Загальнодержавна програма розвитку мінерально-сировинної бази України на період до 2030 року є стратегічним документом, який визначає основні напрями використання природних ресурсів країни. Проте внесені зміни до цієї програми суперечать ключовим кліматичним пріоритетам та зобов’язанням України, закріпленим у національних і міжнародних документах. У цих коментарях ми наводимо основні зауваження та пропозиції щодо змісту програми з урахуванням сучасних викликів та необхідності дотримання цілей декарбонізації економіки.
Наразі Загальнодержавна програма із внесеними змінами від 18.10.2024 суперечить пріоритетам кліматичної політики та зокрема кліматичним зобов’язанням України, та не враховує достатньою мірою пріоритети визначені у стратегічних та планувальних документах прийнятих в останні роки.
Наприклад, “Глава 5. Кам’яне вугілля” та “Глава 6. Буре вугілля” наразі жодним чином не враховує національні плани по відмові від вугілля до 2035 року в електроенергетиці (передбачені Енергетичною стратегією України до 2050 року, Національним планом з енергетики та клімату до 2030 року), і не враховує пріоритети вугільних громад щодо справедливої трансформації у процесі відмови від вугілля на їх території. Зокрема, недоцільними є наступні пункти:
- Доповнення абзацу 5: “Роботи щодо цих видів кам’яного вугілля виконуватимуться за рахунок коштів державного бюджету, власних коштів суб’єктів господарювання та з інших джерел, не заборонених законом”, що розширює можливості підтримки вугільної галузі.
- Абзац 6: “Нарощування мінерально-сировинної бази Львівсько-Волинського кам’яновугільного басейну можливе за рахунок будівництва та експлуатації гірничодобувних комплексів”. Цей абзац пропонує будівництво нових об’єктів, що є недоречним, зважаючи на те що вугільні громади цього басейну (Шептицький, Нововолинськ та інші прилеглі) планують справедливу трансформацію (формують Стратегії та Плани справедливої трансформації) та переорієнтацію на інші види економічної діяльності, саме через те що є потреба в поступовому закритті шахт і вона зумовлена збитковістю підприємств та їх недостатньою ефективністю.
- Абзац 11: “Для вирішення проблеми передбачається здійснення переоцінки наявного резерву ділянок шахтного будівництва із зазначенням високо перспективних для освоєння об’єктів та підготовка їх до подальшого інвестування, а також пошук нових об’єктів, зокрема в регіонах, перспективних до розширення площ промислової вугленосності”. Цей абзац передбачає інвестування у розробку нових вугільних родовищ, що є недоцільним, враховуючи що маємо ціль по відмові від вугілля в електроенергетиці до 2035 року та проблеми щодо збуту вугілля в умовах руйнування теплоелектростанцій внаслідок атак агресора.
Загалом ці положення передбачають подальші інвестиції у вугільну галузь, яка зазнала значних збитків. Ці руйнування вже прискорили енергетичний перехід в Україні, тому доцільніше вже на цьому етапі активніше інвестувати кошти у розвиток енергосистеми на основі відновлюваних джерел енергії, а не дослідження запасів вугілля та інвестиції у розбудову нових об’єктів, від яких незабаром необхідно буде відмовитись зважаючи на кліматичні зобов’язання.
Аналогічно, нові положення, що стосуються бурого вугілля також містить пропозиції щодо більш активного видобутку бурого вугілля в енергетичних цілях, попри плани по відмові від вугілля в енергетиці. Це зокрема стосується таких положень:
- “Основними завданнями цього напряму на період до 2030 року є проведення переоцінки наявного резерву ділянок шахтного будівництва з визначенням високоперспективних для освоєння об’єктів, з позицій нових технологій переробки, та підготовка їх до подальшого інвестування, а також проведення пошуково-оцінювальних робіт, підготовка до інвестування та промислового освоєння перспективних до розробки родовищ”
- “Роботи виконуватимуться за рахунок коштів державного бюджету, власних коштів суб’єктів господарювання та з інших джерел, не заборонених законом”
Також хочемо звернути увагу, що згадані у документі цілі щодо збільшення видобутку торфу, включаючи розробку нових родовищ, суперечать кліматичним зобов’язанням України. Зокрема викликає занепокоєння згадка про можливість збільшити видобуток торфу, а також плановану розвідку та розробку нових родовищ торфу. З метою досягнення цілей України щодо декарбонізації економіки, доцільно передбачити відмову від розробки нових родовищ торфу, залишивши можливість використання лише вже освоєних торфовищ там, де це буде екологічно виправданим, з їх подальшою рекультивацією шляхом обводнення.
Натомість ті торфовища, які збереглись у близькому до природного стані, мають бути взяті під охорону та (за потреби) підлягати відновленню, зважаючи на їхню високу цінність для пом’якшення зміни клімату та збереження біорізноманіття.