Українська земля – один з найцінніших ресурсів нашої держави – хоч і рідко згадується, однак також потерпає від повномасштабної війни. Щонайменше 44% найцінніших природохоронних територій опинилися в зоні активних бойових дії чи в окупації. На початку повномасштабного наступу майже третина українських полів була недоступною для обробки і переважно й досі залишається зоною ризикового господарства. За попередніми оцінками ДСНС, територія площею у щонайменше 174 тисячі км2 (сюди входять як землі, так і акваторії морів) – майже 30% площі України – потребує розмінування.
Рани на тілі землі доведеться загоювати роками, а іноді навіть століттями. І хоч поки завдані збитки неможливо оцінити у повному масштабі, вже зараз варто думати над тим, як відновлювати пошкоджені ґрунти. Про це ми говорили з представниками ГО Українська природохоронна група та ДСНС під час дискусії «Земля – війна – людина: виклики перед громадами та охороною довкілля» у Мистецькому арсеналі. Про що розповідали фахівці, поговоримо далі.
Дивіться повний запис дискусії:
Анонс презентації дослідження про вплив війни на ґрунти, опублікуємо незабаром. Підписуйтеся на наші соцмережі, аби нічого не проґавити.
Як ґрунти потерпають від війни – дослідження Екодії
Фахівчиня зі сталого землекористування Екодії Лоріна Федорова розповіла про ключові висновки дослідження впливу війни на ґрунти, повну версію якого презентуємо вже у лютому. У ньому фахівці вивчили, як війна забруднює землі та що можна зробити для їх відновлення. Завдану шкоду можна поділити на три основні групи: механічне, фізичне та хімічне забруднення.
Механічне забруднення земель – це по суті деформація ґрунтового покриву. Родючий шар ґрунту, на якому можна вирощувати плідний врожай, формується тисячоліттями. Втративши його, вже неможливо швидко повернути все назад, тож земля – це невідновлюваний ресурс, який необхідно зберігати та підтримувати в гарному стані.
Та через механічне забруднення структура ґрунтового покриву змінюється. Рух важкої техніки призводить до ущільнення ґрунту, між його часточками залишається менше простору, тож кисню та волозі складніше проникати в нього і підтримувати його здоровим. Такий ґрунт стає більш посушливим та вразливим до водної та вітрової ерозії (тобто вимивання чи вивітрювання часточок ґрунту), а також зміни клімату.
Риття окопів, будівництво фортифікаційних споруд чи вибухи, що залишають по собі вирви – ще одна причина механічного забруднення. Це руйнує верхній родючий шар ґрунту та призводить до змішування різних шарів ґрунту, що врешті впливає і на його здатність приймати й утримувати вологу, і на здатність продукувати здоровий врожай загалом.
Фізичне забруднення ґрунтів – це зміна їх фізичних властивостей. До прикладу, рух важкого транспорту чи робота техніки спричиняють вібрації, що так само сприяють ущільненню ґрунту. Влучання снарядів чи вибухи не лише створюють воронки, а й порушують температурний режим. А пожежі, спричинені бойовими діями, крім прямої небезпеки для екосистем, ще й роблять ґрунти більш вразливими до ерозій.
Фізичне забруднення також несе загрозу біорізноманіттю у ґрунтах. Хоч на перший погляд земля не схожа на осередок життя, однак в ній мешкають численні організми, чия життєдіяльність підтримує її здоров’я та родючість. Вібрації, різкі зміни температур та пожежі винищують це життя, що врешті ослаблює ґрунти й робить їх більш вразливими до тих же ерозій чи зміни клімату.
Хімічне забруднення ґрунтів спричиняє потрапляння в них небезпечних сполук та речовин. Це і токсини із мін чи ракет, і паливно-мастильні матеріали із військового транспорту, і продукти горіння, які спочатку потрапляють у повітря, а потім осідають на ґрунтах. Та це небезпечно не лише для землі, а й для здоров’я людей. Шкідливі речовини мають здатність мігрувати з ґрунту до рослин, що на ньому ростуть. Тож вирощені на такій землі продукти можуть стати отрутою для тих, хто їх споживатиме.
Що відбувається з природохоронними територіями – досвід Української природохоронної групи
Іван Мойсієнко, ботанік, доктор біологічних наук та член правління Української природохоронної групи, розповів про шкоду, якої зазнають природні території через війну. Зокрема, поділився даними із Національного природного парку «Кам’янська Січ» на Херсонщині. Багато цінних природохоронних територій області досі окуповані чи потерпають від активних бойових дій. Цей же парк, на щастя, вже деокупований, тож у дослідників була змога оцінити ситуацію там.
«Кам’янська Січ» – це доволі молодий НПП, створений у 2019-році. Він займає площу понад 12 тисяч гектарів та став першим цілковито степовим НПП України. Тут проводилися дослідження степової рослинності, в тому числі в рамках міжнародних дослідницьких мереж.
З початку повномасштабного наступу по території НПП двічі пройшла лінія фронту, а під час деокупації тут понад місяць тривали активні бойові дії. Після деокупації Іван Мойсієнко разом з колегами збирали у парку проби ґрунту, рахували пошкоджені дерева, фотографували докази завданих збитків. Більша частина території досі замінована або забруднена залишками боєприпасів, тож доступними для огляду були лише 5% парку. Та навіть на цій незначній території зафіксували серйозні наслідки.
Через пожежі на цій території вигоріли сотні гектарів степів та лісів – місцями замість рослинності залишилася лише випалена земля. За оцінками, у 33-х пожежах постраждали 4867 особин 9 видів червонокнижних рослин. Територією парку розкидані тисячі боєприпасів, а біля місць розміщення російської армії утворилися цілі сміттєзвалища. А на території цілинного степового схилу, де поширений червонокнижний вид ковили, зафіксували розритий для будівництва фортифікаційних споруд вапняковий шар.
Наслідки пожеж в НПП «Кам’янська Січ», фото надане Іваном Мойсієнком
І хоч збитки великі, та є й оптимістичні прогнози. Так, оскільки більшість території парку недоступні для людей через замінування та інші небезпеки, це дає додатковий простір для птахів та диких тварин – серед них навпаки очікується сплеск популяції.
Скільки земель залишатимуться недоступними через замінування – прогнози ДСНС
Про заміновані території та коли можна очікувати їх розмінування під час дискусії розповідав полковник служби цивільного захисту ДСНС Микола Дідик, який координує роботи з розмінування територій. Саме він поділився згаданими на початку даними про те, що території розміром із майже 30% площі України потребують розмінування.
Близько тисячі піротехніків ДСНС щодня знешкоджують в середньому тисячу боєприпасів. Незабаром до цих робіт планують залучити ще близько 500 людей. Крім ДСНС, над розмінуванням також працюють вибухотехніки Нацполіції та військові сапери. Та на розмінування усіх небезпечних територій усе одно підуть роки. Відлік, за словами Миколи Дідика, почнеться лише після перемоги – коли бойові дії припиняться, окуповані території повернуться під контроль України і можна буде сповна оцінити масштаб роботи.
Очікувати на те, що забруднені боєприпасами сільськогосподарські та природні території розмінують скоро, точно не варто. Адже основні зусилля ДСНС спрямовані в першу чергу на відновлення життєдіяльності деокупованих населених пунктів: розмінування доріг, відновлення комунікацій. Пріоритетна задача служби – подбати про міста й села, щоб мешкати в них було безпечніше. І лише після того фахівці можуть взятися за сільгосп угіддя, заповідники та природні екосистеми.
Міни на території НПП «Кам’янська Січ», фото надане Іваном Мойсієнком
Фахівець ДСНС радить не квапити події й не намагатися розмінувати території самотужки – сотні людей загинули чи зазнали травм через вибухонебезпечні предмети, в тому числі й у спробах їх знешкодити. Тож аби вберегти своє життя та здоров’я, необхідно залишити цю справу спеціалістам. Виявивши підозрілий чи небезпечний предмет, громадянам варто викликати спеціальну службу за номером 101. А щоб розмінувати великі території, необхідно звертатися до місцевої військової адміністрації, яка далі перенаправлятиме запит у відповідні органи.
Як загоювати рани на тілі землі?
За словами фахівчині Екодії Лоріни Федоровою, у міжнародному досвіді є два підходи: рекультивація та консервація. Для рекультивації застосовують технології, підібрані відповідно до типу ґрунту, рельєфу, кліматичних умов, тощо, щоб очистити землю від забруднення та привести в норму його характеристики. До прикладу, аби «вилікувати» ґрунт від хімічного забруднення, його промивають спеціальними реагентами. Така технологія недешева і може обійтися у $30-300 за кубічний метр ґрунту, деякі ж технології коштують ще дорожче. Враховуючи площу забруднених територій, Україна навряд зможе дозволити собі масово впроваджувати такий підхід.
Консервація ж навпаки полягає у тому, щоб на певний час вивести землю з обігу – тобто не вести там ніякої активної діяльності – щоб природа відновилася. Пошкоджена земля так чи інакше буде здеградована, малопродуктивна й небезпечна, тому вирощувати на ній продукцію так само непродуктивно й шкідливо для тих, хто її споживатиме. Натомість щоб пришвидшити природне відновлення, територію можна перетворити на луг, що піде на користь і навколишнім екосистемам, займатися на ній агролісницвом тощо.
Універсального рецепту консервації так само немає. Термін, на який знадобиться залишити землю в спокої, залежить від ступеня забруднення та здатності землі відновитися. До прикладу, у Франції після Першої світової війни утворили так звану «червону зону» (zone rouge). Приблизно 1200 кв км були визнані непридатними не лише для ведення сільського господарства, а й взагалі до життя людини, тому єдиним виходом стало огородити цю площу від відвідування та використання. Сьогодні частину території вже виводять із «червоної зони», проте досі є ділянки, що залишаються небезпечними і їх відновлення триватиме ще століттями. Щороку влада Франції виявляє там близько 900 тонн боєприпасів.
Територія «червоної зони», Франція
Тож проблем у землі багато, але і способів їх вирішувати так само чимало. Та важливо в першу чергу припинити сприймати її як нескінченний ресурс, який можна експлуатувати й виснажувати, та усвідомити, що від здоров’я землі залежать здоров’я врожаю та людей, які його споживатимуть. Тож про неї варто дбати так само, як ми дбаємо про себе. Особливо під час відновлення від завданих росією травм.
Основне фото – фрагмент виставки «Серце землі», в рамках якої відбувалася дискусія. Картини Каті Бучацької «Гостомельська червона», «Умбра мощунська», «Пейзаж» написані саморобними олійними фарбами, виготовленими із землі територій, які пережили обстріли чи окупацію.
