Державна атомна компанія «Енергоатом» продовжує розширювати співпрацю з американською компанією Westinghouse. Із останніх публічно відомих планів – будівництво в Україні 9 нових атомних блоків потужністю 1 ГВт кожен із нібито найсучаснішими реакторами. Раніше ключовим партнером України у ядерній галузі була російська корпорація-окупант «Росатом». На щастя, співпрацю із нею згортають, зокрема, переводять українські реактори на паливо того ж Westinghouse. Однак будівництво нових блоків несе чимало загроз із будь-яким партнером, у тому числі американцями.
Саме тому Екодія звернулася до Кабміну із петицією про скасування планів будувати нові блоки. Далі ж поговоримо про те, чому вам теж необхідно її підписати.
Небезпека повторних нападів та витоків радіації
У своїй війні російські окупанти не гребують найбруднішими засобами. Зокрема, вони здійснюють і безпрецедентні акти ядерного тероризму. Крім прямих погроз ядерною зброєю, росіяни продовжують наражати світ на ризик ядерної катастрофи, обстрілюючи та окуповуючи атомні станції. Запорізька АЕС – найбільша станція в Європі – досі знаходиться під окупацією, тож загроза не відступила. Та навіть після деокупації та перемоги України, росія залишиться нашою сусідкою. А отже, наші атомні станції (в тому числі й нові) ніяк не застраховані від повторних атак.
Та навіть якщо росія, а разом з нею і ризик нових нападів, зникне, гарантувати безпеку нових атомних станцій доволі складно. Після жахливих аварій на атомних станціях у Чорнобилі та Фукусімі вимоги до безпеки нових АЕС стали суворішими і ядерники намагаються застосовувати сучасніші та надійніші технології. Наприклад, реактори АР1000, які планують встановити в Україні, представники галузі вважають одними з найсучасніших технологій. І навіть з ними є чимало «але».
Сам Westinghouse каже, що основою дизайну реакторів АР1000 стало спрощення. Однак ще у 2011 коаліція екологічних груп висловила занепокоєння, що «спрощення» зачепило і важливі елементи безпеки – зокрема, захисну оболонку реактора. У нинішньому поколінні реакторів ця оболонка містить сталевий бар’єр та вторинну бетонну конструкцію, що мають захищати людей від витоків радіації в разі аварії, а в конструкції АР1000 вона непередбачена.
Крім того, купол, що має захищати реактори ззовні, у цих реакторів змінений на, імовірно, менш безпечний у порівнянні з попередніми. Американська Комісія з ядерного регулювання зазначає, що цей купол не показав здатності витримувати, наприклад, екстремальні погодні умови.
Непідйомні для українців витрати
Будівництво нових атомних блоків – це дороге задоволення. Якщо у світі за останні роки енергія з відновлюваних джерел різко здешевшала, то атомна енергія – навпаки лише дорожчає. Нині мегават-година атомної енергії обходиться у кілька разів дорожче, ніж така ж кількість енергії із сонця чи вітру.
До того ж, прогнозована вартість проєктів із будівництва нових АЕС на практиці часто зростає. Так, Westinghouse будував блоки із реакторами АР1000 у США на двох АЕС: два блоки на АЕС Вогтль та два на АЕС Ві-Сі Саммер. Перші почали зводити у 2013-му, коли їх вартість оцінили у 14 млрд доларів. У 2022 році ця сума перетнула позначку у 30 млрд за два блоки.
І навіть ця цифра може бути не остаточною. Попри планований запуск ще у 2016-2017 рр, будівництво затрималося на роки і перший із двох нових блоків запустили лише у квітні 2023, а запуск другого планується цьогоріч. Тож крім того, що нам доведеться віддати колосальні гроші за будівництво аж 9-ти подібних енергоблоків, ми ризикуємо ще й отримати атомні «довгобуди», які ще роками не зможуть виробляти енергію для країни.
Ще цікавіша історія із двома блоками на АЕС Ві-Сі Саммер. Контракт на їх будівництво уклали ще у 2008-му, а роботу почали у 2013-му із очікуваним запуском у 2017-2018 рр. Однак кінцева дата не раз переносилася, прогнозована вартість так само зростала, і у 2017-му році після банкрутства компанії Westinghouse проєкт узагалі зупинили.
Через фінансові проблеми Westinghouse від угод про спільне будівництво блоків із реакторами АР1000 відмовилися також в Індії та Великій Британії. До запуску рекатора на АЕС Вогтль такі реактори вдалося збудувати і ввести в експлуатацію лише у Китаї, однак і ця країна відмовилася від співробітництва із Westinghouse після банкрутства у 2017-му та перейшла на технології власного виробництва.
Причинами банкрутства називають великі перевитрати на проєкти Вогтль та Ві-Сі Саммер. Після провалу другого, керівництво компаній, задіяних у будівництві, в тому числі колишній віцепрезидент Westinghouse Карл Черчман, визнали себе винними у звинуваченнях у шахрайстві, пов’язаних з приховуванням від громадськості та регуляторів величезних проблем на атомній електростанції, проблем, що призвели до перевищення витрат і серйозних затримок. Іншого колишнього топ-менеджера компанії – Джефрі Бенджаміна – також звинувачують у шахрайстві та приховуванні інформації.
Що ж до проєктів в Україні – поки вони закріплені лише у меморандумі про співпрацю Westinghouse та «Енергоатома». Тож про те, скільки нам коштуватимуть аж 9 нових блоків, говорити також зарано. Та враховуючи те, що американцям лише два подібних блоки обійшлися у понад 30 млрд, сума може вийти захмарною. Для порівняння, доходи Держбюджету на 2023 рік встановлені на рівні менше 40 млрд доларів. Навіть за умови отримання частини коштів від міжнародних інвестиційних банків, гарантом цього кредитного зобов’язання виступатиме Українська держава.
Більше інформації про світову атомну енергетику та плани України у цій галузі ми розповідаємо у атомній розсилці. Підписуйтеся, щоб бути в курсі.
Шкода довкіллю та клімату
Атомні станції у процесі своєї роботи майже не викидають парникових газів та забрудників у повітря (на відміну від, наприклад, теплових станцій на вугіллі), тож їхня шкода довкіллю менш помітна неозброєним оком. Однак і тут не обійшлося без проблем.
По-перше, атомні станції працюють на ядерному паливі, а уран для цього палива – такий же викопний ресурс, як вугілля чи газ. Тобто його також треба видобувати і транспортувати: із місця видобутку на підприємство, а з підприємства на АЕС. Транспортування палива із-за кордону не лише робить нашу енергетику залежною, а й спричиняє додаткові викиди. Так само викиди спричиняють інші етапи ядерно-паливного циклу: видобуток та обробка руди, виробництво палива тощо. Тож безпечною для клімату ядерну енергетику назвати складно.
Якщо ж мрії атомників здійсняться і видобуток та виробництво палива перенесуть в Україну, небезпеку становитимуть уже ці підприємства. Наприклад, у шахтах, де видобувають уранову руду – сировину для палива – утворюється урановий пил та радіоактивний газ радон, що шкодить здоров’ю та життю працівників.
Щоб руда стала паливом, їй потрібно пройти довгий шлях переробки. На тону уранового концентрату потрібно знадобиться 1000 тон уранової руди (коли руда містить 0,1% урану). Решта 999 тон стає радіоактивними «хвостами», які потребують заходів із очистки та поводження. В Україні ці відходи зберігаються у спеціально обладнаному хвостосховищі.
Шахта Інгульська біля Кропивницького
Після використання ядерне паливо також продовжує становити небезпеку. Це відпрацьоване ядерне паливо містить плутоній, радіоактивний цезій, стронцій та йод. Нині не існує ані технологій його утилізації, ані сховищ, які могли б убезпечити нас від нього на весь час, поки паливо залишатиметься небезпечним. У наявних сховищах воно може зберігатися лише тимчасово – за прогнозами, протягом 100 років. Що буде з ним далі – невідомо.
Тож назвати атомну енергетику дружньою до довкілля та клімату складно. Як і вугільна енергетика, вона так само спричиняє викиди, утворює «хвости», а до того ж ще й несе постійні ризики радіоактивного забруднення. Тож обидві ці галузі не повинні мати нічого спільного із майбутнім української енергетики. Особливо в той час, коли вже є безпечніші альтернативи.
Перешкоди на шляху до децентралізованої енергетики
Якщо ж атом услід за вугіллям має піти в минуле, звідки країні брати енергію для своїх потреб? Найкращим із нині доступних варіантів була й залишається відновлювана енергетика (ВДЕ) – вітер, сонце, біомаса тощо. Ці технології уже дешевші, безпечніші та доступніші, ніж інші наявні опції.
В першу чергу, відновлювана енергетика не потребує палива, видобуток якого спричиняє і проблеми з довкіллям, і енергетичну залежність споживачів від постачальників цього палива. Вітрові чи сонячні станції не несуть ризиків масштабних катастроф, як трапилося на Чорнобилі чи Фукусімі. Вони найменше впливають на кліматичну кризу, а більшість компонентів вітряків чи сонячних панелей придатні до переробки. До того ж, технології постійно розвиваються і вже рухаються до того, аби переробляти їх повністю.
Як вже згадувалося, технології відновлюваної енергетики стрімко дешевшають та вже зараз найбільш вигідні серед усіх альтернатив. Більше того, на відміну від ядерних реакторів, які здатні виготовляти лише кілька компаній в усьому світі, виробництво технологій ВДЕ набагато легше розгорнути будь-де. А власниками цих технологій може бути не лише одна компанія, як з атомною, чи кілька олігархів, як із вугільною, а будь-яка спільнота, родина чи бізнес.
Будівництво нових великих атомних реакторів загрожує не лише нашій економіці, довкіллю та ядерній безпеці. Це застарілий радянський підхід, що підтримуватиме централізацію енергосистеми та продовжить нашу залежність від великих джерел енергії. А повномасштабна війна показала ненадійність такого підходу: якщо одне таке джерело раптом вийде з ладу, ми втратимо одразу значну частку генерації енергії.
На противагу такому підходу можна розвивати децентралізовану енергетику – тобто виробляти енергію на великій кількості відокремлених джерел. У такій системі виробником енергії може бути кожна будівля і кожне підприємство. Однак, аби управляти такою системою, необхідно створити більш гнучку та розумну енергомережу, яка зможе швидко реагувати на зміни у виробництві та споживанні енергії. У такій системі існування великих потужностей із постійним виробництвом непотрібне та недоцільне.
Амбулаторія в Горенці, де Екодія разом з іншими ГО допомогла встановити власні джерела енергії
Дослідження вже показують, що Україна здатна повністю перейти на відновлювані джерела енергії. Для цього знадобиться чимало змін: як технічних, так і законодавчих. Та до цих змін необхідно готуватися уже зараз. Після перемоги Україні знадобиться швидке відновлення, в тому числі й енергетики, створення нових робочих місць, залучення інвестицій та розвиток бізнесу. Нові атомні блоки не дають нічого з цього – на практиці, саме лише їх будівництво вимагає величезних коштів та часу.
Тож плани будівництва нових великих атомних блоків небезпечні для нашого життя, довкілля, нашої економіки і навіть для майбутнього нашої енергосистеми. Щоб регулярно підтримувати нашу боротьбу за чисте і безпечне майбутнє, приєднуйтеся до спільноти наших Друзів.
