«Для женщин кроме киосков, магазинов больше у нас ничего нет».
«Предлагают переучиться на парикмахера, (…) маникюр, педикюр, ресницы».
«У нас в принципе, кроме шахт и магазинов, ничего нет».
мешканці та мешканки шахтарських міст на Донеччині
цитати з дослідження
“Майбутнє справедливої трансформації в Україні:
сприйняття в шахтарських містечках”
Уявіть себе маленькою дівчинкою. Пригадайте, про що ви мріяли. Ким хотіли стати. Принцесою, лікаркою, перукаркою, зіркою, поліцейською, космонавткою, шахтаркою, машиністкою метро? Ви пам’ятаєте, скільки разів ваша мрія змінювалася? Скільки ролей ви на себе приміряли, перш ніж обрали шлях, яким рухатися? Чи, може, у вас досі живе маленька дівчинка, яка намагається визначитися, ставати вчителькою чи автогонщицею?
А тепер уявіть, що свою мрію ви обираєте не серед безмежного спектру можливостей, а з усього двох-трьох напрямків і домашнього господарства. Якщо ваше покликання – бути дружиною та матір’ю чи працювати на шахті, то вітаю! У вас джекпот. Якщо ж у душі ви перша скрипка в оркестрі чи морячка-підводниця, можуть виникнути проблеми. Для вас, найімовірніше, це гіпотетична ситуація, а от для дівчат у шахтарських містах – і для жінок, якими ці дівчата стають – це незаперечна реальність.
Самі мешканці та мешканки шахтарських міст говорять про відсутність різноманітних кар’єрних можливостей для жінок. Під час фокус-групових дискусій, проведених в рамках соціологічного дослідження, учасники та учасниці із семи шахтарських міст Донеччини найчастіше згадували професії у сфері послуг. За їхніми словами, крім шахт, де жінки працюють не лише в кабінетах, а й під землею, є вакансії переважно в кафе та магазинах. Серед можливостей перекваліфікації вибір теж невеликий. Чи не єдине, чого можуть навчитися дорослі жінки у своїх містах – це косметичні послуги: манікюр, макіяж, перукарська майстерність або нарощування вій.
Середня заробітна плата для жінок у видобувній промисловості та розробленні кар’єрів становить 62,9 % «чоловічого» показника, а в добуванні кам’яного та бурого вугілля фіксуються найбільші відмінності — лише 47,9 % середніх заробітків чоловіків. Часто жінки не працюють узагалі. За статистикою, більше третини жінок Донеччини не працюють та не шукають роботи (тобто не зареєстровані як безробітні). Натомість вони беруть на себе хатню роботу, за яку не отримують ні платні, ні соціальних гарантій, таких як гідна пенсія, оплачувана відпустка чи можливість відкладати «на чорний день». Зате мають цілковиту фінансову залежність від своїх чоловіків, багато з яких працюють на шахтах або пов’язаних із ними підприємствах. А скоро не матимуть і цього.
29 із 33 підконтрольних Україні державних шахт не приносять прибутку і функціонують завдяки дотаціям з держбюджету. За останні 15 років 68 державних гірничих підприємств уже закрилися, ще 19 – чекають своєї черги. Через економічну невигідність та шкоду довкіллю (самі мешканці міст визнають помітний вплив шахт на якість повітря) понад 40 тисяч українських шахтарів втратять роботу. Ускладнює ситуацію й те, що ніхто не знає, коли це станеться. Хоч уряд і планує згортати нерентабельні шахти, однак ні конкретних дат, ні планів закриття, ні тим паче затвердженої стратегії підтримки регіонів, які майже повністю залежать від вугільних підприємств – немає.
В таких умовах ваша внутрішня дівчинка потроху починає мріяти не про королівський трон чи крісло льотчиці, а про речі більш приземлені. Наприклад, переїзд туди, де у неї буде більше можливостей реалізувати себе. Та чи схожа втеча з рідної домівки в пошуках кращого життя на мрію? Навряд. І це не обов’язково має бути єдиним шляхом. Як і занепад після закриття шахти – не єдина перспектива для вугільного міста.
Розуміючи, що незабаром місто позбудеться головного підприємства – того, яке дає робочі місця, гроші в бюджет і навіть стимул для розвитку малих бізнесів, які б його облуговували – можна почати готуватися до цього. Місцева та центральна влада, підприємці, науковці та громадськість мають зібратися разом та оцінити, які можливості має кожне конкретне місто та куди воно має рухатися. А потім розробити стратегію справедливої трансформації – тобто такої перебудови регіону, яка враховувала б інтереси усіх його мешканців та мешканок. Досвід країн, що вже пройшли через згортання вугільної промисловості, показує, що воно не обов’язково має призвести до занепаду. Натомість справедлива трансформація може створити нові можливості для розвитку регіону та покращити життя людей.
Наприклад, в середині минулого століття Німеччина була другою після Британії країною Європи за видобутком вугілля. Наприкінці 1950-х років у Рурському регіоні понад півмільйона людей були зайняті у цій галузі. Однак вже за наступні 10 років 320 тисяч із них втратили роботу і сама галузь, яка раніше була серцем економіки, почала занепадати. І хоча спершу цей занепад сприймали як тимчасове явище і влада фокусувалася на її підтримці, та у 1979 році все ж було ухвалено Програму дій у Рурському регіоні, яка передбачала розвиток технологій та інновацій, безпеки навколишнього середовища, культури та ринку праці. Завдяки стратегічному підходу до розвитку регіону, нині тут діє 5 університетів, 15 технічних училищ і 49 дослідницьких інститутів, у яких працює понад 31 000 осіб, що надають освіту та знання для створення інновацій, таким чином збільшуючи привабливість регіону. Саме тут з’явилися деякі з перших технологічних парків Європи. Наприклад, Дортмундський технопарк, заснований у 1984 році, сьогодні включає понад 300 компаній, у яких працює 8 500 осіб.
Тож закриття вугільних підприємств, яке місцеві мешканці сприймають як загрозу (і мають рацію), все ж може піти їм на користь. Крім залежності від вугільних підприємств, мешканці та мешканки шахтарських містечок вказують ще й на забруднення довкілля, професійні хвороби у шахтарів (проблеми зі спиною чи дихальними шляхами), одноманітне дозвілля та відсутність кар’єрних перспектив. Тож готуючи плани подальшого розвитку регіону, важливо почути голоси місцевих людей і не наступати на ті ж граблі. Адже зміни – це не лише втрата. Це ще й можливість збудувати щось нове і краще.
Справедлива трансформація – це можливість почути і побачити тисячі жінок у шахтарських містах. Жінок із власними талантами, мріями, амбіціями. Одні з них мріють бути щасливими дружинами і матерями, яким не доведеться хвилюватися за життя та здоров’я своїх чоловіків, зайнятих ризикованою працею в шахті. Інші прагнуть стати власницями бізнесів, громадськими діячками, артистками і займатися тим, про що вони мріяли маленькими дівчатами. Адже саме підтримка талантів і мрій усіх, а зокрема і жінок, допоможе нам побудувати суспільство, що процвітатиме. Таке суспільство, де кожна дівчинка чи хлопчик зможуть втілити свої мрії стати космонавтами, першими скрипками чи ким їм забажається.
Пройдіть тест і дізнайтеся, чим жінки стикаються і які мають перспективи >> Пройти тест.
Авторка ілюстрації – Олена Марчишина
