Радянський маховик індустріалізації від початку кидав потуги на перетворення строкатого українського сходу на монолітний міф – про життєдайний “угольок”, про світле майбутнє серед териконів та шахту-годувальницю. Донбас розвивали як передовика проєкту соціалістичного будівництва. Шахти стали частиною ідентичності регіону, а шахтарська праця почала сприйматися на рівні культу.
Цей міф пішов тріщинами тоді, коли Росія розпочала війну проти України. Значна частина шахт опинилися в окупації ще у 2014 році. А в 2022-му росіяни занурили у вогонь і ту частину частину Донбасу, яка залишалася вільною.
Іще до початку повномасштабного вторгнення на Донбасі почали обмірковувати сценарії майбутнього, коли шахти перестануть бути прибутковими і від них доведеться відмовитися. Працевлаштування для мешканців, нова економіка, можливості для дітей, екологія, енергоефективні технології, належна інфраструктура. Власне, такі зміни називають справедливою трансформацією. Хоча, як намагаються жартувати посадовці східних міст, процес закриття шахт застав їх зовсім несправедливо – авіацією, артилерію і стиранням усього людського.
Як війна вплинула на плани справедливої трансформації на сході країни? Як місцеві мешканці дивляться у майбутнє і чи бачать його без вугілля? Які стратегії обговорюються для повного оновлення шахтарських міст? Медіа ҐРУНТ спільно з громадською організацією “Екодія” продовжує серію публікацій, присвячених вугільним громадам.
“Минулої зими у приватному секторі було набагато комфортніше. Вугілля виручало”
Стяг Покровська дуже яскравий. На блакитному тлі – птах. На відміну від териконів, шахтарських ламп і молотків, які можна побачити на багатьох інших прапорах Донецької області. Це символічна птаха, та сама ластівка зі “Щедрика” Миколи Леонтовича. Місцеві кажуть, що композитор обробив всесвітньо відому пісню саме в їхньому місті.
Покрова, ластівка і шахти – частини міфологеми Покровська. Але про шахти точаться все активніші розмови – про перспективи їхнього закриття, про доцільність, і про те, як місту жити далі.
“Думаю, в нинішній час це питання в нас стоїть на паузі, – міркує Дмитро Кобзар, член робочої групи з громадської безпеки від ПРООН. – Це я кажу, зважаючи на торішній осінньо-зимовий період. Люди, які мешкали в приватному секторі, перебували у комфортніших умовах, ніж ті, що в багатоповерхівках. Вугілля просто-напросто виручало”.
Лава шахтоуправління Покровське
Справді, з початком повномасштабної війни виникло цілком справедливе запитання: а чи доречно комунікувати тему відмови від вугілля, чи має це сенс? Торік перед Україною насамперед стояло екзистенційне завдання – вижити. Окупанти таргетовано знищували енергетичну інфраструктуру. І “зелений перехід” для сходу відійшов на другий план, зважаючи на наслідки бойових дій. Тепер його обговорюють в іншому контексті – повоєнної відбудови держави.
“Ми бачимо, що ця тема набуває нового дихання в контексті великого відновлення України, – каже Костянтин Криницький, керівник відділу енергетики організації “Екодія”. – Процеси відбудови будуть пов’язані з євроінтеграційними процесами. А в ЄС діє Європейська зелена угода. Думаю, не новина, що наші міжнародні партнери не будуть фінансувати будівництво нових шахт, вугільних електростанцій. Тому для Донеччини й Луганщини це питання не трансформації конкретних місць, а трансформації цілої економіки”, – підсумовує Криницький.
“Якщо ми включимося – у ці міста захочуть повертатися люди. Якщо не включимося – ці громади будуть поступово зникати”
40% надходжень до бюджету Покровської громади нині приносять вугільні підприємства.
“Для майбутнього ми потребуємо вивчити сектор економіки, аби зрозуміти, що людям дасть альтернативу, який новий кластер ми будемо залучати”, – каже Наталя Іваньо, заступниця голови Покровської міської військово-цивільної адміністрації. Пані Наталя впевнена, що потенціал існує. “Синергія державної влади, громадських об’єднань, бізнесу й місцевого самоврядування допоможе проторувати цей шлях”, – запевняє посадовиця.
Починати підготовку до закриття шахт треба завчасно, наголошує Валерій Новиков, голова Луганського обласного правозахисного центру “Альтернатива”.
“Шахтарі часто кажуть: “Ви спочатку створіть щось, а потім закривайте”. І тут є логіка. У цьому ж і суть справедливої трансформації: не просто закрити шахти і звільнити працівників, а підготувати людей, інфраструктуру. Наприклад, навчати розбиратися в альтернативних джерелах енергії. Запустити проєкти, що дозволять частині шахтарів працювати, скажімо, в будівельній галузі, частині – раніше піти на пенсію, дати пільги. Наша мета – до цього підготуватися”, – переконаний Новиков.
Валерій Новиков на зустрічі з представниками Європейської комісії та міжнародних фінансових інституцій у Брюсселі
Зі слів Новикова, до великої війни кілька громад Донеччини створили мапу проєктів трансформації. Наразі ці напрацювання, на жаль, не є актуальними: ресурси, які теоретично мали піти на розвиток шахтарських громад, спрямовують на усунення наслідків ворожих ударів.
Попри все, держава мусить рухатися вперед і прораховувати свої стратегії на кілька наступних десятиліть – навіть зараз, коли триває активна війна. Експерти висловлюють амбітну думку, що шахтарські громади могли би стати зразками “зеленого відновлення” – показати приклад, як робити міста енергоефективними, як розвивати децентралізовану генерацію і впроваджувати нові технології.
“Ми зараз маємо включатися в процес. Якщо будемо до нього долучені – зробимо міста придатними для життя, куди захочуть повертатися громадяни, бізнес. Або ми не включаємося – і ці громади будуть неминуче поступово зникати”, – резумює Валерій Новиков.
“Ми не доросли до умов, які висувають в ЄС”
Загалом, у Покровську двояке ставлення до закриття шахт, каже Дмитро Кобзар, член робочої групи з громадської безпеки від ПРООН. З його слів, представники малого бізнесу – це незначна частина – виступали за трансформацію. Інші опонували, стверджуючи, що вугільні підприємства платять великі податки, і що до шахт дотична значна кількість людей: хтось тільки починає там свою кар’єру, а хтось розраховує допрацювати і отримувати нормальну пенсію.
За кілька місяців до великої війни соціологи провели на Донеччині спеціалізоване соціологічне дослідження. Результати показують, що респонденти готові змиритися із невідворотнім закриттям шахт – хоч і вважають, що цей процес проходить не достатньо прозоро. Від влади вони чекають будівництва нових виробництв, полегшення адміністративних вимог і створення привабливих умов для закордонних інвестицій.
Іще є третя категорія, яка виступає за те, аби ще більше розвивати шахтарську справу в регіоні.
Наприклад, Олександр Абрамов, заступник голови Незалежної профспілки гірників України, виступає за продовження освоєння вугільних родовищ.
“Хто може нормально ставитися до закриття шахт, якщо за їхніми працівниками стоять сім’ї? Якщо закрити вугільні підприємства, загине й місто. Ми не доросли до умов, які висувають в ЄС”, – каже Абрамов у коментарі ҐРУНТу.
Шахтарі шахтоуправління Покровське. Фото – пресслужба Метінвесту
“Це навіть не відбудова: ми хочемо повністю відновити регіон”
Робота над “зеленим переходом” встигла зрушила з місця до початку повномасштабного вторгнення. На сході України домовилися створити Платформу сталого розвитку вугільних міст Донецької області. “Вона виникла із любові до рідної землі”, – пригадує Наталя Іваньо, заступниця голови Покровської МВА. Ця платформа замислювалася як своєрідний координаційний центр для формування стратегій трансформації шахтарського регіону.
Учасники Платформи сталого розвитку вугільних міст Донецької області
Починалося все з шести міст. Вони поставили за мету стимулювати розвиток інноваційних підприємств, впроваджувати енергоефективні технології, і розвивати соціальні програми для тих, хто потенційно опинився б у скрутному становищі через майбутні ґрунтовні зміни.
“Справедливі перетворення вугільних регіонів неможливі без співпраці на місцевому рівні та донесення інтересів усіх зацікавлених сторін до національної влади, – коментував тоді керівник відділу енергетики, ГО “Екодія” Костянтин Криницький. – Створення платформи – це дійсно безпрецедентна подія, яка закладає фундамент майбутньому енергетичному переходу”.
У Покровську почали опрацьовувати навіть конкретні проєкти – наприклад, технопарку. У 2021 році міська рада виділила земельну ділянку під цей проєкт і почала пошук інвесторів. Його кошторис складав орієнтовно 65 млн грн. Наразі цю ідею так само призупинено.
Експерти, які працюють над справедливою трансформацією, запевняють, що багато інвесторів готові долучатися до українських проєктів, зокрема “зелених”. Жодні інвестиції від партнерів наразі неможливі, адже існує вимога – 100-кілометрова смуга віддалення від ведення бойових дій. Покровська громада розташована за 40 кілометрів від фронту.
“Та вже сьогодні треба ставити собі запитання: завтра буде перемога, що далі? Треба бути готовими до того, що ми підемо шляхом навіть не відбудови – ми хочемо повністю відновити наш регіон, щоб люди захотіли повернутися додому”, – каже Наталя Іваньо, заступниця голови Покровської МВА.
“Ми можемо наближати перемогу і водночас займатися документуванням. А от для втілення планів важливо відновитися до того рівня, який був – хоча б запустити критичну інфраструктуру. Тоді будемо розглядати заміну на альтернативні джерела палива”, – розмірковує Дмитро Кобзар.
“Іншого виходу не буде”
Історія вуглевидобутку у Мирнограді почалася понад сто років тому. Свого часу кожен десятий мешканець тут працював на одній із трьох шахт: “Капітальна”, “Центральна” і “Шахта 5/6″.
Шахта Центральна у Мирнограді
“Я у питаннях трансформації з 2018 року, і сам спершу скептично до неї ставився. Пам’ятаю [негативне] ставлення профспілок. Але вони розуміють, що іншого виходу не буде: в цій галузі перспектив немає. Просто, на жаль, немає жодного графіку закриття шахт”, – міркує міський голова Мирнограда Олександр Брикалов.
“З місцевими потрібно проводити роботу. Коли немає альтернативи, конкретики, коли людям нічого не пропонують, а кажуть “ідіть підприємцями працювати”, то звичайно, що це сприймається негативно”, – пояснює градоначальник.
Кілька років тому Мирноград разом із Червоноградом (Львівська область) потрапили у пілотний проєкт “Підтримка структурних змін у вугільних регіонах України” від GIZ – Німецького товариства міжнародного співробітництва. Олександр Брикалов каже, що він не відчуває заздрості до Червонограда, а навпаки планує використати досвід західноукраїнського міста.
“Я дуже радий за наших партнерів: у них ця історія йде активніше. Але я тішуся і за своє місто: у Червонограді зараз наб’ють собі шишки, а ми будемо вчитися на їх помилках”, – жартує пан Олександр.
Місту, розташованому неподалік від фронту, складно щось планувати на перспективу, адже щодня доводиться долати базові проблеми мешканців. Одним із найгостріших викликів для Мирнограда є водопостачання. Минулого року росіяни підірвали греблю Карлівського водосховища; а фільтрувальна станція перебуває під постійними обстрілами. Через це знову – і в межах справедливої трансформації – актуалізувалася ідея очищення шахтних вод.
Так виглядала підірвана гребля Карлівського водосховища. Скриншот із соцмереж
“Від відсутності центрального водозабезпечення Мирноград потерпав ще у 2014 році. А обстріли ж були всі ці дев’ять років, тому десь у 2017-му ми й замислилася над використанням шахтної води. З того часу проводили аналізи на хімічний склад, а цьогоріч проєкт нарешті реалізували”, – розповідає міський голова.
Очисна станція під’єднана у мережу Мирнограда й Покровська – мешканці міст отримують воду по три дні по черзі. Ідентичний проєкт хочуть втілити і у віддаленому районі “5/6″: туди технічно складно подавати воду централізовано.
“За нами Авдіївка. Нам головне, зрозумійте, вижити”
У Селидовому так само кажуть, що насамперед треба закрити першочергові потреби. Наразі в місті немає газу, є перебої зі світлом, торік не було опалення.
“За нами Авдіївка… З великим бажанням, але трансформація громади в нас зараз не на часі. Нам головне, зрозумійте, вижити”, – каже представниця міської військової адміністрації Інна Терещук.
У Селидовому нині функціонує одна шахта, яка приносить у бюджет більше мільйона гривень щомісяця.
До великої війни місто планувало низку проєктів – встановити сонячні батареї на будівлях комунальної власності й очистити річку Солона (у цю водойму скидаються шахтні води).
Шахта імені Коротченка, Селидове. Фото ВВС
Загалом, представникам регіону все ще важко уявити собі конкретні галузі, які у майбутньому могли би стати альтернативою для вугледобувної сфери. Хоча й відродити колишній міф про багаті надра уже неможливо. Промисел, який понад сто років був “золотою жилою” Донбасу, вичерпується. До 2035 року Кабінет Міністрів планує повністю відмовитися від використання вугілля на державних електростанціях.
У Мирнограді, як варіант, розмірковують про розвиток медичної галузі. “У нас відома міська лікарня, приділяємо цьому багато уваги”, – кажуть представники влади.
Кілька років тому на Донеччині пропонували зробити повноцінний аудит територій – промислових майданчиків, вільних ділянок, складу териконів. “Це дало б нам зрозуміти, чи залишити ідею, скажімо, заводу з виготовлення плитки, цегли, чи забути про неї”, – підсумовує міський голова Мирнограда.
Матеріал підготовлено у рамках проєкту “Шлях трансформації”, що реалізується як частина проєкту “Зміцнення багатостороннього партнерства громадянського суспільства та вугільних регіонів як рушійної сили для справедливого переходу”.
Авторка: Ярослава Шлапацька
Джерело: grnt.media
