Глобальне потепління, зменшення кількості опадів та інші явища стали причинами зниження родючості ґрунтів. Крім того, в період засухи вітри підіймають верхній шар землі та переносять його подалі. Тому сучасні фермери намагаються максимально використовувати усі можливі засоби, щоб вберегти свої землі від цих негативних явищ.
Дізнатися, як пристосувати своє господарство до нових умов можна на онлайн-курсі “Екопрактики для сільського господарства та громад” від ГО “Екодія” та освітньої платформи Prometheus.
Одним із прикладів господарств, що турбуються про якість своїх ґрунтів, є фермерське господарство “Єфрем”, компанія “Твій горіх” та їх голова Іван Юкал. Наші журналісти поспілкувалися з фермером та дізналися, що на його господарстві вже близько 15 років не орють землю, ніколи не палять стерню, а уся його територія обсаджена деревами. Які ще екологічні проєкти його господарство впроваджує на своїх землях і чому це так важливо, читайте далі.
Іван Юкал – фермер, горіховод, селекціонер, багатодітний батько та дідусь
Фермерське господарство Івана Юкала знаходиться в селі Лісове Копайгородської селищної громади Жмеринського району на Вінниччині. Господарство має близько 900 гектарів землі. Наразі воно поділене між дітьми Івана Юкала, а сам фермер займається горіховим садом: селекціонує різні сорти горіха та готує їх до реєстрації, реалізує на українському та закордонному ринку, а також закладає свій елітний горіховий сад з кращих сортів волоського горіха, пекана та фундука, переважну частину з яких сам виводить на своєму господарстві.
Народився фермер у цьому ж селі – Лісовому, але виїхав у 15-річному віці навчатися у Вінницькому виші. Там він завершив навчання, одружився, мав свій квітковий бізнес та побудував будинок, а потім вирішив повернутися в рідне село. Уся родина Юкалів – віряни, а сам Іван Юкал закінчив ще Львівську семінарію і приїхав у Лісове будувати церкву та бути пастором. Але в цей час тут велася розпайовка землі й Іван Іванович вирішив себе спробувати паралельно й у фермерстві. Тож вже понад 20 років він займається фермерським господарством та є духовним наставником у своєму селі.
Будинок у Вінниці залишив дітям, яких у нього 11, а сам з дружиною та молодшими дітьми переїхав у сільський будиночок влаштовувати своє фермерське життя. У господарстві йому допомагають старші доньки та зяті, які перейняли досвід батька і вже фактично взяли на себе усі поля.
Горіх – найкращий захист від вітрової ерозії грунтів та додатковий заробіток
Ще тоді, коли Іван Юкал лиш розпочав своє фермерство, він постійно цікавився питанням збереження родючості ґрунтів та затримання у них вологи.
– Проблема ерозії ґрунтів існує вже давно, – розказує Іван, – Але раніше нею займалася держава. Після того, як земля перейшла у приватну власність, над цим питанням працюють фермери, які розуміють його важливість. Ерозія ґрунту – це руйнування його верхнього родючого шару. Вона буває вітрова, коли здуває вітром верхній шар ґрунту під час засухи, та водяна, коли верхній шар родючого ґрунту з дощами змивається у рови, річки та низини. Я вивчав це питання ще 20 років тому: читав про це та консультувався з іншими фермерами. Для мене було важливо не лише отримувати від господарства прибуток, але й не виснажувати його. Адже фермерство – це довгостроковий бізнес, землі потребують догляду, підживлення, бо якщо цього не робити, то і дохід від них буде з кожним роком зменшуватися. Тому я свої ділянки землі по периметру, на схилах, у ярах засаджую горіхами. Це багатолітня культура, витривала, яка росте 100 і більше років і ще й дає додатковий прибуток у вигляді плодів.
Іван Юкал селекціонер, який вивів більше 10 власних сортів та близько 100 форм низькорослих (ростуть до 3 м), середньорослих (ростуть до 6 м) та високорослих (більше 6 м) сортів волоських горіхів. Частину з них подав до Державного реєстру сортів рослин, придатних для поширення в Україні. Для зменшення ерозії ґрунту він висаджує ті види та сорти, які краще ростуть на конкретній території: витримують пориви вітру, мають міцну кореневу систему та переносять низький чи високий рівень підземних вод.
Оскільки любов до горіха йому передалася ще від батька, Іван Юкал почав цікавитися і ретельно вивчати цю культуру понад 30 років тому. Він багато про це читав, відвідав усі горіхові розплідники та сади України, а також їздив до відомих селекціонерів за кордон. Потім почав з кращих відомих закордонних сортів виводити такі, що найкраще приживаються та ростуть в умовах українського клімату, мають м’яку шкаралупу та біле та смачне ядро, швидко починають плодоносити. У своєму саду акцент робить на низькорослі, скоростиглі та багатоплідні сорти, горіхи яких легше збирати. Він перший розпочав детальний опис власних сортів по типу та строків цвітіння, плодоношення, умов росту тощо.
Тож фермер добре розуміється, де і на яких ґрунтах яка культура росте найкраще. Тому в низинах висаджує фундук на ведмежому горісі або чорний горіх, які витримують вологу. На пагорбах – волоський горіх та пекан. Раніше він висаджував лише волоський горіх, але кілька років тому почав вивчати пекан і зрозумів, що ця культура з часом стане досить популярною та поширеною в Україні. Український клімат змінюється, стає теплішим, а отже – більше сприятливим для росту пекана, рідна країна якого – Америка. До того ж горіхи пекана значно дорожчі за волоські. Пекан найкраще підходить для вітрового захисту ділянок. Він виростає понад 10 метрів, має надзвичайно потужну та глибоку кореневу систему, тож витривалий до засухи та не боїться вологи. Тому Іван Юкал зараз все більше обсаджує свої землі саме цим горіхом.
– Ми вже так обсадили близько 2 гектарів землі, є ще саджанців на 50 гектарів, але, звісно це – довгостроковий проєкт, який потребує багато часу, – ділиться Іван.
15 років не переорює землю
Вітрозахист — це не єдиний екологічний проєкт фермера. На господарстві Івана Юкала вже понад 15 років не орють землю. Родина фермера проводить її щілювання – це спосіб обробітку ґрунту шляхом нарізання щілин восени. Таким чином посилюється водопроникність ґрунту, зменшується руйнівна дія водної ерозії та накопичуються запаси вологи у ґрунті. Навесні, перед посівною, ґрунт ще раз обробляється безвідвальним фрезерним плугом, який також не змішує шари землі, зберігаючи вологу у ґрунті.
– Оранка шкодить землі, адже змішуючи шари ґрунту ми зменшуємо його родючість. У різних шарах ґрунту живуть різні бактерії. Коли ми піднімаємо нижній шар ґрунту наверх, бактерії, що там живуть, гинуть на поверхні. Ті ж бактерії, що жили у верхньому шарі грунту, потрапляючи вниз – також гинуть від браку повітря. До того ж оранка сприяє пересушуванню землі та втраті нею вологи. Тому ми проводимо щілювання – ріжемо землю поперек схилу. В результаті чого вода в осінньо-зимовий та весняний період не стікає по рівчаках, а до 90% залишається в землі. Рівень ґрунтових вод піднімається і таким чином залишається волога, – ділиться тонкощами фермер.
Але для збереження вологи на своїй території Іван дотримується комплексного підходу, в якому щілювання є лише одним з компонентів. На господарстві також використовують усі залишки від врожаїв та мульчують ними землю.
Всі рослинні рештки на господарстві йдуть на підживлення ґрунту.
– Методом дискування, тобто розпушування ґрунту дисковими боронами, рештки змішуємо з верхнім шаром ґрунту та присипаємо землею не більш як на 12 см. В жодному випадку не можна палити стерню. Всю стерню, все, що залишається після збору врожаїв, ми подрібнюємо у січкарні, а потім повертаємо їх на ґрунт. Це теж затримує вологу. А крім того, з часом ця мульча буде хорошим харчем для хробаків та різних бактерій і грибів. Ми використовуємо усі післяжнивні рештки, – розказує екофермер.
Використання сидератів
Ще на деяких ділянках на господарстві Івана Юкала висаджують багаторічні рослини: конюшину, люцерну, козлятник тощо. Вони також сприяють утриманню вологи в ґрунті, живлять його, а крім того – є хорошим медоносом для бджіл.
– Після закладки саду його треба засівати багаторічними рослинами – це допоможе економити вологу та розвивати медоносну базу, а у випадку дощів – вода не змиватиме землю, – ділиться експертними порадами Іван, – З цією метою використовуються сидерати – культури, які не скошують, а дискують після збору основної культури. Наприклад, навесні сіємо ячмінь, а з ним – конюшину. Ячмінь в кінці травня завершує процес вегетації (розвитку) і культура дає достатньо світла для проростання конюшини. Під час збору ячменя, конюшина проростає на 5-10 см, а до вересня вже дає хорошу масу – до 30-40 см. Потім його дискуємо і він дає добре живлення азотофіксуючим бактеріям, які поліпшують мінеральне живлення рослин, стимулюють їхній ріст і розвиток, посилюють стійкість до хвороб та шкідників. Таким чином ми маємо кілька плюсів: не орали (не змішували різні грунти і не ослабили їх якість), поле не заростає і маємо ще й сидерат від конюшини та рештки ячменя, які потім повернемо в землю як добриво. Так ми економимо вологу і даємо живлення бактеріям та грибам.
Думка експерта:
— Горіх — це одна з культур, що потребує дуже багато вологи, відтак його вирощування може мати значне навантаження на водні ресурси. Комплексні практики, що дозволяють зберігати та накопичувати вологу в ґрунті, є необхідністю, адже більша частина території України має недостатній рівень зволоження, а зміна клімату ще більше посилює водний стрес. Практики цього господарства, крім збереження такої необхідної вологи, підтримують якісні властивості ґрунту, що не менш критично для сталого сільського господарства, — коментує Анна Даниляк, фахівчиня зі сталого сільського господарства ГО Екодія. — Про такі підходи ми також розповідаємо на онлайн-курсі «Екопрактики для сільського господарства та громад».
Висадка саджанців та економія води
Звісно, на розпліднику у фермера є крапельний полив, адже селекційні нові сорти та молоді саджанці потребують догляду, але і тут Іван Юкал максимально намагається економити воду. Він розробив систему посадки саджанців, що зменшує використання води. Це технологія MIKOSENERGY, одним із авторів якої виступає Іван Юкал. Завдяки цій технології дерева потрібно поливати у кілька разів менше.
– В лунку ставимо зв’язаний в пучки очерет або гілки, щоб повітря проходило вниз. Їх має бути 4 штуки, з усіх сторін дерева. Очерет дозволяє рослині дихати, бактерії та гриби розвиваються активніше, і коренева система горіха теж розвивається швидше. Очерет з часом перегниє, але проходи залишаться. З повітря через трубки буде падати роса. Так рослині додатково випадатиме певна кількість вологи, насиченої азотом, тобто киснем. Поливати за таких умов треба буде десь в п’ять разів менше, – поділився секретом горіховод.
Технологія MIKOSENERGY націлена на те, щоб пришвидшити ріст рослини у максимально природних умовах, стимулюючи роботу бактерій та грибів.
Про технологію Іван Підлісний розповідає у відео.
Ущільнення саду овочевими культурами
Крім того, щоб збагатити ґрунт різними мікроелементами, між рядками горіха фермер висаджує різні культурні рослини, багаті на мікроелементи. Поки сад молодий, місця у міжрядді достатньо, а крім збагачення ґрунту, фермер отримує додатковий прибуток. У цьому році він висадив картоплю, цибулю та помідори.
Поки триває війна, в саду Івана у міжрядді горіхів висаджує свої овочеві культури фермерське господарство з Миколаєва, яке наразі не має змоги працювати на своїх ділянках. Таким чином господарству хоч частково вдалося відновити роботу та забезпечити своїх працівників роботою.
Екологічне господарство – продуктивне господарство
Вести господарство екологічно зовсім нескладно. Існує багато підходів, які допомагають не тільки зберігати природу, але й покращувати продуктивність своїх земель. Фермерство Івана тому приклад. Він зміг поєднати найефективніші відомі підходи ведення господарства з власними методиками, які формувалися з досвідом роботи, а також продовжує впроваджувати нові сталі практики для ще кращого результату.
Всім фермерам Іван радить не зациклюватися на старих технологіях, а максимально працювати над прогресивними екологічними методиками, які не лише позитивно вплинуть на довкілля, але й на врожай, а відповідно – й на рентабельність підприємства.
Авторка: Ірина Рудик-Мала. Фото авторки.
Джерело: barnews.city
***
Матеріал підготовлений в рамках проєкту “Перспективи сталого розвитку сільських територій” за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Федеративної Республіки Німеччини.
