14 листопада у Шотландії завершилася Конференція сторін Рамкової конвенції ООН зі зміни клімату – COP26. Після двотижневих міжнародних кліматичних переговорів країни світу підписали Кліматичний пакт Ґлазґо. Цей документ вимагає від країн покращити їхні кліматичні цілі вже наступного року і поступово зменшувати використання вугілля у виробництві електроенергії. Які ще ініціативи та рішення ухвалили на цьогорічній конференції? Розповідаємо далі.
1. Кліматичні цілі країн – амбітніші за попередні, але недостатні
Паризька кліматична угода, яку майже всі країни світу підписали у 2015 році, ставить за мету стримати підняття середньої глобальної температури на рівні 1,5-2°C порівняно з доіндустріальним рівнем. Більшість країн оновили свої кліматичні цілі у вигляді так званих Національно визначених внесків до Паризької угоди до початку цьогорічної конференції. Але склавши ці внески, міжнародні аналітики виявили, що вони ведуть до потепління на 2,4°C.
Тож консенсусом переговорів стала домовленість між країнами знову переглянути свої кліматичні цілі до кінця 2022 року та покращити їх “… у відповідності до мети Паризької угоди, зважаючи на національні обставини”.
Україна цього року оновила свій внесок до Паризької угоди. Вперше наша кліматична мета передбачає зниження викидів парникових газів від теперішніх рівнів (-7% у 2030 році порівняно з 2019-м), а не їх підвищення, як це було до цього. Зниження викидів передбачається насамперед в енергетиці та дотичних секторах: за рахунок енергоефективних заходів та переходу з вугілля на чистіші джерела енергії. Навряд уряд візьметься посилювати вже задекларовану кліматичну мету наступного року, адже тепер перед країною стоїть важливіше завдання – розробити чіткий план дій для реалізації та впевнитися, що ця мета виконується.
2. Вугілля відходить у минуле
Вперше у фінальному рішенні переговорів згадуються “вугілля” та “субсидії у викопні палива”. Навіть у самій Паризькій угоді подібних згадок не було, хоча науковцями давно доведено, що саме спалювання вугілля, нафти та газу є серед головних причин зміни клімату. За даними Міжнародного валютного фонду, у 2020 році світові субсидії у викопні палива становили близько $6 трильйонів, що не сприяє боротьбі зі зміною клімату та з іншими екологічними проблемами, такими як забруднення повітря. Тож фінальний текст конференції нарешті визнав очевидне, закликаючи країни “[…] прискорити зусилля для поетапного зменшення використання […] вугілля у виробництві електроенергії та [зменшити] неефективні субсидії у викопне паливо”.
Лише Україна за 2018-2019 роки витратила на підтримку вугільної галузі більше 20 мільярдів гривень, а закладені у цьогорічний державний бюджет видатки на галузь складають близько 5 мільярдів – найбільше з усіх країн-членів Енергетичного Співтовариства.
Певно, найпомітнішою подією у Глазго стало долучення десятків країн та компаній до міжнародної коаліції з відмови від вугілля (Powering Past Coal Alliance). Більшість з них оголосили чітку дату відмови від використання вугілля у виробництві електричної енергії. Україна також приєдналася до коаліції з датою 2035 рік, а ДТЕК – 2040 рік. Ці цілі поки що не закріплені урядом України на національному рівні, а також не були обговорені всередині країни. Тому попереду – важливий шлях їхнього узгодження із врахуванням потреби у справедливій трансформації вугільних громад та регіонів.
Окрім того, до та під час кліматичних переговорів декілька країн, включно з Китаєм, США та Швейцарією, заявили про зупинку прямих інвестицій у вугільні проекти за кордоном протягом найближчого року. Виключенням країни назвали лише проекти, які є “… співставними з межею потепління у 1,5°C та цілями Паризької угоди”.
3. Нафта, газ та викиди метану – під прицілом
Хоча вугілля й отримало основну увагу на переговорах як найбрудніше викопне паливо, проблеми з нафтогазовою промисловістю та її вплив на клімат також активно обговорювалися. З одного боку, була створена коаліція держав, які заявили про дату відмови від видобування нафти та газу, а з іншого – більшість країн світу домовилися спрямувати зусилля на зменшення викидів метану.
Раніше цього року Данія та Коста Ріка оголосили про створення Альянсу з відмови від добування нафти та газу (Beyond Oil and Gas Alliance – BOGA) – це вперше, коли на увесь світ зазвучали слова про відхід від цих викопних палив.
Окрім того, США та ЄС ініціювали Глобальну ініціативу зі скорочення викидів метану на 30% до 2030 року, до якої приєдналося понад 100 країн світу, серед яких і Україна. Метан є важливим парниковим газом, який перебуває в атмосфері десятки років і провокує зміну клімату. Але поки що викиди та витоки метану мало регулюються країнами. Велика частина викидів метану утворюється в енергетичному секторі: на вугільних шахтах, в результаті видобування і транспортування нафти та газу. Але є й інші важливі джерела: сільське господарство та звалища відходів. Загалом за розрахунками, якщо усі країни-підписанти ініціативи досягнуть поставленої мети зі скорочення викидів метану до 2030 року, це допоможе запобігти глобальному потеплінню на 0,2°C.
Великою несподіванкою стало те, що й Китай у межах спільного з США договору про співпрацю для протидії зміні клімату також заявив, що планує зайнятися своїми викидами метану. До цього Китай переважно брав фокус на викиди вуглекислого газу.
4. Мільярди доларів кліматичного фінансування щорічно: але не для всіх і не на все
Кліматичне фінансування – одне з ключових питань переговорів. Розвинуті країни несуть історичну відповідальність за зміну клімату і ще у 2009 році вони пообіцяли виділяти $100 млрд щорічно країнам, що розвиваються, для боротьби зі зміною клімату та адаптації до неї. Не зважаючи на це, обіцяна сума так і не була досягнута: у 2018 та 2019 роках вона складала менше $80 млрд.
Для країн, що розвиваються, гроші – це важлива умова підвищення своїх кліматичних амбіцій, а для деяких з них – питання виживання. Їхні фінансові можливості є меншими, але при цьому вони страждають від кліматичних змін у рази більше порівняно з багатими країнами. Вимогою країн, що розвиваються, було збільшення фінансування на адаптацію до змін клімату, а також відшкодування покриття втрат і збитків від цих змін, однак очікуваного прориву так і не відбулося. Розвинуті країни лише підтвердили свою попередню обіцянку щодо мобілізації 100 мільярдів на рік.
За визначенням ООН, Україна перебуває у переліку розвинутих країн і не має можливості отримувати зазначені вище кошти. Тому найактуальнішим для нас рішенням переговорів з точки зору фінансування кліматичних проектів було ухвалення правил роботи Механізму сталого розвитку та міжнародних вуглецевих ринків за Статтею 6 Паризької угоди.
Також хоча й невеликим, але позитивним зрушенням стало те, що у Кліматичному пакті зазначається, що не лише розвинуті країни, але й “інші сторони можуть надавати або продовжувати надавати [фінансову] підтримку на добровільних засадах”. Це означає, що великі економіки світу, такі як Китай, хоча й мають статус країн, що розвиваються, отримали заохочення надавати іншим країнам кліматичне фінансування. Зважаючи на те, що Китай відмовляється від фінансування вугільних проектів за кордоном, буде не дивно, якщо він дійсно розпочне його надавати на більш кліматично-дружні проєкти.
5. Країни та компанії обіцяють берегти ліси
Під час кліматичних переговорів більш ніж 130 країн, серед яких й Україна, підписали Декларацію щодо лісів і землекористування. Головна мета – зупинити втрату лісів та деградацію земель до 2030 року. Країни не вказали, що саме вони робитимуть, щоб досягти цієї мети. Але після оголошення декларації пролунали десятки заяв підтримки, пов’язаних з лісами. Ці заяви включають значні фінансові зобов’язання країн та фондів загальною сумою більше $19 млрд підтримувати насамперед тропічні ліси, забезпечувати краще управління ними та відновлювати землі, які деградували.
В Україні через несталі практики лісового господарства, розорювання пасовищ та сіножатей, збільшення втрати органічного вуглецю ґрунтами ці сектори спричиняють додаткові викиди парникових газів. Тож можна сподіватися, що Декларація про ліси та землекористування спонукатиме уряд України та агровиробників переходити на сталі практики ведення сільського господарства, а також впроваджувати реальні заходи для збереження лісів.
***
Кліматичні переговори у Ґлазґо можна назвати прогресом, але навряд успіхом. На конференції було ухвалено чимало важливих рішень та підписано низку гучних декларацій, але це точно не фінальний крок у подоланні кліматичної кризи. Кожна країна має тепер виконати своє “домашнє завдання” для зниження викидів парникових газів, адже різниця між заявами та реальним діями – один градус потепління, який може призвести до колосальних наслідків у кожному куточку планети.
Авторка: Анна Акерманн, фахівчиня з кліматичної та енергетичної політики Центру екологічних ініціатив “Екодія”
