Іван Підлісний родом з Хмельниччини, нині живе і управляє приватним підприємством “Рівень-Агро”, зареєстрованим у Рафалівці Вараського району на Рівненщині. Він – фермер малого господарства, уклав угоди з місцевими власниками паїв, обробляє близько трьохсот гектарів землі і дає врожай у спільний кошик українців.
В Івана є своя формула симбіозу з природою в сільському господарстві і свій лакмус якості – він тримає мобільний бджолиний павільйон поряд зі своїми землями. Іван Підлісний – пасічник і власник унікальної для Рівненщини пасіки-мегаполіса «Берендей». Як уживаються бджоли поряд з хімікатами? Розкажемо детальніше.
Нагодою звернутись за досвідом до фермера Івана Володимировича Підлісного став курс «Екопрактики для сільського господарства і громад» від ГО «Екодія» з Prometheus. Адже експлуатувати природу ми усі вміємо, а от як працювати на землі так, щоб це було більш дружнім для довкілля – вміють не всі.
Медовий мегаполіс на колесах
У селі Кошмаки Рафалівської територіальної громади є ексклюзивна для нашого регіону пасіка-вагончик. Її господар – аграрій Іван Підлісний, який орендує місцеві землі в Любахах, Суховолі та Лозках – загалом майже 300 гектарів. Має шість одиниць техніки і працевлаштував п’ятеро місцевих жителів.
Стало цікаво, чи може цей приклад стати новелою у бджолярстві й агровиробництві України?
В традиційній пасіці вулики, хоч і вважаються мобільними, здебільшого стоять на землі, й лише у розпал медоносного сезону кочують на кращі поля і медоноси. А пасіка “Берендей” – це вагончик з наповненням-вуликами. Його можна поставити на лафету, зачепити до легковика і мандрувати від медоноса до медоноса або й кудись інакше. Вміщує така пасіка від сорока до вісімдесяти вуликів водночас і є зручною в догляді. Ззовні мобільна пасіка “Берендей” барвиста: окремими кольорами позначаються домівки – внутрішні вулики. Відомо, що бджоли розрізняють кольори, тому й знаходять з-поміж кількадесяти отворів свій, рідний.
– “Берендей” – унікальне поки в Україні рішення для бджолярів. Бо це є автономна пасіка, пересувний касетний павільйон, модель бджолоферм. У мене – на сорок вуликів, а є й на вісімдесят. Тут винахідники на практиці поєднали технології для отримання продуктів бджільництва найвищої якості. Окупається “Берендей” приблизно за рік. Поки пасіка працює лише на мою родину і особливих прибутків не приносить, ми ще розвиваємось, – розказує господар Іван, вдягаючи захисне спорядження від укусів і підморгує у бік пасіки.
Іван не боїться пускати своїх бджіл збирати мед на оброблених посівах. Його пасіка стоїть поряд з орендованими полями, де ведеться обробіток рослин пестицидами, гербіцидами, стимуляторами росту, мікроелементами, фунгіцидами, інсектицидами – буквально через польову дорогу. І бджолам нічого з хімікатів не шкодить! Навпаки – виявилося, пасіка є індикатором екологічності сучасних агротехнологій для сільгоспвиробника.
Я запитала, як комахи живуть на обробленому хімікатами, доглянутому полі, що вже за метрів десять від пасіки квітує медоносами.
– Ну, ви влучно підмітили, що поле доглянуте. Я беру лише сертифіковане насіння у авторитетних фірм. До всього, закуповую і використовую лише дозволені і сертифіковані препарати для обробітку. Вони, правда, на порядок дорожчі, але то виправдані витрати – екологи жодного разу ще не придирались. Часто перевіряє місцева Держпродспоживслужба – все в порядку. Згідно з вимогами, про графік обробітку попереджаємо місцеву владу і пасічників, сам обробіток проводимо увечері чи й уночі – комахи, птахи не літають, худоби на випасах поряд і людей на городах нема. З росою препарат вбирається швидше, а, відповідно й ефект кращий. Випари, що утворюються під час обприскування удень, не отруюють навколишню фауну, флору і людей також.Тому і рослини гарні, і природа не страждає, і моя совість чиста, – розказує аграрій-бджоляр Іван Підлісний, неспіхом виймаючи чергову свіжу рамку меду з вулика.
Лише якісні агрохімікати, щоб не шкодити довкіллю і комахам
Доведено, розповідає фермер, що бджоли збільшують відсоток врожаїв на тридцять відсотків.
У лісі під Любахами, де має орендовані наділи Іван Володимирович, є лісові вулики-довбанки з роями – там комахи теж живуть і успішно медоносять, попри те, що землі поруч обробляються хімікатами. Це доводить, що при застосуванні правильних формул обробітку землі – хімікати не є такими агресивними для комах, людей і довкілля.
Місцеві жителі і власники земель спочатку з недовірою ставились до діяльності Івана – останнім часом аграрії тут все частіше нехтують правилами обробітку посівів, санітарними вимогами та держстандартами щодо використання отрутохімікатів та пестицидів. Їхня діяльність здебільшого призводила до виснаження ґрунтів, отруєння худоби і загибелі бджіл, подекуди навіть люди скаржились на ознаки отруєнь і звертались у лікарню. Проте, за час фермерської діяльності Івана на землях Вараського району йому та його підприємству прижилася хороша репутація.
Аграрієм став через бажання змінити громаду
У Рівненській області“Рівень-Агро” Івана Підлісного – одне з небагатьох малих фермерських господарств, які мають офіційну ліцензію на вирощування сортових зернових.
Зерно Іван сіє сертифіковане – гречку “Єлєна”, “Син”, винятково бджолозапильних сортів, люпин “Локомотив”, німецький овес “Альбатрос”. Співпрацює напряму з виробниками та селекційними підприємствами. Дотримується сівозмін і технологій.
Цікавлюсь, звідки у Івана Володимировича бажання стати аграрієм.
– Одружився, переселився сюди з Києва і часто гуляв околицями Рафалівки. Чи не всі поля пустували. Прикро на це було дивитись. Я багато їжджу в Голландію до друзів-декораторів, там все засіяне, засаджене. Є у них і хороший досвід органічного землеробства. Ризикнув. Пішов до місцевого голови з пропозицією співпраці. Той направив до Любахів, бо там дещо кращі грунти і є люди, які належним чином оформили право власності на землю. Але люди йшли на співпрацю щодо укладання договорів оренди землі неохоче, через те, що багатьох попередники “кидали” на гроші від оренди паїв. Проте, знайшлись і ті, що довірились. Отак я і почав займатись обробітком землі. Зареєстрував товариство тут на місці – це податки і робочі місця. Хлопці, які у мене працюють, раніше шукали підробітків. Тепер мають роботу і заробіток. Не скажу, що сьогодні землеробство і фермерство вигідно – війна переформатувала і цінову політику на закупівлю насіння та хімікатів, і людський фактор. Проте, поки тримаємось і працюємо на оборонку та підтримку економіки, – розказує Іван Володимирович, водночас знайомлячи мене зі своїми посівами.
Але нащо бджоли, адже міг би і так землеробствувати? Це питання поставила Івану.
– Ви розумієте, це для мене як лакмус моєї честі і совісті перед людьми, серед яких живу. Бджола – комаха делікатна і чиста. Вона все через себе пропускає. Якщо я зловживатиму отрутами – вони вимруть. Якщо вони житимуть – я матиму і врожай більший, і задоволення, і смачні та корисні продукти їх діяльності. Якщо ми, люди, зможемо знайти спільну мову з природою, як от я з бджолами, як аграрій – люди довірятимуть більше мені, бо я не шкідник ні природі, ні людям, а, отже, я зможу розширити свої землі для обробітку за рахунок збільшення угод на оренду землі з приватниками.
Війна мрію зупинила, але не вбила
У вагончику Івана Підлісного поки лише сорок вуликів. Щоб пасічник мав прибуток, треба зареєструвати пасіку та ще докупити п’ять-шість таких павільйонів-вагончиків “Берендеїв” з вуликами.
Торік прийшла креативна думка Івану Підлісному: на території мобільної пасіки створити “релакс-зону” і локацію “зеленого туризму”. Там він хоче побудувати апібудинки – дерев’яні будиночки з вмонтованими під лежаки вуликами, де для людей проводитимуться лікувальні сеанси апітерапії, та агросадибу – садибу, де гості житимуть в умовах, максимально наближених до природи. Щоб і друзі приїжджали, і місцеві та гості користувались, щоб про Рафалівську громаду більше людей почуло і до району поїхали туристи. Між іншим Іван зазначив, що й апібудиночки можуть мандрувати.
Але завадила реалізації цієї об’ємної мрії повномаштабна війна.
– Я не відкинув мрію. Я її відклав до перемоги. А поки пріоритетом є землеробство і врожай для підтримки економіки. Наразі через суттєве зростання цін доводиться важко, але я отримав підтримку від держави. В ідеалі в цьому регіоні має бути в пріоритеті рослинництво і тваринництво, органічне виробництво, бо є людський ресурс.
Аналіз грунтів
Іван зазначає, що з початком війни став мислити інакше – раціональніше все продумувати і підраховувати.
– Якби повернутись у стартовий 2016, дещо зробив би по-іншому, уникнув би зайвих витрат і ризиків. Я аналіз грунтів провів аж на другий рік роботи. А треба було одразу. Грунти тут піщані, кислі. Показник рівня високої кислотності ґрунту тут – хвощ, подорожник, мох, щавель кінський, мокриця. Перший рік посіяв пшеницю сортову – вся згоріла на сонці. Найкраща сівозміна тут – люпин. Кажуть, він витягує поживні речовини, але практично він насичує грунти, – ділиться досвідом Іван Підлісний.
Питаю, а як же з радіацією?
Адже тут третя «зона» і є землі з перевищеним вмістом цезію, стронцію. Проте Іван Володимирович заспокоїв: рішення почати обробіток грунтів прийняв після відповідних звернень до Держпродспоживслужби та вивчення цього питання – заборон і забруднення радіонуклідами вище норми на цих землях нема. Правда, є грунти, які попередники вже отруїли надовго неправильним обробітком – на деяких ділянках просто мертвий пісок через перебір з гербіцидами. Ми разом з Іваном заїхали на поле, де навіть видно – на ширину двох обприскувачів мертва земля вздовж усієї ділянки. Попередники “попрацювали” – ймовірно, не за інструкцією зроблений розчин спалив все живе надовго. Каже, років три-п’ять сюди не варто й кидати насіння.
Проте, Іван Підлісний зазначив, що він купує дорожчі і сертифіковані агрохімікати саме тому, що вони передбачають безпеку для комах, зокрема бджіл і є екологічно безпечнішими для довкілля.
Думка експерта:
— На жаль, поширені нині нераціональні практики використання пестицидів та агрохімікатів завдають шкоди здоров’ю людей і довкілля. Приклад цього господарства показує, що дотримання простих правил допомагає значно зменшити екологічні ризики. Використання речовин від надійних виробників, дотримання інструкції, своєчасне сповіщення місцевого населення та сусідніх господарств – необхідні кроки як для самого господарства, так і для громади. І їх мають виконувати абсолютно всі господарі. Та, частина хімікатів все ж мають властивість накопичуватися в довкіллі, тож важливо регулярно моніторити стан води та ґрунтів, аби побачити негаразди. А ще краще — навчатися, як мінімізувати чи взагалі припинити використання синтетичних засобів та перейти на біологічні методи захисту рослин, — коментує Анна Даниляк, фахівчиня зі сталого сільського господарства ГО Екодія. — Про них ми також розповідаємо на онлайн-курсі «Екопрактики для сільського господарства та громад».
Вірить у перемогу і вчить сина землеробству та бджільництву
Нападу окупанта не злякався. Хоч і тривожно працювати аграрію було у люту весну 2022 року, але родина підтримує Івана. Ризикнув, весною 2022 року взяв ще кілька ділянок під обробіток у сільраді. Насіяв нової репродукції вівса від німецької фірми-партнера по виведенню нових селекцій зернових культур.
Звучали сирени тривоги у березні-квітні, а його хлопці і він у полі сіяли. Ще й жартували: “в тракторі сирени не чути, так спокійніше”. Кидати роботу не збирались – аграрій порядний, платить гідно. Довіряють і дослухаються.
Родина нині вже смакує своїм врожаєм – медом. Хоч і зібраний він з оброблених полів тата, але дружина, дві малечі-доні і син їдять сміливо, бо впевнені у якості меду. Син Назарій вже допомагає батьку – разом на полі обприскують ріпак, люпин, соняшник.
Землеробство – робота чорна, але її робити треба з чистою душею і совістю, тоді й урожай матимеш, і люди поважатимуть. Потихеньку батько вчить сина поратися і біля бджіл. Найперше – вчить, як НЕ робити, щоб син не повторював його помилки.
Наука землеробства – не вовк, в ліс не втече
Поділився Іван Підлісний кількома своїми спостереженнями. Для роботи на полі найкраще брати місцевих людей – вони знають землю, її особливості і можливості. Не економити на коштах. Бо неякісне насіння і хімікати збанкрутять бізнес і очернять репутацію. Медоносам-рослинам однозначно треба бджоли. Бджоли треба і аграрію, щоб індикатор совісті вмикався, коли захочеться зекономити. А головне – робити, що любиш і любити, що робиш.
Авторка: Людмила Босик, Фото авторки.
Джерело: volodymyrets.city
***
Матеріал підготовлений в рамках проєкту “Перспективи сталого розвитку сільських територій” за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Федеративної Республіки Німеччини.