Продовольча система регіону, країни, світу складається з великої кількості різних елементів. Це великі й малі виробники продуктів харчування, перевізники, переробники продукції й посередники. Від моменту, як поле почали готувати до нового сезону, до того, коли їжа з того поля з’явиться у вашій тарілці, проходить не лише час, а й літри води, добрив й засобів захисту рослин, цистерни палива на перевезення вантажів, кілограми пластику для пакування тощо. Але, найголовніше, це праця людей, які задіяні на всіх етапах.
На жаль, така глобалізована та індустріалізована продовольча система не надає переконливих доказів того, що вона є стійкою ні економічно, ні соціально, ні екологічно. Чи не щодня вона показує свою несправедливість та вразливість: нерівномірний розподіл ресурсів, перевага великих корпорацій в економічній та юридичній площині, постійні кризи в різних країнах, пов’язані з економічними або екологічними проблемами.
Зелена революція – комплекс глобальних змін у сільськогосподарській галузі у 1940-1970-х роках – призвела до значного зростання виробництва продукції. Цьому допомогли сучасніша техніка, виведення нових сортів, масштабне застосування добрив та інших хімікатів для кращого росту рослин. Та водночас там, де ці зміни були найбільш відчутними (наприклад, Мексика, Філліпіни, Індія, Колумбія, Африка) зростала і несправедливість до місцевих жителів, які поколіннями вирощували їжу традиційнішими способами. Сучасні технології почали витісняти вкорінені підходи, місцеві культури, що сприяло економічному та соціальному занепаду тих, хто хотів займатися вирощуванням їжі в менших обсягах. А найголовніше – швидко проявилися й екологічні наслідки вирубування лісів, забруднення ґрунтів і вод.
З цих проблем і виник агроекологічний рух. Одне з перших місць, де він пустив коріння в 1970-х роках – низинні тропіки на сході Мексики. Стало очевидно, що монокультурне (тобто зосереджене на виробництві однієї культури) виробництво кукурудзи, квасолі, рису, цукрової тростини тощо спричиняють екологічну деградацію (ерозію ґрунту, втрату агробіорізноманіття, навали шкідників тощо), але так само й соціальний тиск (бідність, недоїдання, залежність, втрату різноманітності засобів до існування тощо). З’явилася ідея, що екологічні знання можна поєднати з багатими місцевими культурами та досвідом сільського господарства, притаманного традиційним системам землеробства.
Агроекологія – це водночас як наука, так і суспільний рух й сільськогосподарська практика, яка застосовує екологічні принципи до функціонування й розвитку агропродовольчих систем, сіл та громад. Її мета – розвивати більш стійкі продовольчі системи, в яких економічна вигода, соціальна справедливість та безпечність для довкілля знаходяться в балансі.
В основі агроекологічних інновацій лежить спільне створення знань, поєднання науки з традиційними практичними знаннями виробників. Збільшуючи їхню автономність та здатність до адаптації, агроекологія розширює можливості виробників і громад як ключових агентів змін.
Агроекологія базується на 10 взаємопов’язаних принципах (елементах):
Перехід продовольчої системи відповідно до агроекологічних принципів здійснюється поступово:
Перший крок – ефективність. Тут важливо покращувати технології вирощування їжі із меншим використанням дорогих і шкідливих ресурсів, як-от агрохімікати й пестициди. Оптимальне розміщення та густота посівів, удосконалена техніка, моніторинг шкідників для покращеної системи захисту рослин та більш доречне використання добрив і води стануть гарним початком агроекологічного переходу.
Другий етап – впровадження альтернатив. Органічне землеробство та інші екологічні підходи замість промислового землеробства доводять свою ефективність. Використання культур, що утримують поживні речовини в ґрунті, і сівозмін замість синтетичних добрив, використання засобів біологічного контролю замість пестицидів, мінімальний обробіток ґрунту замість значного порушення ґрунту можуть бути запровадженні в господарствах різного розміру.
Третій рівень – перебудова агроекосистеми. Досліджуючи систему в цілому, ми сприяємо фундаментальним змінам в її дизайні, які здатні усувати причини багатьох проблем. Диверсифікація структури та управління господарством шляхом використання сівозмін, багаторічних культур та агролісомеліорації можуть запобігти багатьом проблемам, характерним менш сталим господарствам. Наприклад, лісосмуги у сільському ландшафті захищають ґрунт від ерозії, зберігають вологу та вивільняють її у посушливий період, фільтрують й очищають повітря, слугують “коридорами” для диких тварин.
Четвертий етап – відновлення зв’язку між споживачами і виробниками. Так споживачі розумітимуть цінність місцевої їжі та підтримуватимуть своїх фермерів, які дотримуються агроекологічних принципів. Ця підтримка перетворюється на своєрідне «продовольче громадянство» – купуєте там, де живете, і стає силою для зміни системи продовольства. Чим більше ця трансформація відбувається в громадах по всьому світу, тим ближчі ми до побудови нової культури та економіки сталого розвитку.
Ну і п’ятий, заключний рівень – завдяки здобуткам попередніх етапів розбудовувати стійку глобальну продовольчу систему, засновану на рівності, участі та справедливості.
Зараз агроекологія визначена як одна зі стратегій досягнення Цілей сталого розвитку ООН. Її пропонували включити до нової Спільної аграрної політики Європейського Союзу. Продовольча та сільськогосподарська організація ООН організувала два симпозіуми навколо цієї теми. Нині також діє , яка звертає увагу на питання, необхідні для досягнення сталості.
Стаття 4 нагадує про головну роль жінок у сільській місцевості та закликає до нульової дискримінації жінок, здорового гендерного балансу та залучення жінок на всіх рівнях.
Стаття 5 зосереджується на праві селян на доступ до природних ресурсів і засобів розвитку, зокрема і сталого.
Стаття 15 досліджує одне з головних питань селянських рухів протягом багатьох років: право на їжу, продовольчу безпеку та продовольчий суверенітет.
У Декларації піднімаються питання права на землю, права на насіння, права на біорізноманіття, права на воду, а також на культурні права, традиційні знання та традиційні прояви культури.
У 2020 році було проведено мапування агроекологічних ініціатив в 11 європейських країнах, яке показало, що в Європі агроекологія вже існує всюди. Вона забезпечує роботою багатьох фермерів і молодих людей, підтримує місцеве біорізноманіття, воду й ґрунти, і може забезпечити дохід і достатньо якісної їжі для регіону. Завдяки цьому дослідженню ми можемо зрозуміти, що перехід можливий, і якщо ми розробимо покрокові підказки до переходу, то разом ми зможемо спроєктувати сталу Європу майбутнього.
України немає у цьому дослідженні. Поки що. Проте в Україні вже піднімалася тема солідарного фермерства і активно розвивають такі рухи як ГС “Органічна Україна”, ГС “Біодинаміка в Україні” та ГС “Пермакультура в Україні”, які надають рекомендації щодо ефективних, більш екологічних та безпечних технологій вирощування їжі як фермерам, так і домогосподарствам, та розвивають локальну економіку в нашій країні.
Агроекологічне фермерство – у його практичному та політичному аспектах – має потенціал змінити всю нашу продовольчу систему. Ті, хто їжу вирощує, та ті, хто її споживають, можуть щодня брати участь у цій роботі, зберігаючи насіння, створюючи різноманітність, підтримуючи локальне і захищаючи свої права.
Хочете дізнатись більше про підходи в агроекології та досвід з різних країн, перегляньте запис вебінару “Основи агроекології для зеленого відновлення громад” або проходьте цілий курс про екопрактики для сільського господарства та громад на платформі Prometheus