Війна росії руйнує українську інфраструктуру, економіку і довкілля, тож попереду нас чекає не лише важка боротьба за перемогу, а й тернистий шлях відбудови. Тим не менш, частина територій вже звільнена і починає відновлюватися, а Український уряд вже працює над стратегічними планами. Як відбувалася ця робота та які результати влада вже представила на міжнародній конференції з питань відновлення України? Розповідає наша виконавча директорка Наталя Гозак в ефірі ютуб-шоу «Пісочниця». А відповіді Наталі на 5 ключових запитань ефіру читайте далі.
Чи не зарано говорити про відбудову, якщо війна ще триває?
Ми теж 3-4 місяці тому думали, що про відновлення говоритимемо вже після перемоги. Але наші хлопці й дівчата в ЗСУ звільняють території, зокрема півночі, і їх уже починають відбудовувати. Бо звільнені міста потребують цього – людям потрібно кудись повертатися. Тому всі ці процеси вже почалися, а ми в Екодії спостерігаємо, як держава підходить до цього, і намагаємося внести туди своє бачення.
Загалом, держава потребує коштів на відновлення, яких у країни немає. Отже, треба залучати міжнародне фінансування. Окремі фонди, банки розвитку і цілі країни готові нас підтримати. Кошти можна залучати маленькими порціями на окремі проєкти, або ж робити це більш комплексно, щоб не було розрізненої роботи, яка може не стикуватися між собою. Логічно мати цілісний підхід, і в Україні була спроба його розробити.
Як Україна почала працювати над планами відновлення?
Ініціатива пішла з боку ЄС, який оголосив про готовність створити платформу Rebuild Ukraine, щоб спільно працювати над відбудовою. І після того за ініціативи Президента з’явилася Нацрада з питань відновлення. Це дорадчий орган, до складу якого увійшли найвищі представники влади. Її створили у квітні, а далі були сформовані робочі групи по окремих темах – всього більше 20-ти. В цих групах були ще підгрупи, куди приєднувалися різні експерти. Загалом більше 2 тисяч людей 6 тижнів працювали над Планом відновлення.
Коли ми зрозуміли, що робота над відновленням вже почалася, то почали з того, що сформували бачення – як саме, на наш погляд, воно має відбуватися, і сформували засадничі принципи. Пізніше прийшла ідея зробити їх не лише від Екодії, а від громадських організацій України, бо в нас дуже розвинене громадянське суспільство. Разом з понад 50 громадськими організаціями ми напрацювали 7 таких принципів – про те, що відновлення має бути сталим та екологічним в усіх секторах. А потім також долучилися до деяких робочих груп при Нацраді.
Кожна з робочих груп за участі експертів та громадськості напрацювала власне бачення відбудови у своїй темі. Це були чернетки документів і ми очікували, що на конференції в Лугано уряд представить вже фінальний документ. Ми теж поїхали на конференцію, щоб подивитися, що ж там вийшло.
Які плани представила Україна на конференції в Лугано?
План представляв наш Прем’єр-міністр Денис Шмигаль. Розповів, що за 10 років ми хочемо покращити, підвищити індекс із розвитку економіки, індекс розвитку людського капіталу. І загалом виглядало непогано, поки ми не прийшли на окрему секцію із відновлення довкілля. Спершу виступав міністр енергетики і було відчуття, що це зовсім зрада, бо фокус стояв на розвитку всього: більше відновлюваної енергетики – це добре, але і більше атомної енергетики, газу та водню на експорт, більше власного видобутку. Але й хороші речі були: наприклад, розвиток енергоефективності і навіть справедлива трансформація вугільних регіонів.
Далі плани презентував міністр захисту довкілля. Він пообіцяв, що створимо нові національні парки, реабілітаційні центри для тварин та екодуки – місточки для диких тварин, щоб вони могли перетинати траси. Це дуже потрібно і дуже мило, але взагалі-то в Україні стільки проблем, які треба вирішувати в першу чергу. Це й відходи від військової техніки, руйнування довкілля, замінування природних територій. А ми чомусь обрали пріоритетом екодуки.
Що ще не так із представленим державою Планом відбудови?
На жаль, інфраструктурні проєкти та загалом будівництво – в тому числі й екодуків – в Україні це чудова можливість вкрасти гроші. Тому не дивно, що їм дається пріоритет. Але шкода, бо стільки всього можна зробити і за менші гроші. Наприклад, виділення ушкоджених чи замінованих ділянок під природоохоронні території із подальшим розмінуванням.
У Плані також планують спростити розвідування надр та зменшити екологічний нагляд над цим процесом. Тобто компанії зможуть видобувати корисні копалини на великих ділянках землі, а громади довкола навіть не знатимуть, як це на них вплине: на якість повітря, ґрунти, воду. Мало того, для надрокористування не просто хочуть послабити вимоги – його також визначили як пріоритет. Та хіба не логічно ставити фокус на більш інтелектуальній праці, розвитку технологій? Ми не маємо бути колонією ні росії, ні інших країн. Ми не маємо просто видобувати ресурси для інших, а розвивати підприємства із додатковою вартістю.
Якою хочуть бачити відбудову України наші потенційні партнери?
На конференції також виступили потенційні донори. І вони готові підтримувати Україну, але потрібно завершити ключові реформи. Розібратися з корупцією, бо без цього будь-яке фінансування проєктів відбудови під сумнівом. Із розмов із представниками Єврокомісії, з якими вдалося зустрітися, ми також зрозуміли, що загалом Україна може включати в плани все, що вважає за потрібне, але європейська підтримка буде надаватися лише на «зелені» проєкти.
Наприкінці підписали Декларацію, яка передбачає в тому числі й те, що відбудова має відбуватися прозоро, за участю громадськості, із врахуванням сталих принципів. Тож місцеві громади матимуть вагому роль у відбудові. І аби цьому сприяти, активним громадянам та громадянкам варто звертатися до своїх місцевих депутатів, питати в них про плани відбудови та можливості до них долучитися. Ну і власне допомагати своїй громаді відновлюватися більш стало.
Більше про зелену відбудову України дивіться в ефірі нашого ютуб-шоу «Пісочниця».
ДИВИТИСЬ НА YOUTUBE
Україні потрібен легально та стабільно працюючий бізнес. Без нього економіка країни буде неспроможна забезпечувати армію всім необхідним для перемоги. Але чомусь дедалі більше українські компанії підпадають під необгрунтовані санкції. Ризики виведення українских підприємсьв в простій для України очевидні, особливо в час війни: бюджет втрачає податки, громади втрачають ресурси на розвито, Під загрозою невідворотного звільнення опиняються трудові колективи підприємств Чи правильна така державницьва політика? На Буковині в Чернівцях 8 місяців блокують санкціями роботу чи не єдиного машинобудівного заводу в Українї, який виготовляє обладнання для транспортування та зберігання нафти та газу, для енергетики. Бюджет недоотримую мільйони несплачених податків. Чому йому не дають працювати, це така зараз державницька політика щодо наповнення бюджету та відновлення України?