуміння справедливої трансформації поза поточним фокусуванням на якомусь одному типі регіонів. Інші вуглецеємні та моноіндустріальні громади, як-от ті, що залежать від видобутку нафти, газу та інших викопних ресурсів, а також промислових підприємств, що залежать від викопного палива, які скоротять свою діяльність або повністю закриються, також повинні бути покриті урядовою політикою справедливої трансформації.
На нашу думку, позитивні приклади та уроки, отримані під час роботи з вугільними громадами, мають стати основою для впровадження принципів і визначень справедливої трансформації в інші сектори.
Перші основи для цього вже закладені на законодавчому рівні: Закон України “Про основні засади державної кліматичної політики”, прийнятий в жовтні 2024 року, виділяє справедливу трансформацію одним з принципів державної кліматичної політики і вперше дає їй визначення, яке не містить виключного посилання на вугільні регіони, а розширює трактування та включення інших громад та територій, що потребуватимуть соціально-економічної підтримки через процеси декарбонізації.
Ми в Екодії вважаємо, що першим кроком задля розширення розуміння та реалізації принципів справедливої трансформації має бути внесення відповідних змін до стратегічних планувальних документів на національному рівні.
Наприклад, ні перший, ні другий українські Національно визначені внески до Паризької угоди (НВВ) не визначали справедливу трансформацію як пріоритет. У випадках, коли вона згадувалася, це відбувалося виключно у зв’язку з припиненням використання вугілля та підтримкою вугільних регіонів, по суті звужуючи зміст та потенціал такої комплексної політики.
Національний план з енергетики та клімату України на період до 2030 року (НПЕК), прийнятий в червні 2024 року, також містить дуже вузьке розуміння справедливої трансформації та передбачає лише один спеціальний захід – розробку та прийняття Державної цільової програми справедливої трансформації вугільних регіонів до 2030 року.
Примітно, що такий підхід був підданий критиці Секретаріатом Енергетичного Співтовариства, який наголосив, що справедлива трансформація має бути інтегрована глибше, ніж просто згадка в одній політиці чи заході, а також рекомендував “розглянути можливість поширення концепції справедливої трансформації – яка наразі обмежена лише вугільними регіонами – на регіони, використовуючи додаткові критерії, такі як наявність промисловості з інтенсивним викидами парникових газів та енергоємністю, та/або регіонів, які, як очікується, зіткнуться з викликами та потребуватимуть керованих змін внаслідок збитків, завданих війною, та зеленого переходу”.
У 2025 та 2026 роках Україна буде оновлювати власні НВВ та НПЕК, що створює унікальне вікно можливостей внести відповідні зміни до стратегічних документів, що визначатимуть кліматичну та енергетичну політику держави на роки наперед.
Зі свого боку Екодія готова надати всебічну підтримку Міністерству економіки, довкілля та сільського господарства у напрацюванні відповідних змін щодо справедливої трансформації (перегляд понятійного апарату, політик, заходів, кращої інтеграції принципів тощо) до НВВ та НПЕК, спираючись на наш багаторічний досвід в темі, знання та розгалужену мережу зв’язків з міжнародними та українськими експертами_ками.