Проблема зміни клімату стає усе нагальнішою, а “точка неповернення” — усе ближчою. Європа страждає від аномально спекотних періодів, що знищуюють врожаї, по всьому світу частішають урагани, буревії, повені та посухи. Тому прихильники атомної енергетики почали активно просувати свою технологію як потенційне рішення, намагаючись таким чином “воскресити” галузь, що помирає.
Цьогоріч Міжнародне агентство атомної енергетики вперше зібралося на конференцію з цього питання. У свою чергу, коаліція антиатомних організацій та мереж зібралася на конференції у будівлі навпроти, щоб дати відповідь атомникам.
Ми послухали доповіді експертів та науковців і розповімо про реальний стан справ із атомною енергетикою та її впливом на зміну клімату.
Роль атомної енергетики у сценаріях порятунку клімату
У прогнозуванні майбутнього енергетики дослідники розглядають три різних сценарії:
- Стандартний — показує, як розвиватиметься галузь, якщо нічого не змінювати.
- Базовий — демонструє розвиток, який відбудеться за умови впровадження наявних нових політик та планів.
- Нормативний, який показує, як має розвиватися галузь, щоб досягти глобальної цілі — утримання глобального потепління на рівні 1,5С від доіндустріального рівня (зараз воно досягло майже 1С).
Міжнародне енергетичне агентство (International Energy Agency, IEA) розглядає ці сценарії у своїх щорічних “Оглядах світової енергетики” (World Energy Outlook, WEO). За його висновками, у стандартному та базовому сценаріях виробництво енергії з усіх викопних палив зростатиме. Примітно, що навіть у нормативному сценарії (або ж сценарії сталого розвитку) передбачається розвиток атомної енергетики.
Однак Джордж Ґюнзберґ, стратегічний консультант з кліматичної та енергетичної політики з Відня, наголосив, що передбачення IEA не завжди справджуються. Наприклад, прогнозоване зростання кількості сонячних потужностей завжди було значно нижчим за реальне. На графіку нижче кольоровими лініями позначено, скільки потужностей додавалося б щороку за моделюваннями IEA, а чорною — те, скільки потужностей додалося насправді.
Міжурядова група експертів з питань зміни клімату (Intergovernmental Panel On Climate Change, IPCC) — найбільший орган, що надає інформацію щодо наявного та прогнозованого стану клімату. У своїх моделюваннях вона так само передбачає розвиток атомної енергетики, а часто навіть вважає її частиною рішення кліматичної кризи. 89 нормативних сценаріїв (тих, що дозволять втримати потепління на рівні до 1.5С) включають у себе зростання частки атомної енергетики. Хоча у різних сценаріях показники можуть бути дуже різними, у середньому вона збільшується у 2.5 рази.
Сценарії, у яких частка атомної енергії падає, теж наявні, але вони складніші. В основному, як зазначив спікер, через те, що продовження термінів експлуатації реакторів вважається дешевшим за розвиток відновлюваної енергетики. Для більшості сценаріїв таке продовження є необхідним.
Однак, за словами експерта, усі ці сценарії не враховують викликів, які роблять розвиток атомної енергетики майже неможливим: час, гроші та ризики.
Ми не можемо собі дозволити розвиток атомної енергетики
Стів Томас із Університету Ґринвіча представив висновки щодо вартості спорудження нових атомних потужностей. На вартість кіловат-години атомної енергії впливає чимало чинників, які складно розрахувати та передбачити. Найкращий спосіб оцінити повну суму — подивитися на вартість останнього завершеного проекта. До того ж, цей проект має бути збудований за сучасними технологіями країною, яка надає надійні дані про його реальну вартість. І тут ми стикаємося із першою складністю: у Європі не було збудовано жодного нового реактора з 2000 року. Та і загалом у світі щороку відкривається усе менше нових атомних реакторів. Найбільшими споруджувачами атомних потужностей за останні 20 років є Китай, Росія, Індія та Корея — країни, які не розкривають усіх даних щодо реальних витрат та часто керуються політичними мотивами радше, ніж суто економічними.
Щоб розрахувати хоча б приблизний кошторис проекту, необхідно враховувати такі витрати:
- Критично важливі: вартість самого будівництва та вартість позичених на це будівництво грошей (адже взяті кредити так чи інакше доведеться повертати);
- Досить важливі: операції, не пов’язані з паливом, та вартість утримання реактора (наприклад, платня працівникам);
- Найменш важливі: купівля палива, утилізація відпрацьованого палива та виведення реакторів із експлуатації.
Останні дві статті видатків вважаються не такими важливими не тому, що це дешево. Утилізація та виведення з експлуатації коштуватимуть мільярди євро лише для одного реактора. Однак обидва ці процеси розпочнуться задовго після побудови і запуску реактора. Тож щоб їх профінансувати, необхідно заснувати спеціальні фонди. Якщо фонд зростатиме на 3% щороку, то сума коштів на рахунку збільшиться у 20 разів за 100 років. Тобто якщо виведення реактора з експлуатації коштує два мільярди євро, то в момент його запуску достатньо витратити всього 100 мільйонів на заснування такого фонду.
Однак такий підхід спрацює, лише за умови, якщо вартість буде правильно оцінена, кошти на рахунку не знеціняться та не втратяться, реактор працюватиме та збиратиме у споживачів необхідну кількість грошей протягом усього очікуваного терміну роботи, власник реактора не збанкрутує… і ще кілька обставин, які можуть піти не за планом у мінливому світі за цілих 100 років.
З іншого боку, критично важливі витрати на позичання грошей теж мають багато нюансів. Вони залежать головним чином від того, наскільки ризикований проект, тобто як швидко (чи як вчасно) він завершиться та почне приносити прибуток. До того ж, банк надасть позику на будівництво АЕС тільки за умови, що фінансові ризики візьме на себе хтось інший. Держава має надати гарантії, що позика буде виплачена, тобто в кінцевому рахунку на платників податків та споживачів енергії ляже обов’язок платити за атомну енергію, скільки б вона не коштувала.
А коштувати у кінцевому рахунку вона може скільки завгодно. У середньому атомний реактор будується 8-15 років. І за цей період вартість його спорудження може значно зрости. Так, французька АЕС Фламанвіль, схвалена на будівництво у 2005, здорожчала із прогнозованих 3 до 10.9 мільярдів євро. Фінська АЕС Олкілуото, проєкт якої було схвалено у 2002 із вартістю 2.5 мільярди євро, нині вже коштує 11.4. Обидві вони ще не завершені, тож ці цифри, імовірно, не кінцеві. Через здорожчання Олкілуото, зокрема, фактично збанкрутувала французька корпорація Areva — один з найбільших світових споруджувачів атомних блоків.
Нам також не варто продовжувати терміни експлуатації старих потужностей
Як вже було сказано раніше, продовження термінів експлуатації є необхідним для виконання тих сценаріїв, які включають у себе розвиток атомної енергетики для подолання зміни клімату.
Згідно з останнім Звітом про стан світової атомної індустрії (World Nuclear Industry Status Report, WNISR), вперше в історії середній вік світового атомного флоту перевищив 30 років. В той час як більшість реакторів спроектовані з розрахунку на 30-40 років роботи. Тож за атомними мірками, більшість “сучасних” реакторів уже доволі старі.
За доповіддю Оди Беккер, незалежної технічної консультантки з Ганновера, йдеться, з одного боку, про фізичне старіння: зношення чи зниження ефективності захисних систем та структурних компонентів. Воно підвищує ризики аварій та інцидентів. Звісно, це передбачуваний процес, тому зношені частини моніторяться, виявляються та замінюються. Однак далеко не всі частини реактора можна замінити. До деяких з них навіть неможливо дістатися, щоб оцінити їх стан (наприклад, забетоновані трубопроводи). До того ж, можливі наслідки зношення деяких частин реактора досі не відомі.
З іншого боку, є також технологічне старіння. Системи безпеки наявних атомних реакторів застарілі та містять недоліки. Нові вимоги з безпеки застосовуються лише до нових реакторів (яких, нагадуємо, будується не так уже й багато). Інтегрувати нові технології у старі системи просто неможливо.
Експерти та науковці з Міжнародної групи з оцінки ядерних ризиків (International Nuclear Risk Assessment Group, INRAG) дослідили, чим загрожує продовження термінів експлуатації АЕС. Виявляється, атомна енергетика, яка нібито має допомогти врятувати нас від зміни клімату, сама від неї страждає.
Атомні станції спроектовані на те, щоб витримувати рідкісні погодні явища. Однак проекти базувалися на попередніх даних, які наразі вже не актуальні. Адже з посиленням зміни клімату, екстремальні погодні явища частішають та стають усе більш непередбачуваними та масштабними. Тобто не лише старі проекти не захищені від імовірних майбутніх погодних катаклізмів, а й нові неможливо розробити так, щоб врахувати усі можливі наслідки зміни клімату.
Натомість атомні реактори уже зараз страждають через зміну клімату. Для їх охолодження, використовується вода з річок та морів. Екстремальна спека нагріває водойми і робить їх непридатними для охолодження. У липні цього року майже третина генеруючих потужностей Франції вийшла з експлуатації через зависоку для охолодження температуру води водойм-охолоджувачів. Потреба у наявності водойми поруч робить атомні станції також чутливими до потопів. Затоплення може не лише фізично зруйнувати частини реактора, а й пошкодити комунікації, транспортну систему, а у випадку витоку радіації — стати додатковим засобом її поширення. Поєднання кількох несприятливих обставин, наприклад землетрусу і затоплення спричиненого цунамі, може призводити до руйнування реакторів із катастрофічними наслідками (згадаймо Фукусіму у 2011 р.)
Справи не такі вже й кепські
Для дорогої, тривалої у будівництві та небезпечної атомної енергетики, можливо, хороших новин немає. Але у боротьби зі зміною клімату ще є шанс на успіх. У більшості сценаріїв, заміщення шкідливих вугільних потужностей відбувається за рахунок відновлюваної енергетики разом із атомною. Однак, як ми вже казали, не всі наявні сценарії сталого розвитку передбачають збільшення частки атомної енергії, і не всі прогнози збуваються.
Тим часом, за тим же Звітом про стан світової атомної індустрії 95% енергетичних потужностей, збудованих у Європі у 2018 році, працюють на відновлюваних джерелах. Поки світова атомна генерація зросла за минулий рік на 2,4%, вітрова збільшилася на 29%, а сонячна — на 13%. 10 із 31 ядерних країн уже виробляють більше відновлюваної, ніж атомної енергії.
Тож і у прогнозів МЕА та МГЕЗК є усі шанси не справдитися. Особливо якщо колосальні кошти, які інвестуються у щорік дорожчі атомні потужності, перенаправити на швидші, дешевші, надійніші та безпечніші відновлювані джерела енергії.
Підписуйтесь на розсилку Екодії та дізнавайтесь більше про атомну енергетику в Україні і світі
Контакти для додаткової інформації:
Олександра Хмарна, okh@ecoact.org.ua.
