Понад століття основною промисловою діяльністю в районі Генка був видобуток вугілля. Виробництво досягло свого піку в 1950-х роках, коли до роботи було залучено понад 44 000 співробітників. У 1980-х роках бельгійський уряд припинив фінансування шахт, але виділив 2,5 мільйонів євро для подальшого розвитку провінції Лімбург. Шахтарям запропонували високу вихідну допомогу та вигідні пенсійні схеми, що зменшило вплив закриття лімбурзьких шахт на працівників. Проте виділеного фінансування виявилося недостатньо, трансформація вугільного міста ускладнилась ще й відсутністю єдиного підходу до цього процесу, а також небажанням бізнесів вкладатися у регіон з низьким рівнем урбанізації.

Попри все, сьогодні Генк – центр інновацій, що переосмислив шахтарське минуле. Колишні заводи, виробничі цехи та шахти перетворились на громадський простір з музеями, кафе, бібліотекою, оранжереєю та великим потенціалом для розвитку. Трансформацію вдалося втілити завдяки:

• Створенню спеціалізованого органу управління «Регіональна платформа», що сприяв взаємодії представників муніципалітетів та розробників проєктів.

• Визначенню для кожної з семи ділянок видобутку у регіоні власного шляху розвитку: чисті технології, простір для культури та відпочинку, діяльність, пов’язана з енергетикою, тощо.

• Уряд самостійно фінансував реконструкцію колишніх шахт та надав податкові пільги й субсидії компаніям і науковим установам для роботи у регіоні.

• Для фінансування субсидій було створено так званий Інтегрований територіальний інструмент, що об’єднав декілька фондів ЄС.

У результаті, у Генку не тільки відновили колишні шахтні будівлі, а й створили нові робочі місця. А всі запроваджені заходи сприяли цільовому використанню ресурсів, та створенню конкурентних інвестиційних умов для компаній, готових зробити внесок у розвиток інновацій.

Цзяоцзуо – місто-мільйонник, розташоване у провінції Ханань у центральному Китаї. Після початку видобутку антрациту британцями наприкінці ХІХ століття у 1924 році місто стало третім за величиною центром видобутку вугілля у Китаї. У другій половині 80-х років на місто припадало 30% видобутку у країні, а інші галузі економіки, зокрема металургія та машинобудування, сильно від цього залежали. Однак у 90-х роках запаси вугілля почали вичерпуватися, вугільна та залежні від неї промисловості – зупинилися, а економіка міста увійшла у стагнацію. До кінця десятиліття кожен шостий працівник Цзяоцзуо втратив роботу. Водночас, через зниження ВВП і податкових надходжень, місто накопичило борг у 1,15 мільярда юанів (139 мільйонів доларів).

Необхідність трансформації міста Цзяоцзуо була очевидною, проте процес був ускладнений як великим боргом, так і значним рівнем деградації земель та забруднення ґрунту, повітря й води внаслідок активного видобутку. Зважаючи на географічні особливості Цзяоцзуо, численні природні пам’ятки (гори Тайханг, ріка Хуанхе) та зручне розташування, під час трансформації місто перетворилось з промислового на туристичний центр. Для цього побудували високошвидкісну залізницю та інвестували у муніципальні послуги та міську інфраструктуру. У результаті Цзяоцзуо отримало фінансові компенсації, регуляторні преференції та значний притік капіталу.

Проте варто зазначити, що заходи, втілені під час трансформації Цзяоцзуо (наприклад, компенсації та преференції), стали можливими лише завдяки високоцентралізованій політичній системі Китаю, тому їхня повна альтернативна вартість залишається невідомою.

Горні Суха – це невелика вугільна громада у Чехії, де наприкінці 1990-х через серйозне безробіття, розораність та забруднення відходами промислового виробництва постала необхідність змін. Тому територію вирішили перетворити на сучасну промислову зону.

Муніципалітет зайняв проактивну позицію та почав переговори з власником місцевої шахти у 1997 році – за два роки до того, як її було остаточно закрито. Реконструкція фінансувалася з національних фондів та фондів ЄС, а право власності було передано від держави до муніципалітету безоплатно. Також, оскільки виявилося, що один інвестор не може працювати на всій території, влада вирішила орієнтуватися на малий та середній бізнеси.

Реконструкція та розвиток громади Горні Суха виявилися вдалими та прогресивними для свого часу, навіть попри невеликий бюджет проєкту (інвестиції у розмірі 150 млн кун/ 6,16 млн євро) та те, що у 1990-х роках чеська законодавча система переходила до нового державного ладу. Цьому також сприяла проактивність приватного власника (Остравсько-Карвінська вугільна компанія), який побудував мулові відстійники та нові ставки на території громади.

Літоме́ржиці – місто у північній Богемії на західній околиці краю Усті-над-Лабем з глибоко вкоріненою традицією шахтарства. Найдавніші відомості про видобуток датуються 1550 роком. Сьогодні Устецький край, подібно до Карлових Вар та Моравсько-Сілезького краю, називають «структурно ураженим регіоном», що характеризується значною мірою залежною від викопного палива економікою, інтенсивним виробництвом енергії та промисловими процесами з великою кількістю викидів.

Трансформація вугільної громади з такою тривалою традицією видобутку була доволі складною, з огляду на цю та інші перешкоди: централізацію енергетичної системи Чехії, залежної від викопних видів палива, відсутність державної підтримки, необхідність значних інвестицій у дослідження та впровадження нових енергетичних технологій, тривалість спеціальних процедур отримання дозволів для впровадження нових технологій.

Місто Літоме́ржиці застосувало системний підхід до трансформації громади і розробило стратегічний план під назвою GEOSOLAR щодо впровадження геотермальних та сонячних технологій. Для цього було відкрито посаду енергоменеджера міста та застосовано технічні інновації в громадських місцях (наприклад, сонячні батареї у школах та басейнах, теплові насоси, зарядні пристрої від сонячної енергії на лавках тощо), і все це супроводжувалося комунікацією з громадськістю. Проєкт охопив набір заходів та підпроєктів, які місто розробляло понад 15 років за фінансової підтримки ЄС, Чеської держави та Устецького краю.

З 2000 року у Літомержиці вивчають можливості геотермальної енергії. Попри тривалу процедуру отримання дозволів, Літомержиці стало єдиним містом у Чехії, яке отримало дозвіл на спеціальне втручання у земну кору. Науковці дослідили можливість розігрівання води у свердловинах глибиною 5-6 км до температури 150-180°C. Отримана таким чином тепла вода повинна використовуватися для опалення та когенерації електроенергії.

У результаті трансформації, Літомержиці вважається натхненником та лідером інновацій серед муніципалітетів. Ставлення громадян змінилося від опору змінам до почуття гордості та ентузіазму. Завдяки науковому центру місто стало ключовим у дослідженнях геотермальної енергії та є частиною міжнародної наукової інфраструктури.

З 1828 року місто Острава відоме видобутком вугілля та виробництвом сталі. Із переважно сільської місцевості виросла агломерація з майже 1 мільйоном громадян. Однак, коли у 1998 році закрили шахти, а важка промисловість почала скорочуватися, у центрі міста залишилася величезна промислова зона площею 150 га під назвою Дольні Вітковіце, яка у 2002 році стала частиною Чеського списку промислової спадщини. У 2009 році Дольні Вітковіце вирішили перетворити на культурно-освітній центр.

Процес ревіталізації спочатку був ініційований і керований місцевим підприємцем та приватним власником ділянки, який підписав угоду з Інститутом національної спадщини і самостійно залучив відомих архітекторів для роботи над проєктом. Проте успішна трансформація вимагала лідерства та співпраці політиків, приватного сектору, університетів та місцевих громад. Вирішальну роль в успіху відіграла кваліфікована команда, яка була здатна концептуалізувати, планувати, проєктувати і керувати великими проєктами. З роками ревіталізація об’єднала десятки задумів у різних галузях зі спільним баченням розвитку території.

Основними перешкодами для трансформації Дольні Вітковіце були: репутація міста Острава-Вітковіце, як забрудненого внаслідок промислової діяльності, стан промислової зони та безпекові ризики, а також потреба у значних інвестиціях для  реалізації проєкту. Вступивши до ЄС у 2004 році, Чеська Республіка отримала доступ до ширшого спектру фінансових ресурсів, що вирішило останню з проблем. На додаток до фінансування з боку ЄС, масштабний проєкт ревіталізації співфінансували національні та регіональні фонди, а також приватні інвестори.

Сьогодні у Дольні Вітковіце, замість промислової зони з’явився культурно-освітній центр, де є коворкінгові ремісничі майстерні, кінотеатр, театр-кабаре, скелелазний центр, ательє, готель та місця для проведення різноманітних культурних і спортивних заходів. Ревіталізація об’єкта з самого початку набрала обертів, привернувши значну увагу медіа, що привабило багатьох відвідувачів. Новий кампус зараз є четвертим найбільш відвідуваним об’єктом у Чеській Республіці (і першим поза межами столиці).

Лужиця – регіон на кордоні Саксонії та Польщі, де видобуток вугілля тривав з 1844 року. У 1970-х роках Східна Німеччина стала світовим лідером з видобутку бурого вугілля. Розширення гірничодобувної промисловості сприяло руйнуванню навколишнього середовища з масовим забрудненням повітря, ґрунту та води. У 1990 році більшість шахт у Німеччині були закриті, а міста та селища у регіоні стикнулися з проблемами трансформації місцевої економіки, еміграцією молоді, зростанням середнього віку населення, слабкою інноваційною системою, низькими бюджетами для науково-дослідних робіт, а також нестачею кваліфікованих кадрів та спеціально обладнаних приміщень для наукової діяльності.

Трансформація регіону полягала у створені та підтримці мобільних інноваційних лабораторій через співпрацю Дрезденського технічного університету, Нижньосілезького регіону та Вроцлавської політехніки. У період із серпня 2016 року по грудень 2018 року лабораторія-контейнер подорожувала прикордонними регіонами східної Саксонії (Німеччина) та південно-західної Польщі, пропонуючи індивідуальні освітні програми.

Освітня лабораторія перебувала на кожній локації протягом одного-двох тижнів, а команда проєкту проводила воркшопи, тренінги та зустрічі з учнями професійно-технічних навчальних закладів, працівниками малих й середніх підприємств та мультиплікаторами. Учасники мали змогу дослідити підприємницькі формати, навчитися перетворювати проєктну ідею на бізнес-модель та отримували доступ до новітніх технологій.

Проєкт допоміг сільським регіонам налагодити перехресні зв’язки між студентами та малими і середніми підприємствами, щоб утримати молоді таланти та озброїти обидві групи знаннями щодо інноваційних методів та підприємництва. Використання мобільних контейнерів допомогло подолати бар’єр фінансових ресурсів необхідний для створення стаціонарного дослідницького центру. Це зробило інновації доступними для широкої аудиторії навіть у сільській місцевості. Крім того, проект зміцнив польсько-німецьке транскордонне співробітництво.

У грудні 1965 року було оголошено про закриття нідерландських вугільних шахт в районі Лімбурга через тривалу нерентабельність. За оцінками, приблизно 45 000 шахтарів та 30 000 працівників, що забезпечували шахти, втратили роботу. Оскільки економіка регіону значною мірою залежала від вугільної промисловості, необхідно було запобігти тривалому безробіттю. А також потрібно було здійснити економічну та соціальну реконструкцію регіону, при тому розв’язавши проблеми недиверсифікованого людського капіталу, ускладненого доступу до вищої освіти та слабкої інноваційної системи.

Щоб здійснити справедливу трансформацію південного Лімбургу, уряд Нідерландів представив довгострокову стратегію, що описує процес співпраці держави, керівництва шахт і профспілок. План передбачав три основні напрямки: створення нової стійкої та стабільної економічної інфраструктури з довгостроковими вигодами для всього регіону, забезпечення соціального та особистого добробуту мешканців, а також покращення фізичної інфраструктури. Уряд також забезпечив короткострокові, як-от компенсації чи перекваліфікацію для працівників, та довгострокові (розвиток інфраструктури, інвестування в освіту для майбутніх поколінь тощо) заходи з пом’якшення наслідків. Водночас розвитку людського капіталу сприяли новостворені університети:  Державний університет Лімбурга у Маастрихті та Відкритий університет Нідерландів у Херлені.

Зрештою Лімбург став першим регіоном в Європі, який успішно відмовився від видобутку вугілля. Уряд взяв на себе активну роль в управлінні перепрофілюванням регіону. Всі ці дії разом, орієнтовані як на короткострокову, так і на довгострокову перспективу, змінили можливості в регіоні, його імідж та ідентичність громад. Нині ключовими галузями регіону є агропродовольча, медико-біологічна, хімічна, охорона здоров’я, інтелектуальні послуги, європейська логістика та високотехнологічні системи.

Схід Великопольського воєводства у Польщі сильно залежав від промисловості бурого вугілля, оскільки територія почала розвиватися в 1960-х і 1970-х роках як гірничодобувний регіон з низкою вугільних електростанцій на околицях. Пізніше регіон зіткнувся з проблемами скорочення та старіння населення, високого рівня безробіття, погіршення стану навколишнього середовища та низьких показників соціально-економічного розвитку.

У період поступової відмови від вугілля потрібно було досягти покращення ситуації в регіоні, замість того, щоб поглиблювати негативні тенденції. Проте це значно ускладнилося відсутністю підтримки впровадження поетапної відмови від вугілля та альтернативного бачення розвитку регіону.

Трансформація регіону розпочалась з пошуку фінансування та організації процесу. Зацікавлені сторони об’єднали зусилля, щоб привернути увагу Європейської Комісії (насамперед у межах Ініціативи ЄС «Вугільні регіони в перехідний період»), національного уряду та медіа до проблеми, що дало результат. Це чудовий приклад інтенсивної співпраці та взаємної підтримки.

У період з 2017 по 2020 рік місцеві й національні неурядові організації та органи державної влади Польщі, спільно виступали у Брюсселі за включення Східної Великопольщі до всіх запланованих фінансових програм підтримки вугільних регіонів з перехідною економікою. З 2020 року до цих зусиль долучилася Рада працівників ZE PAK (гірничодобувної та енергетичної компанії), а згодом і профспілки. Так постала ідея фонду підтримки вугільних регіонів.

Регіональний план справедливої трансформації для Східної Великопольщі був затверджений у грудні 2022 року. Нині він вважається найамбітнішим у Польщі: з відмовою від вугілля у 2030 році та досягненням кліматичної нейтральності у 2040 році, а також вирізняється інклюзивним, прозорим та партисипативним процесом підготовки. Справедлива трансформація у Східній Великопольщі ґрунтується на взаємному обміні інформацією та досвідом, спільній адвокації з найактуальніших питань, широкому залученню зацікавлених сторін та відносно високому рівні прозорості. Завдяки активній роботі та висвітленню в медіа, регіон став добре впізнаваним та заслужив репутацію ревного борця за зміни.

Ґлівіце – місто у Верхній Сілезії, де з 1913 по 1999 роки вівся видобуток коксівного вугілля й працювали коксохімічний завод та завод сірчаної кислоти. З 1990 року в Сілезькому воєводстві почався процес реструктуризації важкої промисловості. Після припинення видобутку Ґлівіце довелося зіткнутися не лише з проблемами рекультивації спустошених та низькофункціональних територій, а й з адаптацією до змін у регіональній економіці, що передбачали скорочення традиційної промисловості та посилення частки впливу малих і середніх підприємств.

На місці колишніх шахт створили Центр бізнесу та освіти «Новий Ґлівіце». Відбулась комплексна ревіталізація, під час якої здійснили заходи, пов’язані з редевелопментом постіндустріальних об’єктів, з одночасною підтримкою освіти та малого і середнього бізнесу. Проєкт «Новий Ґлівіце» був створений у 2005-2009 роках і реалізовувався за стратегією «навчати-інкубувати-допомагати інвестувати».

Завдання проєкту були розділені на дві групи. Перша включала створення постіндустріальних офісних об’єктів (підприємницький інкубатор, складські приміщення), а друга – створення університетського комплексу, що готуватиме студентів до ролі підприємців та реалізації власних економічних ініціатив. На привабливість проєкта також суттєво вплинула податкова пільга, яка звільнила інвесторів від сплати податку на нерухомість на 20 років.

Ревіталізація перетворила депресивний постіндустріальний район на популярний освітній центр з багатою технологічною базою, де влаштувались понад 45 бізнесів. Серед них компанії, що займаються військовими безпілотними літальними апаратами, додатками для Apple та Google, а також інформаційними системами для медичного та фармацевтичного секторів. Перевагою центру «Новий Ґлівіце» – є розташування біля центру міста Гливиці, що знаходиться у густонаселеному високоурбанізованому районі, відомому як Сілезька агломерація.

Сілезія є найбільш залежним від вугілля регіоном Польщі. Гірнича та інші види промисловості відіграють важливу роль в регіональній економіці та суспільстві протягом останніх кількох десятиліть. Виклик переходу до нової диверсифікованої економіки супроводжується великою кількістю покинутих постіндустріальних територій, що мають потенціал для подальшого використання. На шляху до трансформації Сілезії постало ще декілька проблем: відсутність залучення приватних інвестицій та брак екологічної інформації, що блокує перепрофілювання постгірничодобувних та постіндустріальних територій.

Щоб зробити Сілезький регіон більш привабливим для інвесторів, Маршальська адміністрація Сілезького воєводства у співпраці з Центральним гірничим інститутом у Катовіце створили онлайн-базу даних. На сайті зібрали інформацію про житлові будинки, сільськогосподарську діяльність та стан навколишнього середовища: наявність забруднення,  джерел води або можливих відходів на цій території. Геопортал не тільки підтримує державні установи та муніципалітети, відповідальні, зокрема, за розвиток міста та міське планування, а й орієнтований на інвесторів та експертів. Інструмент забезпечує швидкий доступ до ключової інформації та дозволяє зацікавленим сторонам створювати складні розширені звіти.

Наразі проєкт ще перебуває на стадії розробки. Хоча база даних вже охоплює кілька соціальних та екологічних аспектів, вона буде розширена іншими розділами, такими як оціночна вартість процесу ревіталізації або цінність територій. Створення такої великої бази даних було б неможливим без відповідного фінансування, цей проєкт на 85% фінансується з коштів Європейського фонду регіонального розвитку (ЄФРР).

Завдяки веб-інструменту понад 1000 деградованих територій були зібрані у легкодоступній для громадськості базі даних. Інструмент вже був використаний для створення міських планів відновлення та інвесторами. Ключовими сприятливими умовами реалізації проєкту стало визнання ролі відкритих даних для активізації приватних інвестицій у регіональний розвиток, а також партнерство Маршальської адміністрації з місцевим науково-дослідним інститутом.

Домброва-Гурнича – місто в Сілезькому воєводстві, чиє швидке зростання відбулося у 1970-80-х роках з будівництвом металургійного заводу в Катовіце. Тоді ж до міста приєднали багато довколишніх сіл. Процес реструктуризації гірничодобувної промисловості в Польщі мав наслідки для заводу «Defum», який виробляє обладнання для гірничодобувної промисловості та розташований у центрі міста Домброва. Збиткову фабрику ліквідували у 2015 році, але мешканці перестали себе асоціювати з самим містом, через його велику площу, що призвело до низької залученості населення до процесу трансформації громади.

Щоб вирішити проблеми Домброва-Гурнича, було створено проєкт нового центра міста на місці колишнього верстатобудівного заводу та прилеглих територій. Процес проєктування включав громадські консультації з серією інформаційних та освітніх заходів. Проте, консультування з громадськістю було ускладнене, адже люди не хотіли їхати далеко від дому для цього. Тому «консультації приходили до людей»: дискусійні панелі та воркшопи відбувалися не лише на місці колишньої фабрики, але й у всіх районах Домброви. В результаті була розроблена концепція розвитку колишніх заводських будівель та громадського відкритого простору, пристосованого до потреб мешканців та місцевих підприємців.

Посилення почуття місцевої ідентичності мешканців зробило їх більш охочими ділитися своїми ідеями, оскільки вони бачили, що їхній голос має значення. Як результат, місто та його мешканці запланували більше спільних проєктів. Очікується, що протягом наступних 10 років у місті буде створено абсолютно нові громадські та комерційні простори. Організатори трансформації центру міста запросили до співпраці відомих експертів та інноваторів, через що вдалося створити імідж Домброви-Гурничої як інноваційного та динамічного місця. Співпраця між міською владою, громадськими організаціями, експертами, громадянами та іншими зацікавленими сторонами стала наріжним каменем для побудови нового майбутнього міста.

Коли Іспанія демократизувалася та увійшла до єдиного європейського ринку, Більбао сильно постраждав. Місцеві промислові підприємства були неспроможні конкурувати на світовому ринку. Безробіття різко зросло, досягнувши 50% серед молоді у 1980-х роках. До 1995 року Більбао втратив 60 000 робочих місць у промисловості. Також проблеми були пов’язані з великою кількістю закинутих будівель, забрудненою рікою Нервіона та деградацією територій. Що ще гірше, з’явилися тероризм, злочинність і вандалізм. Перетворення такого місця могло здатися неможливим, але сучасний Більбао – це флагманський приклад міста, яке успішно впоралося з трансформацією.

Під час трансформації Більбао, державні організації, які володіли землею вздовж ріки Нервіона, що протікає через місто, стали акціонерами корпорації з обмеженою відповідальністю Bilbao Ria 2000. До складу корпорації ввійшли як центральні, так і місцеві органи влади, представлені різними політичними фракціями.

Це дозволило провести очисні та інфраструктурні роботи на земельних ділянках набережної перед тим, як продати їх приватним забудовникам і використати виручені кошти для фінансування додаткових проектів розвитку. Таке рішення не тільки дозволило самостійно профінансувати трансформацію набережної, але й допомогло уникнути її фрагментації, оскільки Bilbao Ria 2000 піклувалася про збереження оригінального узгодженого бачення берегів річки як частини загального бачення розвитку Більбао.

Bilbao Ria 2000 поступово перетворив промислові пустирі, розташовані на берегах Нервіона, на пішохідний громадський простір для туристів та мешканців міста. Це допомогло запустити місцеву економіку. Найпомітнішим і найбільш визнаним новим районом став  Абандоібарра у рекультивованих доках, де розташований Музей Гуггенхайма, що приваблює майже мільйон відвідувачів щороку з моменту відкриття у 1997 році.

Успіх міста, який часто пов’язують зі створенням музею, насправді полягає в узгоджених зусиллях влади та громади у досягненні візії майбутнього міста. Трансформація стала можливою завдяки комплексній стратегії та портфелю заходів, заснованих на державно-приватних відносинах (особливо корпоративному русі), внутрішній трансформації економіки та суспільства.