На в’їзді у Червоноград на металевому каркасі висить напис: “Місто юності, квітів і праці”. Місцеві мешканці люблять цей рядок, хоча самі часом називають своє місто “депресивним”. Шахтарський куточок на півночі Львівщини пів століття був одним із індустріальних лідерів на Заході України. Тепер місто позбувається своєї, здавалося б, невід’ємної частини – вугільної промисловості.
Сучасний Червоноград почав стрімко розростатися у 1950-х, коли тут почали освоювати вугільний басейн. На піку розвитку поблизу Червонограда працювало 12 шахт. Копальні поступово втрачали свою рентабельність – наразі половину з них закрито; ще дві перебувають у процесі ліквідації. Місцевих мешканців факт закриття шахт відверто лякає, адже вони звикли до того, що ця тяжка праця їх годує.
Більшість українських шахт доживають, можливо, своє останнє десятиліття. Кабінет Міністрів задекларував, що до 2035 року Україна відмовиться від використання вугілля на державних електростанціях. Це означає, що містам, які розвивалися завдяки вугільній промисловості – у тому числі й Червонограду – у найближчу декаду доведеться знайти себе по-новому.
Чи є у шахтарських міст майбутнє без шахт? Чи треба боятися хвилі безробіття і міграції? Як на трансформацію міст впливає війна? Медіа ҐРУНТ спільно з організацією “Екодія” розпочинає серію публікацій, присвячену долі вчорашніх промислових гігантів.
Шахта “Надія”. Фото зі сторінки Червоноградської міської ради
“У нас звикли, що ти можеш відпрацювати п’ятнадцять років важкої шахтарської праці – і піти на пенсію”
Червоноград називають мономістом – тобто містом, прив’язаним до однієї галузі промисловості, котра приносить левову частину доходів до бюджету. Місцеві кажуть: кілька десятиліть тому тут не було жодної родини, яка не була б дотичною до роботи на шахті.
Наразі до вуглевидобувної промисловості у Червоноградському регіоні залучено понад 6 тисяч людей – приблизно один працівник на десять мешканців міста. Потреба в робочих руках постійно знижується: для порівняння, ще десять років тому у гірничій галузі працювало 9 тисяч осіб.
“Шахти закриють, і тисячі людей залишаться безробітними. Обіцяють відкрити щось нове – але ж коли це буде? Шахти нас годують”, – кажуть сивочолі дідусі. Їх троє – вони сидять на лаві під палючим сонцем у добре випрасуваних святкових сорочках. Кожен з них пропрацював на шахті приблизно три десятки років. Місцеві, побачивши їх, спиняються, аби замість “Доброго дня!” кинути поважне “Зі святом!”. Цієї неділі в них професійне свято – День шахтаря.
Фото – Олександра Кучечук
Остання неділя літа – культова дата для Червонограда. На День шахтаря у центрі збираються натовпи людей. Під час війни місто не влаштовує масових святкувань. Цього року тут вирішили провести виставку волонтерських ініціатив – зібрати кошти на закупівлю засобів тактичної медицини. Представниця організації “Фундація розвитку та стратегічних змін” Надія Земницька каже, що так волонтери нагадують віддаленому від фронту місту про потребу допомагати війську.
Надія усвідомлює, що моменту, коли усі шахти в Червонограді закриють, залишилося чекати недовго. За її словами, процес змін іде повільно, однак вони, на її погляд, неминучі.
“Люди до цього не готові, бо будь-які зміни – це завжди важко. У нас звикли, що ти можеш відпрацювати п’ятнадцять років важкої шахтарської праці (ідеться про підземний стаж, – Ред.) – і піти на пенсію. Люди не готові перекваліфіковуватися – так, це проблема. Але не буває різких змін”, – каже Надія в розмові з ҐРУНТом.
Попри це, волонтерка бачить у Червонограді і приклади змін.
“У місті є профтехзаклади, вони взяли курс на те, щоб відкривати нові спеціальності, які впливають на зміну виду енергетики. Ставку роблять на зелену енергетику та виготовлення сонячних панелей – думаю, в цьому є перспектива. Зараз у нас будують індустріальний парк – це допоможе колишнім шахтарям знайти нову роботу. Можливостей є багато, і над цим зараз працюють”, – каже Надія Земницька.
Надія Земницька (фото – Олександра Кучечук)
“Ми хочемо бачити чіткий календар”
Міський голова Червонограда Андрій Залівський зізнається в коментарі ҐРУНТу, що йому поки що складно уявити місто повністю без шахт.
“Все залежить від того, яка державна політика буде в цьому плані. Ми хочемо бачити чіткий календар – яка шахта, до якого року буде в планах держави функціонувати. Тобто до котрого року взагалі у нас планується видобуток вугілля. Зараз такого чіткого плану немає”, – розповідає мер.
Попри все, місто поступово готується до змін. За словами Андрія Залівського, в майбутньому на базі Червоноградського професійного гірничо-будівельного ліцею планують створити центр альтернативної енергетики. Там готуватимуть фахівців, які обслуговуватимуть теплові насоси, а згодом, ймовірно, відкриють набір на професії, необхідні для вітрової енергетики.
Для того, щоб полегшити процес відмови від викопного палива, українським вугільним містам планують запропонувати модель справедливої трансформації. Цей принцип передбачає, що шахти не просто закриють – перед цим мають подбати про місцевих, які залежать від копалень. Червоноград має подолати низку проблем, які виникають після закриття шахт – безробіття, енергетичні й екологічні виклики тощо.
Розробка проєктів справедливої трансформації розпочалася в Україні ще до початку повномасштабного російського вторгнення. Процес мав охопити міста по всій державі, зокрема, на території найбільшого вугільного басейну – Донецького. Проте через війну частину планів довелося відкласти. Осередком трансформації став віддалений від фронту басейн – Львівсько-Волинський.
Весною Львівська обласна адміністрація оголосила, що Червоноградський мікрорегіон став пілотним у межах проєкту “Підтримка структурних змін у вугільних регіонах України”. У майбутньому на досвід регіону спиратимуться інші міста, коли відмовлятимуться від вугілля.
Галина Литвин на зустрічі у гірничо-будівельному ліцеї. Фото зі сторінки пані Литвин
“Важливо, щоб громада мала право голосу. Щоб вона відчувала, що без неї про неї не говорять”
“Ключовим принципом справедливої трансформації є те, що це інклюзивний процес. Ми намагаємося проводити широке коло консультацій із зацікавленими особами, аби почути кожного”, – каже ҐРУНТові голова регіонального офісу Німецького товариства міжнародного співробітництва (GIZ) Галина Литвин.
Товариство GIZ допомагає розробляти план зі справедливої трансформації Червоноградського регіону. Організація прагне допомогти сформувати таку стратегію розвитку, аби місто могло розвиватися незалежно від вугільних підприємств. Зокрема, йдеться про вирішення соціальних проблем, пов’язаних із закриттям шахт, та пошук можливостей для використання інфраструктури, на якій припиниться видобуток вугілля.
У липні Львівська ОВА та GIZ підписали угоду щодо створення індустріального парку “Червоноград”. Наразі місто подало заявку на реєстрацію парку до Міністерства економіки України і чекає відповіді.
Планується, що парк займе 90 гектарів. Раніше на цій території діяла одна з шахт. Зі слів Галини Литвин, це хороший приклад, як постпромислові території можна використовувати для економічного розвитку громади. Очікується, що запуск парку дозволить створити у регіоні робочі місця і залучить у місто нові бізнеси.
“Восени ми запускаємо відкритий і доступний для кожного мешканця Червоноградської громади збір ідей. Для нас важливо, щоб ніхто не залишився осторонь і вся громада мала право голосу. І лише коли громада буде залучена, коли вона буде відчувати, що без неї про неї не говорять, тоді процес трансформації буде успішним”, – каже Галина Литвин.
Працівники шахти “Лісова” після аварії в копальні у травні 2019 року. Тоді загинуло двоє гірників. Фото зі сторінки Червоноградської міськради
“Багато вугільних громад наразі окуповано. Коли вони повернуться під контроль України, ми вже будемо мати досвід”
Один із напрямків справедливої трансформації, який втілює Червоноград – підготовка до нового ринку праці. Запровадження нових навчальних спеціальностей, які в перспективі будуть затребуваними та добре оплачуваними, дозволить сім’ям бачити для своїх дітей перспективу у рідному місті.
Також Червоноград розробляє окремі навчальні програми для перекваліфікації колишніх шахтарів. Торік Червоноградський професійний гірничо-будівельний ліцей отримав ліцензію на професію “Електромонтер з ремонту й обслуговування сонячних електроустановок”.
“У липні ми провели консультації з гірниками державного підприємства «Львіввугілля». Ми намагаємося в формі діалогу і відкритого спілкування враховувати, які програми перекваліфікації варто створювати”, – каже Галина Литвин.
Наразі процес справедливої трансформації спирається передовсім на локальну ініціативу, констатує фахівчиня з енергетичної політики міст “Екодії” Анастасія Бушовська. Проте це не та проблема, яку можна вирішити на фрагментарному рівні – потрібна продумана національна політика.
“У Червонограді вже починають втілюватися доволі масштабні проєкти, хоча насправді процес трансформації починався ще до вторгнення, коли вугільні громади Донецької області взялися формувати свої проєкти, – каже в коментарі ҐРУНТу Анастасія Бушовська. – Вторгнення завадило цьому. Тепер цей процес іде у Червонограді, який, по суті, буде першою, пілотною громадою, що піде до трансформації. Це має стати надихаючим прикладом для інших громад, зокрема, тих, які розташовані у Донецькій області. Багато вугільних громад наразі окуповано, і коли вони повернуться під контроль України, ми зможемо використовувати ці напрацювання”.
“Важливо, щоб у нас була національна політика. На локальному рівні вже є ініціатива, і вугільні громади навіть пропонували спільне бачення щодо справедливої трансформації. Але не вистачає національної політики, яка доповнювала та розширювала б це бачення у комплексний план. Україна має відмовитися від вугілля до 2035 року у державному секторі. Це доволі короткий термін. Трансформація має відбуватись продумано і сплановано”, – зазначає Бушовська.
Фото – Олександра Кучечук
“Мені треба папери кудись занести, і я мушу в кожен кабінет йти й запитати… Як то так?”
Олександр пропрацював на шахті “Надія” 16 років. Зараз йому 46. У 2020-му він звільнився з шахти і вирішив відкрити власну справу. Олександр пройшов курс від служби зайнятості, який мав допомогти розпочати бізнес. Це виглядало дуже перспективно: чоловік отримав базу знань та гроші для початку справи, і став власником майстерні з ремонту і технічного обслуговування обладнання та верстатів.
Пропрацювати Олександрові вдалося лише два місяці – початок бізнесу припав на період пандемії коронавірусу. Втім чоловік вважає, що не COVID-19 став найбільшою проблемою для нього, а відсутність підтримки.
“Все виходило добре, задумка хороша. Але треба хоч напрямок підказати, підтримати людину далі. От дали гроші – підкажіть, куди звернутися. Мені треба папери кудись занести, і я мушу в кожен кабінет йти й запитати… Як то так?.. Я думаю, що місто може спокійно розвиватися і без шахт, головне – це дати людям можливість. Знаєте, як то є у додатку в телефоні? От ви заходите у свій кабінет у “ПриватБанку”, і у вас всюди є підказки: треба зробити те, це або щось інше. Чому ж це не можна зробити на рівні великої податкової системи України?” – ділиться досвідом Олександр.
Чоловік переконаний, що майбутнє Червонограда без шахт не буде гіршим. Як приклад Олександр згадує про розвиток цехів із виробництва меблів, які дають роботу багатьом червоноградцям – бізнесу є куди розвернутися. До того ж, місто має перспективи завдяки близькості до кордону.
“Тим шахтарям, які втрачають роботу, обов’язково треба йти вчитися. Всі шахтарі заточені тільки під свою тяжку шахтарську працю, а іншого досвіду у них немає. Людина, яка була гірником і вийшла на пенсію, окрім тої шахтарської праці більше нічого не знає. Треба розвиватися і цікавитися чимось”, – підсумовує Олександр.
Матеріал підготовлено у рамках проєкту “Шлях трансформації”, що реалізується як частина проєкту “Зміцнення багатостороннього партнерства громадянського суспільства та вугільних регіонів як рушійної сили для справедливого переходу”.
Авторка: Олександра Кучечук
Джерело: grnt.media
