В середині квітня 2023 ЗМІ та соцмережі заполонили дописи про «велику воду» в різних регіонах України. Загальний тон повідомлень був доволі тривожним. Київська влада провела навіть навчання із запобігання та ліквідації наслідків «гідрологічних надзвичайних ситуацій». Хоча насправді нічого надзвичайного не сталося.
Так, у Києві рівень води на півметра-метр перевищив рівень 2022 року. Укргідрометцентр повідомляв 21 квітня, що рівень води річки Дніпро у Києві біля мосту «Метро» на 8 годину 21 квітня становив 624 см над нульовим рівнем поста, або ж 93,24 м БС (Балтійської системи висот). Підтопило частину заплави, яку заливає що кілька років. Дуже схожою була ситуація у 2013 році. Зокрема, під водою опинилися частини островів Венеційський та Долобецький (на них розташований «Гідропарк»), Муромець, Труханів, Жуків, коса Собаче гирло, Корчувате, приватні ділянки в районі Осокорків та Вишеньок тощо.
До рекордів ще далеко
Але до відміток потужних паводків минулого століття вода не піднялася. За даними кандидата технічних наук Сергія Шевчука, максимальний рівень води в Києві спостерігали 2 травня 1931 року. Він становив 97,64 м над рівнем моря. Наслідком повені 1931-го було затоплення значної частини міста, зокрема низинних ділянок Подолу. На одній з подільських вуличок, яка веде до Дніпра, навіть встановлено пам’ятну табличку.
Пам’ятна табличка з максимальним рівнем повені 1931 року. Фото Олега Листопада
Трохи не дотягнув до рекорду паводок 1970 року. Тоді 21 квітня було зафіксовано 547 см вище «0» поста, що фактично відповідає абсолютному рівню 96,71 м за Балтійською системою висот (тодішнє розташування поста було не тим, що зараз, і, відповідно, нульовий рівень був іншим).
«Цей рівень виявився настільки великим, – пише Сергій Шевчук, – що було повністю затоплено Гідропарк, — вода стояла навіть у підземному переході під станцією метро».
Та повернемось до сьогодення. Затоплення заплавних територій та ділянок садово-дачної забудови, присадибних ділянок нині відмічалося у деяких прирічкових населених пунктах Вишгородського, Броварського та Бориспільського районів Київської області. Але жодних надзвичайних проблем це не викликало. Багато мас-медіа з різними інтонаціями переповіли історію про те, як із села Погреби Зазимської територіальної громади на Київщині рятувальники вивезли двох дорослих, двох діток та песика. Врятовані поїхали перечікувати високу воду хто до родичів, а хто до своєї міської квартири.
Деякі чиновники причиною високої води називають війну, згадують при цьому Каховську ГЕС. Але ситуація на цій ГЕС лише деякою мірою вплинула на перебіг подій. Нагадаємо, що росіяни, які окупували лівий берег Дніпра у його нижній течії, відкрили шлюзи, що призвело до суттєвого зниження рівня води у Каховському водосховищі і загрожувало проблемами з водопостачанням низці населених пунктів та системі охолодження Запорізької АЕС.
«В цьому році із міркувань безпеки і проблем із шлюзами на Каховській ГЕС на каскаді дніпровських ГЕС не було передповеневого спрацювання. Водосховища заповнені і, як наслідок, відсутня можливість зрізки піка паводка. Тому що із верху притікає, те і скидається вниз транзитом», – коментує ситуацію гідролог, ексзаступник міністра захисту довкілля Михайло Хорєв.
Іншими факторами, що призвели до відносно високого рівня води, стали дощі, які випали і в Україні, і у верхів’ях Дніпра – на території білорусі та російської федерації. Також варто згадати що, вода – це… рідина! Відповідно до закону гідростатики, який ми вчили у школі на уроках фізики, вона заповнює усі заглиблення за принципом сполучених посудин. Річкова долина, заплава за довгі століття існування річки пристосувалася до того, щоб умістити навіть найбільші обсяги води, які прийдуть з верхів. Якщо у цій заплаві щось побудувати, то це щось буде періодично затоплюватись. Більше або менше, залежно від рівня повені. А ще будь-які споруди у заплаві зменшують об’єм цієї природної чаші, і тому вода буде підніматися ще вище. Будь-які намивні території, по-перше, опиняються під загрозою затоплення, а по-друге, створюють загрозу затоплення тим місцинам, які раніше були безпечними.
Це добре ілюструється космічним знімком від 24.04.1979 р. з допису Сергія Шевчука. На знімку може привернути увагу світла пляма посередині, що відповідає нинішньому житловому масиву Оболонь, який тоді тільки почали будувати. У минулому територія цього масиву також затоплювалася.
Повінь на річках Дніпро та Десна у 1979 році. Супутниковий знімок з допису Сергія Шевчука
Бережіть болота і торфовища!
Знову звернемося до шкільного курсу, цього разу математики. Пам’ятаєте задачку про басейн і дві труби? Обсяг басейну і, відповідно, рівень вони в ньому (у нашому прикладному випадку – у Канівському водосховищі, на берегах якого фактично зараз стоїть Київ) залежить від швидкості, з якою вода прибуває з одної труби (Київська ГЕС) і витікає з іншої (Канівська ГЕС). Тобто, якщо уповільнити швидкість надходження води з верхів Дніпра та його приток (Прип’яті, Десни), то басейн не буде наповнюватися так швидко і вода у ньому не переллється через край. Як же уповільнити надходження води?
Природа подбала про це. Вода накопичується у болотах та торфовищах, які є частиною річкових басейнів. Торф здатний утримати кількість води, яка у десять-двадцять разів перевищує його власну масу. Водно-болотні угіддя (ВБУ), торфовища – це та губка, яка здатна увібрати величезну масу вологи, коли є надлишок, і віддати її у посушливий період, пом’якшуючи таким чином клімат. Також у торф’яниках законсервовано величезну кількість вуглецю, який, у разі його вивільнення, посилить негативну зміну клімату, яка і без того відбувається шаленими темпами.
За даними Міжнародного союзу охорони природи у всьому світі територія торфовищ, які усе ще перебувають у природному стані (понад 3 мільйони км2) поглинає 0,37 гігатони CO2 на рік. Торф’яні ґрунти містять понад 600 гігатон вуглецю, що становить до 44% усього вуглецю в ґрунтах, і перевищує кількість вуглецю, накопиченого в усіх типах рослинності, включаючи світові ліси.
У своєму природному вологому стані торфовища забезпечують незамінні природні рішення для адаптації до зміни клімату та пом’якшення її наслідків, включаючи регулювання водних потоків, мінімізацію ризику повеней і посухи. Вологі торфовища знижують температуру на прилеглих територіях, забезпечуючи захист від сильної спеки. І, що дуже важливо, не горять. Наскільки це важливо, не треба пояснювати українцям, які задихаються у посушливі періоди від диму торфовищ.
Частина болотного масиву Сира Погоня. Фото Марії Юсковець
Осушення торфовищ погіршує якість питної води, оскільки вода забруднюється органічним вуглецем і забруднювачами, які історично поглиналися торфом.
Захист прибережних територій водно-болотних угідь щорічно може заощадити страховій галузі близько 50 мільярдів євро за рахунок зменшення збитків від повеней, зазначається в документі «Стратегія біорізноманіття ЄС до 2030 року: Повернення природи у наше життя . Звернення Комісії до Європейського Парламенту, Ради, Європейського Економічно-Соціального Комітету та Комітету Регіонів».
На перший погляд влада Україні розуміє важливість торфовищ, ВБУ. Про цінність цих біотопів неодноразово говорили міністр захисту довкілля Руслан Стрілець, представники Державного агентства водних ресурсів. Таку цінність зафіксовано у різного роду урядових документах. Необхідно «…заборонити видобуток торфу на землях лісового фонду і відновлювати осушені та деградовані водно-болотні угіддя в межах лісового фонду. Також необхідно заборонити видобуток торфу на землях, де він раніше не видобувався і відновити деградовані водно-болотні угіддя на місцях здійснення торфорозробок», – написано, наприклад, у Аналітичному огляді Національно визначеного внеску України до Паризької угоди.
«Болота є одними з найбільш цінних для забезпечення якості життя екосистем, значною мірою утримують і зберігають воду, – відновлення боліт є надзвичайно важливим для повноцінного відновлення річкових екосистем. Адже, тільки водно-болотні угіддя можуть акумулювати значні запаси водних ресурсів, які забезпечують басейн річки водними ресурсами протягом всього року, а не тільки під час повеней чи паводку», – можна прочитати на Facebook-сторінці Басейнового управління водних ресурсів річки Прип’ять Державного агентства водних ресурсів.
Природа іде під ніж (під бульдозер)
А що на практиці? А на практиці торфовища масово віддаються під видобуток торфу та бурштину.
Так, 15 березня 2023 року на платформі «Prozorro. Продажі» під видобування бурштину була продана ділянка Єльне-1. Це торфовище площею 562,8 га, яке знаходиться на території Рокитнівської ОТГ Сарненського району. Єльне-1 розташоване усього за 200 м від території болотного масиву Сира Погоня і розробка родовища на ній матиме негативний і незворотній вплив на торфове болото «Сира Погоня». Яке по-перше, є частиною території Рівненського природного заповідника; по-друге, має статус Рамсарського угіддя (UA-2274. Болотний масив Сира Погоня); по-третє, має статус важливої орнітологічної території (ІВА, UA008), і по-четверте – території Смарагдової мережі.
Рівненський заповідник скликав позачергові збори науково-технічної ради, яка заявила, що роботи на Єльне-1 ставлять під сумнів виконання нашою державою природоохоронних зобов’язань перед ратифікованими в Україні конвенціями – Рамсарською та Бернською, та впровадження стратегії розвитку ПЗФ щодо збільшення площі заповідних територій, а також виконання зобов’язань щодо входження України в Євросоюз.
Розташування ділянки «Єльне-1» поблизу природоохоронних територій. З допису Рівненського природного заповідника
Після видобутку бурштину. Фото Олега Листопада
І це не перший випадок, коли цінні водно-болотні угіддя знищуються під лозунгами економічної начебто доцільності. Три роки тому екологічне міністерство надало комунальному підприємству «Волиньприродресурс» три позитивних висновки з оцінки впливу на довкілля (ОВД) для видобутку торфу у Волинській області. Тим самим дозволивши нищення трьох торфовищ: «Велике Болото», «Велике Багно», «Стобихівське». Завдяки участі в процедурі ОВД, екологам вдалося дещо послабити загрозу цим цінним територіям. Зокрема, на перших двох торфовищах екологічними умовами висновків з ОВД була заборонена діяльність з торфовидобутку в межах лісового фонду.
Наприкінці 2021 року Міндовкілля видало дозвіл на розробку торфовища в межах болота «Коза Березина». За результатами тривалої боротьби екологам вдалося відвести загрозу лише від одної з чотирьох ділянок родовища «Коза Березина», яка прилягала безпосередньо до Рівненського природного заповідника.
Але в цілому видача усіх цих дозволів суттєво зменшила протипаводковий потенціал поліських боліт.
Що робити?
Збереження боліт, торфовищ, заплав річок прямо вимагає законодавство Євросоюзу, до якого ми прагнемо долучитися.
«Стратегія біорізноманіття ЄС до 2030 року зазначає, що природоорієнтовані рішення, такі як захист та відновлення водно-болотних угідь, торфовищ, будуть мати важливе значення для скорочення викидів та адаптації до зміни клімату.
В Україні ж наразі формується План відновлення країни 2.0, що містить розділ Екобезпека 2.0. Водно-болотні угіддя у цьому плані згадані у Завданні 23 – Реалізація заходів з відновлення малих річок і водно-болотних угідь, а також заходів з водозбереження.
А у доданому до Плану Переліку проєктів є «Комплексне збереження водно-болотних угідь в районах річкових басейнів. Пілотне впровадження позитивного досвіду зі збереження водно-болотних угідь». Це передбачає підготовку законодавчих та нормативно-правових і методичних засад зі збереження заболочених земель. Для виконання задачі чиновники хочуть залучити 20 тис. євро (наукове супроводження виконання проекту) Держбюджету та міжнародної технічної допомоги. Результатом має стати підготовка й затвердження методики класифікації водно-болотних угідь та визначення придатних і важливих для заповідання заболочених ділянок землі. Наразі вже маємо Ст. 60 Водного кодексу України, де записано, що «З метою охорони водності малих річок забороняється: … 6) проводити осушувальні меліоративні роботи на заболочених ділянках та урочищах у верхів’ях річок». Але, як пишуть автори Переліку проєктів, значне зниження водності річок за негативного впливу зміни клімату змушує забезпечити таку заборону на території всього району річкового басейну. Також цього вимагає Директива Європейського Парламенту і Ради 2000/60/ЄС від 23.10.2000 про встановлення рамок діяльності Співтовариства в галузі водної політики.
Ще у Переліку проєктів є пункт «Пілотні проекти застосування екосистемних послуг в гідроенергетиці, лісовій галузі тощо, а також покомпонентні проекти робіт з відновлення екосистемних послуг», який передбачає роботи з відновлення водно-болотних угідь. На це плануються витратити 3,21 млн євро, взятих з Фонду відновлення та трансформації економіки України. Щоб усе це запрацювало, треба написати і пролобіювати ухвалення Закону України “Про екосистемні послуги” та відповідних підзаконних актів.
Поки сонце зійде…
Наміри, як бачимо, хороші. На жаль, ситуацію маємо як у приказці – поки сонце зійде, роса очі виїсть. До того часу, як усе це буде схвалено і виконано, торфовища можуть бути знищені, болота осушені, клімат зазнає негативних змін.
А наступна повінь затопить не тільки перехід під метро «Гідропарк», а й саму станцію. Сергій Шевчук у своєму огляді найбільших повеней нагадує, що максимальний рівень у квітні 1979 року був 95,39 м. Тоді навколо станції метро залишався невеличкий простір. Але є одна важлива деталь. На той час уже існували як Київське, так і Канівське водосховища, тобто регулятори, на які покладаються і сьогоднішні Держводагентство та інші відомства.
Отже торфовища треба рятувати негайно. Для цього потрібно виконати наступні кроки:
- Розробка державної програми, що передбачає скорочення та поступову відмову від торфовидобутку.
- Запровадження мораторію на видачу дозволів на розробку торфовищ на час розробки такої програми.
- Надання кожному з торфовищ статусу заказників, пам’яток природи чи заповідних урочищ.
- Розробка та ухвалення законопроєкту, який дозволить взяти під охорону природні ділянки річок та річкових заплав.
- Вилучення пункту про будівництво Міжнародного водного шляху Е40 з Плану виконання Транспортної стратегії України-2030.
Олег Листопад, кореспондент газети “Світ”
Матеріали підготовано в рамках Проекту Посилення громадської мережі EkoNet по захисту клімату і довкілля в Східній Європі та Центральній Азії», який фінансується Хлібом для світу через Austausch e.V.
