Сучасне агровиробництво щороку отримує нові винаходи, або ж вдосконалення старих практик, для покращення і розвитку землеробства. Це стосується не тільки добрив, а й методів обробітку ґрунту. Щодо самих добрив, останнім часом дедалі більше фермерів починають зменшувати використання добрив вироблених з синтетичних матеріалів пов’язаних і індустрією викопного палива,зокрема країни-агресорки. Натомість шукають органічні альтернативи, зокрема компостування та ґрунтовідновлювальні технології, пише SEEDS.
Чимало українських агровиробників вже застосовують у виробництві ІТ-технології, зокрема точне землеробство, яке дозволяє зменшувати непродуктивні втрати діючих речовин агрохімікатів, а також зменшувати забруднення ґрунтів, води й повітря, тобто робити процес вирощування культур більш економним та екологічним. Про те навіщо потрібне точне землеробство, які комплексні проблеми можна вирішувати та які нюанси у такого землеробства в інтерв’ю для СІДС розповів Роман Макухін, лектор курсу Organic Business Києво-Могилянської Бізнес Школи.
Цей матеріал був підготовлений в рамках інформаційного проєкту про екопрактики для сільського господарства у партнерстві з ГО «Екодія».
– Яким саме чином точне землеробство дозволяє завдавати меншої шкоди довкіллю?
– Це чудові технології для того, щоб моніторити і визначати найгірші ділянки на полях і тільки потім вже застосовувати препарати. А от які препарати – це вже питання. Тому що нині точне землеробство використовується для того, щоб точково використовувати пестициди, щоб нібито наносити менше шкоди.
Але якщо ми говоримо про якийсь прогрес, про дійсно розвиток цивілізаційний, то треба не менше погіршувати ситуацію, а ліпше покращувати її. Ми маємо розуміти, що в збалансованому нормальному організмі, за умов простого дотримання санітарних умов, гігієни, серйозних наслідків не відбувається. Є вислів «загоюються, як на собаці». Тому, що собака вилизує свої рани, і та мікробіота, яка є в слині самої тварини, – це найкращий антибіотик, який тільки можна собі уявити. Це збалансований антибіотик.
Так само з землею. На землях України ця мікробіота розвивалася внаслідок дуже активного біорізноманіття. Тварини, які жили на цих теренах мільйони років, насичували ці землі своїм послідом – за рахунок цього розвивався той самий чорнозем. Віками українські степи просто росли, ніхто їх не орав, і все це чудово розвивалося.
Та навіть за радянських часів рослинництво не потребувало такої кількості мінеральних добрив через застосування органіки. Дуже часто ця органіка неправильно використовувалась – просто накладали кагати в полях, і вони лежали там роками.
“Зменшення впливу на довкілля і непродуктивних втрат поживних речовин з добрив та гною тварин є однією з пріоритетних задач екологічного менеджементу у сільському господарстві Євросоюза. Так само це має стати й нашим пріоритетом, і не лише тому що це є частиною наших євроінтеграційних вимог. Нітратна Директива – це інструмент випробований десятиліттями нашими західними сусідами і це має сенс не тільки з екологічної але й економічної точки зору.
Знати скільки поживних речовин у ґрунті, скільки, коли і як вносити потрібно знайти кожному відповідальному фермеру, щоб ефективно планувати свою діяльність та не “удобрювати” лишній раз наші водойми. Один із корисних інструментів, який пропонує Нітратна Директива, є план внесення добрив, що зможе допомогти максимально використовувати поживні речовини, адже кожна втрата поживних речовин – це втрати для фермера, втрата для людей, щоб очистити або купити бутильовану воду, втрата для екосистеми”.
– Якими ж мають бути «правильні технології», які вже давно і активно використовують у світі?
– Зокрема, це компостування, яке дає можливість менші об’єми органічних добрив вносити в поля. Це можуть бути ті ж самі кагати в полях, але вони мають бути там не більше шести місяців для активного дозрівання. Сьогодні всі це вже роблять технологічно в величезних об’ємах.
Я дуже часто чув у великих агрохолдингах це неможливо зробити на їхніх площах – на тисячах гектарів. Якраз на тисячах гектарів це набагато легше зробити, аніж на фермі в 10 гектарів чи 50. Як, наприклад, це сьогодні робиться у Великій Британії, а там середня ферма – це якраз 50 гектарів.
– Як це можна зробити?
– Із правильним плануванням. Якщо у нас раніше були обов’язковими сівозміни і пар на полях, то зараз набагато доцільніше робити це зеленим паром, сидерацією із використанням різноманітних сумішей.
Найпростіше, скажімо, по нашому регіону, по Чернігівщині, Сіверщині, або по Поліссю, де найбідніші піщані ґрунти з найнижчим бонітетом (показник якості й продуктивності ґрунту – ред), – це вико-вівсяні, або вико-житні сидирати. Суміші, які підростають до правильної вегетації, – виходу в колос, або початку цвітіння бобових, і все це знову заробляється в ґрунт, на місці. Це і є “зелені добрива”. Або інший варіант, – використання іншої органіки, так званих “відходів” аграрного виробництва, для аерованого компостування.
Але треба розуміти, що в агровиробництві не може бути відходів взагалі. Тому що все, що виробляється на Землі за допомогою фотосинтезу, має до землі повертатися за мінусом того, що використовується самою людиною напряму для споживання.
Та ж солома. Зараз дуже популярні солом’яні пелети, або ж солома потрібна на якісь інші використання. Частково можна це робити, але якщо це робиться системно – органічні рештки не повертаються до землі. А в ідеалі солома має повертатися в суміші з тим же гноєм, будь-то коров’ячим, курячим, будь-яким послідом, який залишається від фермерських тварин. Якщо ж не повернути ту органіку, яку вибрали з цього поля збіжжям, то через певну кількість років ми просто на цьому полі взагалі не зможемо нічого отримувати без застосування мінеральних добрив.
А такі синтетичні добрива, – це не про поліпшення ґрунтів. На жаль, у нас в державній політиці багато років записано, що внесення мінеральних добрив є одним із методів поліпшення ґрунтів. Це антинауково, і взагалі антицивілізаційно. Тому що використання мінеральних добрив, на думку їх винахідника фон Лібіха, – це просто інструмент для фермера задля покращення результатів, коли фермер не зміг зробити це іншими природними шляхами та тільки в той сезон, коли відбулися якісь відхилення. Але ні в якому разі це не мало бути системою.
Використання мінеральних добрив сьогодні стало системним виключно через агресивний маркетинг виробників мінеральних добрив. Жодного відношення до самих фермерів мінеральні добрива ніколи не мали.
– Хіба не самі фермери вирішують, якими добривами їм користуватись на власній землі?
– Звичайно, ні. Їм показують, що от так тобі буде краще. Нав’язують технологію і потім «присаджують» на неї, як на наркотик. Далі фермер використовує її як більш зручну.
Дуже зручно, супер-зручно. А потім стає не дуже зручно, коли забруднюються ґрунтові води, джерела питної води, і люди йдуть лікуватись від наслідків такого господарювання. В результаті, хворіють і Земля, і люди.
Деградація ґрунтів в Україні катастрофічна саме через інтенсивні технології. Щорічно у світі декларується більше шести мільйонів ґектарів нових деградованих ґрунтів, – це величезна територія для планети.
В 2021 році, якраз до початку повномасштабної війни, ФАО ООН, засвідчила, що рівень деградації ґрунтів в Україні був на рівні 5-6 мільйонів гектарів. Тоді звучали пропозиції їх розпочати відновлювати, застосовуючи різні агротехнології, якими можна поновити, відновити ці деградовані ґрунти.
Зокрема відновлювальне, регенеративне сільське господарство і природна регенерація, коли землю залишають без обробітку не просто на роки, або на десятиліття. Планований випас на таких землях є бонусом до відновлювання.
Раніше у нас було таке поняття, як землі запасу та резервного фонду державної власності, які обов’язково не розорювались. Їх було не менше 10% від загально розорених земель. Вони залишалися для введення їх у випадку сильної деградації інших земель.
Сьогодні таких земель в Україні не залишалось взагалі, нуль. Ця “Земельна реформа” нівелювала Природу, ґрунтознавство та “обнулила” стратегічні земельні ресурси України. Земля не має продаватись як машини, квартири чи будинки. Як нерухомість, яку збудували люди, а не сформувала Природа за мільйони років еволюції.
– На вашу думку, надсучасні, чи старі забуті агротехнології зможуть якісно змінити виробництво агропродукції?
– Те, що було у нас на хвилі «Зеленої Революції», коли настав період поширення кукурудзи, використання пестицидів, мінеральних добрив, – цей період краще найскоріше забути. Йдеться про часи так званої «Хрущовщини», який фактично розпочався у 50-х роках і триває донині. Всі ці процеси у нас дещо прискореними темпами відбуваються останні 20 років.
Це втілення старих американських технологій, які у самих Сполучених Штатах стали причиною знищення гумусу. Такі інтенсивні американські технології, Європі здебільшого не сприймаються як адекватні. В ЄС платять дотації на фермерство, щоб воно було конкурентоспроможним, але при цьому не знищувало ґрунти так, як це відбувається за умов інтенсивних технологій. У самих США перехід до no-till технологій стає все більше масовим.
За часів Докучаєва і Вернадського, приблизно 100 років тому, ще була дійсно незаангажована наука – для збереження і покращення аграрного виробництва використовувалися незаангажовані методи, такі як лісосмуги, сівозміни, мульчування.
Потім, після Першої та Другої світових воєн, коли накопичились просто величезні запаси аміачної селітри, яка використовувалась як вибухівка, її потрібно було кудись застосувати. Мінеральні азотні добрива — це якраз історія застосування зброї в умовах вже мирного часу.
Аміачна селітра — найпопулярніше добриво в сучасній агротехнології. Але більшість цих добрив не використовується самою рослиною. Вона йде або в ґрунтові води, або випарюється як парникові гази. Тому це дуже небезпечна технологія, це шлях абсолютно «в нікуди».
Або, хіба що до лікарів. До онкології та інших наслідків, зростання яких ми спостерігали паралельно із розвитком урожайності рослин.
Як на мене, сьогодні варто дивитися на найбільш сучасну академічну роботу – проєкти досліджень мікробіому людини та мікробіому землі. Це дуже ґрунтовні й практичні міжнародні проєкти, які показали, що єдиним базовим практичним впливом на здоров’я як ґрунтів, так і людських організмів є правильна комбінація і баланс мікробіоти. Різної мікробіоти: грибів, бактерій, вірусів, всього “невидимого” раніше.
Про важливість балансу всього живого писав ще Вернадський у своїй «Біосфері», та у меншій роботі «Жива речовина».
– Точне землеробство – це тільки для агрохолдингів? Чи доцільно і вигідно застосовувати його дрібнішим фермерам України?
– Звісно, якщо не буде спекуляцій на цьому, як зазвичай відбувається в галузі IT. До сьогодні IT базується не настільки на доданній цінності самої IT-індустрії, скільки на нерозумінні більшістю споживачів процесів IT і виробництва IT-продуктів.
Хто може оцінити, чому має оперативна система коштувати стільки або стільки? Це визначає лише власник, або керівництво в інтересах акціонерів. Це виключно розрахунок самого IT-бізнесу.
Так само і з точним землеробством, якщо це буде відбуватися за собівартістю, плюс зрозумілий відсоток на розвиток, як це прийнято у всьому світі, 10-15%, залежно від інтенсивності потреб реінвестицій, – то це буде абсолютно доступним для будь-якого фермера.
Кількість супутників, які знаходяться зараз на орбітах і надають інформацію сканування в різних спектрах, по полях, незалежно від того, є платник за цю інформацію або ні, вони лишаються і далі на орбітах. Ця інформація вже існує і ці супутники можуть тільки стати більш прибутковими, якщо з’явиться ще один платник за таку інформацію.
З тими ж дронами сьогодні схожа ситуація. Дронові технології стали максимально доступними. Маленький дрон, на якому можна тренуватися, коштує 20-30 доларів, а далі для агровиробництва, звичайно, потрібен вже дорожчий апарат. Однак тут першочергове питання в навичках. Якщо фермер сам зможе користуватися цим дроном, навчитися його використовувати для того, щоб застосовувати у себе в полі, то це буде зовсім недорого. Спекуляція – це проблема всіх віків.
– Точне землеробство на схилах. Наскільки відрізняється воно від звичайного?
– Використання взагалі схилів для оранки, для вирощення будь-яких культур з інтенсивними технологіями, – це божевілля в першу чергу. Тому використання будь-яких дійсно сучасних технологій на схилах зводиться до того, аби їх просто зберегти. Це можуть бути сучасні технології, наприклад, технології розумного терасування. Там, де умови на схилі можна покращити насипаючи тераси компостом, фактично, органічною речовиною.
Є різні інструменти, різні технології, як можна це терасування зробити не екскаваторами, не бульдозерами, зсуваючи ґрунт, а надбудовуючи тераси природними грядами.
Це може покращити й водне управління. Коли через зливи ми маємо по схилу потоки, ми можемо цю воду тими ж терасами накопичувати більш ефективно для її використання по всьому схилу. Щоб не відбувались зсуви, які призводять потім до перенаповнення річок і катастроф пов’язаних зі зливами.
Це все природне, правильне планування, яке могло б в наших умовах тільки покращити результати агровиробництва, довкілля, розвитку громад.
На жаль, у нас, якщо проїхатися з Києва в напрямку Одеси, то найбільше, напевно, в цьому напрямку ми побачимо різних ярів, схилів, які останніми роками вже почали обробляти, хоча всю історію там тільки випасали худобу.
По-перше, це порушення законодавства ще діючого. Але через відчутність взагалі будь-якого контролю в умовах військового стану ми не можемо будь-яким чином цьому запобігти. Тому питання схилів – сьогодні це питання переважно до місцевої влади, до ОТГ, місцевих громад, органів самоуправління.
На жаль, через комбінацію децентралізації та земельної реформи, сьогодні ми багато де отримали осередки феодалізації, де голова місцевої громади, стає таким міні-феодалом, який розпоряджається комунальною землею, майже як своєю власною. Дуже часто вони закривають очі на те, що такі схили розорюють, не дивлячись на чинне законодавство, на загальнонаціональні норми землекористування.
– Раніше ви згадували про те, що монокультури – це минуле. Яким же має бути майбутнє АГРО в Україні?
– Монокультури – це наслідок раніше згаданої «Зеленої Революції». Це Хрущовщина. За часів Хрущова це було необхідністю, тоді був етап насичення. Але вже у 80-90 відбулося перенасичення. На наших теренах воно було не так помітне, тому що після розвалу Радянського Союзу виробництво навпаки почало зменшуватись. Колгоспи закривалися і до початку 2000-тих величезна кількість земель не використовувалась.
Тому ми й не зовсім помітили цей момент, але у всьому світі саме у 90-ті роки був період перевиробництва. Цей період показав, що насправді монокультура вже не є необхідною для забезпечення продуктової безпеки в світі і в кожній конкретній країні зокрема.
Тому тут технологія монокультур вже має розглядатись, як цивілізаційний процес, який ми пройшли. Ті, хто продовжують цим займатись, найбільше винищують ґрунти. Відповідно, подібна монокультурна практика має, якщо не штрафуватися, то обкладатися екологічними податками для того, щоб можна було ці землі потім відновити. Але, щоб в жодному разі не стимулювати вирощення монокультур, як основну практику агровиробництва в Україні.
На жаль, те, що склалося за останні роки із мега-виробництвами в Україні – ми зациклились на монокультурах. Соняшник і олія, в першу чергу, цукор і цукровий буряк, кукурудза для біоенергетики та ще кілька глобальних товарних позицій. Цукор – це найбільш неекологічний у виробництві і нездоровий для споживання продукт, який тільки можна уявити. Тому продовжувати займатися подібними монокультурами, – це абсолютно не про агробізнес майбутнього. Це вчорашні, навіть позавчорашній день.
Те, що ми продовжуємо цим займатися і показувати на весь світ, що ми експортери №1 соняшникової олії, – це не здобуток.
До того ж збіжжя, цукор, соняшникова олія – це не просто не маржинальні, а й часто найбільш дотовані позиції, тобто всі платники податків в Україні скинулися на виробництво цих “соціальних” продуктів, для того, щоб вони дешевше виглядали на світовому ринку, і компанії-виробники отримали з того додаткові здобутки. Які ж вони тоді ефективні агробізнеси?
– Будь-які інновації – це кошти. Які переваги отримає фермер, використовуючи точне землеробство? Що очікувати від вкладених грошей?
– Тут немає однозначної відповіді. Точне землеробство може допомогти там, де ми маємо зрозуміти, що найкраще робити з тим чи іншим ландшафтом, полем. Точне землеробство нам може просто дати моніторингові дані, те, що ми можемо проаналізувати. А далі – це вже мистецтво використання природного ресурсу у вигляді ґрунту та ландшафту. Тому що навіть схили мають чимало відмінностей: в якому напрямку нахил, на південь, чи на північ, яка роза вітрів, які поруч інші природні ресурси, які річки, які озера. Це велике комплексне питання, яке потрібно розглядати цілісно.
Старі агрономи чудово про це знають, а сучасні вважають, що це застаріла інформація. Сьогодні агрономам викладають здебільш інструкції з використання агрохімії та приватних патентованих технологій в агробізнесі, а не володіння цілісним розумінням агровиробництва і дбайливе використання природних ресурсів.
Тому ми маємо на сьогодні таку цікаву ситуацію: з одного боку, ми вийшли на рівень технологій, який забезпечує нам величезні можливості, з іншого – ми не використовуємо взагалі той досвід практичний і академічний, який накопичувався сотні років до «Зеленої Революції».
Тому говорити про агровиробництво і сучасні технології, коли ми поєднуємо їх з агрохімією, це взагалі не про корисні продукти харчування. Це з одного боку, а з іншого – сьогодні, в час війни, ми забуваємо про те, що все це, в першу чергу, виробляється зокрема із російських нафти та газу. Тобто ми самі фінансуємо наших же агресорів. Нам варто нарешті прибрати всі можливості заробітку для наших вбивць. Розумні альтернативи екологічного агровиробництва існують і саме їх мають сьогодні викладати в кожному закладі аграрної освіти.
Масштабне й рутинне використання агрохімікатів, до якого призвичаїлись дуже багато агровиробників в час великої війни перестало бути суто екологічною проблемою. Виробництво синтетичних агрохімікатів безпосередньо пов’язано із газо-нафтовидобутком, зокрема природний газ є ключовою складовою у виробництві амонійних добрив.
Відповідно країна-агресорка є одним з найбільших виробників міндобрив, або ж за рахунок її газу вони виробляються де-інде. Відтак сталі альтернативи синтетичним агрохімікатам, максимально раціональне, точне й ефективне використання поживних речовин у сільському господарстві набуває нових сенсів і має важливість не лише для еколого-орієнтованих фермерів.
Говорячи про досвід, ми справді проживаємо тепер вікно можливостей, де власні помилки вказують що треба змінити, а напрацьовані рішення випробувані часом доступні. І ще раз хочеться звернути увагу на екологічні принципи в аграрному виробництві ЄС, де детальні плани управління добривами (у т.ч. гноєм свійських тварин) є невід’ємною, рутинною частиною роботи для кожного господарства.
Планування такого “раціону” для своїх земель та агрокультур щороку доступний спосіб для переходу до висотехнологічної практики точного землеробства.
Про ці та інші сталі практики фермерів ЄС та України ми ділимося в онлайн спільноті “Дбайливе фермерство по–європейськи” – https://www.facebook.com/groups/1058353138940722 . Долучайтесь та дізнавайтесь про кращі сільгосп практики, а також діліться власним досвідом та ідеями. Чекаємо на вас!
Джерело: seeds.org.ua
