Протягом 2020 року Україна палала з заходу на схід. Горіли ліси, луки та торфовища. Найбільші пожежі в екосистемах були на Житомирщині, Київщині, Чернігівщині, Луганщині. За даними Регіонального Східноєвропейського центру моніторингу пожеж, за цей рік в Україні лише у великих пожежах постраждало понад 160 тисяч гектарів лісу. За словами директора центру Сергія Зібцева, у 2020 згоріла більш ніж десятирічна норма лісів.
Пожежі завдали збитків майну та здоров’ю людей і навіть забрали життя. На гасіння, ліквідацію наслідків та компенсацію збитків у 2020 році було виділено майже 400 млн грн зі спеціального фонду Державного бюджету України. Ще більше страждають екосистеми, яким для повноцінного відновлення потрібно десятки років.
Чому горить?
Найчастіша причина пожеж – підпали. Люди палять рослинні рештки з присадибних ділянок, листя, суху траву і просто задля розваги. До недавнього часу така діяльність каралась мінімальним адміністративним штрафом. Пожежі в зоні відчуження у квітні 2020 року стали поштовхом до прийняття законопроєкту №2339, який збільшив розмір штрафів у 18 разів. Тепер за навмисний підпал можна отримати штраф від трьохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (5100—8500 грн) або обмеження/позбавлення волі на строк від двох до п’яти років.
Фактор, який посилює пожежі – це зміна клімату. Висока температура, відсутність опадів взимку, високий вмісту сухостою в лісах в поєднанні з осушеними територіями – все це сприяє швидкому поширенню вогню та тривалому горінню. Як виявилось, наша протипожежна система не готова до таких умов. Система виявлення пожежі – це часто хитка вишка в лісі, а кількість пожежників та техніки недостатня. Інколи ніхто навіть не виїжджає на гасіння природної пожежі, якщо вона не загрожує життю та майну людей напряму.
Очевидно, щоб зменшити масштаби пожеж, ми можемо ретельніше відловлювати та карати паліїв, покращити фінансування та навички наших пожежників та лісників у реагуванні та пожежогасінні… Що ще?
Болота, торфовища, водно-болотні угіддя – часто це синоніми
Водно-болотні угіддя – це природні комплекси боліт, заплавних лук і лісів на берегах водойм, а також плавні та мілководні водойми чи їх ділянки глибиною до 6 метрів. Болота, на яких є поклади торфу, називають торфовищами. Торф – це порода рослинного походження, утворена на болотах протягом тисяч років з недорозкладених рослинних залишків (трав, мохів та деревини), які внаслідок високої вологості та поганого доступу повітря частково мінералізувалися. Він цінується як паливо, добриво для полів та хімічної промисловості.
Але в болотах є дещо цінніше. Торфовища, як і інші водно-болотні угіддя, в процесі утворення торфу накопичують атмосферний вуглець (той що входить до складу парникових газів), забезпечують водою навколишні території та природно її фільтрують. Саме болота накопичують паводкову та дощову воду і потім поступово віддають її в довколишні річки та екосистеми.
Під час видобутку торфу з болота відводять воду за допомогою меліораційних каналів. Потім за потреби знімають верхній шар ґрунту і видобувають торф. Після того, як запаси вичерпано, торфовища мають рекультивувати. На жаль, рекультивація означає перетворення цих земель або на сількогосподарську землю, або на ліс і не передбачає повернення до природного стану.
Також торфовища осушуються для вирощування сільськогосподарських культур або підвищення продуктивності лісів. В даному випадку вода відводиться, але торф не видобувається. В обох випадках відведену воду не повертають назад. На перший погляд, ці типи землекористування можуть здатись “хорошою загальноприйнятою практикою”, але насправді на осушених торфовищах вони наносять екологічну шкоду та сприяють зміні клімату. Відведення води призводить до насичення торфу киснем і пришвидшує його розкладання та вивільнення поглинутого вуглецю у вигляді CO2 (той що парниковий газ). Також з кожним посушливим роком, з кожною масштабною лісовою пожежею опірність торфовищ до викидів зменшується. Це означає, що з кожним роком, ймовірність виникнення пожежі на осушених територіях зростає.
Загалом в Україні за радянських часів було осушено майже половину боліт та торфовищ – більше 3 млн га. Зараз ця тенденція триває: продовжується видобуток торфу, виведення під сільськогосподарські угіддя та забудову.
Відсутність води на колишніх торфовищах призводить до того, що наявний торф підсихає і стає хорошим паливом, якщо раптом туди доходить пожежа. Інколи через високу температуру повітря торф самозаймається.
Особливістю торф’яних пожеж є те, що вони не горять відкрито – торф тліє, виділяючи багато диму. Швидкість тління сильно залежить від вологості торфу і від температури. Він може тліти навіть взимку і в дуже сильні морози. Якщо на торфовищі посаджений ліс, то у разі лісової пожежі, її буде важко загасити. Інколи навіть дощ не допомагає. Загасити її можливо лише повністю покривши поверхню водою, що зазвичай не під силу місцевим підрозділам ДСНС. Торф’яні пожежі спричиняють серйозні проблеми зі здоров’ям через забруднення атмосфери, адже продукти його горіння є канцерогенними.
Що робити, щоб прибрати осушені болота з рівняння для утворення пожежі?
Те, що можна зробити без втрат – згортати видобуток торфу і не розробляти нових торфовищ. В умовах розвитку ринку відновлюваних джерел енергії використовувати викопне паливо неперспективно. А підвищувати родючість земель можна іншими методами, які не ведуть до руйнування цілих екосистем.
Складніший, але необхідний крок – відновлення та оводнення торфовищ. Це той природоорієнтований захід, який дозволяє і зменшити викиди парникових газів, і знизити ймовірність займання торфу, і мінімізувати шкоду від пожеж. Звісно, повернути до первозданного вигляду болото практично неможливо, але можна значно зменшити викиди парникових газів і знизити ризик нових пожеж
Наприклад, Грайфсвальдский центр боліт (Німеччина) під час розробки стратегії зволоження торфовищ в Мекленбурзі рекомендує підвищувати рівень води на всіх заболочених територіях до 30 см під землею і вище, а також повторно заболочувати частину осушених боліт під лісом. Лісова служба США рекомендує лісовим менеджерам відновлювати і за необхідності штучно регулювати гідрологічний режим на торфовищах, щоб підвищити стійкість лісів до зміни клімату та пожеж, а також зберегти біорізноманіття. У Великій Британії вирішили відмовитись від заліснення осушених торфовищ та надати перевагу їх відновленню.
Відновлення боліт та повернення їх до більш природного стану здатне вирішити одразу декілька проблем. Ці екосистеми очищають та накопичують воду, утримують вуглець, не дають пожежам розростатися до катастрофічних масштабів. Тож в умовах сучасних екологічних викликів, якісна кліматична політика має включати не лише технологічні рішення, такі як розвиток відновлюваних джерел енергії чи екологізацію транспорту, а й природоорієнтовані рішення. Повернення води болотам має стати одним із них.
