Повномасштабне вторгнення росії в Україну завдало значної шкоди природним екосистемам нашої країни. Негативний вплив війни на природу триває протягом усіх 9 років російської агресії проти України. Але з лютого 2022 року географія та масштаби такого впливу відчутно зросли. Попри недоступність значного масиву даних про вплив повномасштабної війни на природу, вже зараз можна зробити попередні висновки про шкоду, завдану різним екосистемам, спираючись на відкриті джерела інформації.
За даними онлайн-мапи DeepState загальна площа окупованих територій України становить близько 110 тисяч квадратних кілометрів, що відповідає 18% площі нашої держави. Крім цього, за словами головнокомандувача Валерія Залужного, 40 тисяч км2 українських земель було звільнено протягом 2022 року.
Таким чином, загальна площа потенційно постраждалих територій може перевищити 25%. Особливо якщо врахувати, що низка територій не перебували під окупацією жодного дня, але при цьому зазнають регулярних обстрілів, або використовуються для облаштування оборонних рубежів (як-от кордон з білоруссю).
Як воєнні дії впливають на природні екосистеми
Вплив війни на наші екосистеми багатогранний та містить низку різних аспектів.
Чи не найбільш масштабним та очевидним серед них є поширення ландшафтних пожеж, спричинених вибухами боєприпасів за відносно сухої погоди. За даними Сергія Зібцева, директора Регіонального Східноєвропейського центру моніторингу пожеж, до середини осені 2022 року такі пожежі охопили близько 2,4 млн гектарів, включно з 330 тис. га лісового фонду. Зокрема, згоріли тисячі гектарів лісу в національних природних парках «Кремінські ліси», «Святі гори», «Білобережжя Святослава», Чорнобильському біосферному заповіднику.
Лісові пожежі на Кінбурнській косі у вересні 2022 року. Фото – РБК-Україна.
Основні фактори негативного впливу таких пожеж є спільними для різних екосистем: загибель величезної кількості особин різних видів фауни та флори, забруднення атмосферного повітря сполуками сірки, азоту, незгорілими вуглеводнями, накопиченими у біомасі важкими металами тощо, а також викиди великих обсягів двоокису вуглецю (СО2).
Однак важливо наголосити, що загальний ступінь пошкодження та терміни відновлення до передпожежного стану залежать не лише від інтенсивності самої пожежі, але також сильно відрізняються для різних екосистем. Так, повне відновлення старого дубового чи соснового лісу після верхової пожежі займе більше сотні років, а тривалість такого відновлення буде дорівнювати віку найстаріших загиблих дерев. У випадку низової пожежі значна шкода завдається трав’яному та чагарниковому ярусам. При цьому основний ярус дерев має високі шанси вижити, або відмерти лише частково, а тому відновлення лісової екосистеми буде тривати від кількох років до кількох десятиліть.
Для степових екосистем терміни відновлення після пожеж є меншими, але у таких випадках дуже важливим фактором є пора року, протягом якої відбулась пожежа. Якщо це була пізня осінь або зима, тобто поза межами вегетаційного періоду степової рослинності, то вплив буде мінімальний. Оскільки кореневі системи степових рослин адаптовані до таких пожеж, а тому не постраждають.
Водночас пожежі під час вегетаційного періоду часто призводять до загибелі рослин та тварин, які не здатні швидко втекти від вогню. Для багатьох степових рослин таким періодом активності є рання весна. Відповідно, інтенсивна степова пожежа протягом весняних місяців може на десятиліття знищити локальні популяції деяких видів степових рослин. Багато із них є рідкісними через скорочення площі степів та занесені до Червоної книги України або переліків регіонально рідкісних видів (затверджуються по окремих областях). А це означає, що втрата навіть однієї популяції погіршує шанси на збереження всього виду.
Для водно-болотних екосистем пожежі, на перший погляд, не є страшними через наявність значних обсягів води. Однак під час посушливих періодів на болотах також можуть виникати масштабні пожежі, які знищують надводну рослинність. А на тих болотах, де з певних причин встановився надто низький рівень води, можуть виникати торфові пожежі, які часто тривають протягом багатьох місяців, викидаючи протягом цього часу великі обсяги вуглецю та токсичних речовин.
Значної шкоди природним екосистемам завдають також самі вибухи різноманітних боєприпасів та знищення військової техніки, які разом спричиняють тривале забруднення ґрунтів, поверхневих водойм та водоносних горизонтів низкою токсичних речовин, включаючи залишки вибухівки (тротил, гексоген тощо) та їх метаболітів, нафтопродукти та важкі метали з корпусів снарядів і знищеної техніки. Особливо токсичним є ракетне паливо із застарілих ракет та реактивних снарядів, які масово застосовують окупаційні війська.
Приклад комплексного воєнного впливу, спричиненого вибухами боєприпасів та забрудненням рештками транспорту, пального і вибухівки. Фото – Укрінформ.
Потрапляючи у ґрунти та ґрунтові води згадані речовини поступово мігрують, потрапляють у водойми, а також на всьому шляху накопичуються в тканинах живих організмів, спричиняючи їхню загибель. Більш вразливими в цьому плані є види, які мешкають у водоймах, або проводять на них значну частину свого життя, як от водоплавні птахи. Існує також явище біомагніфікації, яке полягає в тому, що концентрації забруднюючих речовин зростають для організмів, що розташовані вище у харчовому ланцюгу. Це призводить до того, що найпершими від забруднення можуть загинути види, розташовані на вершині харчової піраміди (наприклад, хижі птахи, звірі або навіть люди).
Іншим аспектом впливу вибухів боєприпасів на природу є постійне шумове забруднення, яке слугує сильним фактором стресу для тварин та змушує їх уникати місць бойових дій. А це може мати наслідком втрату місць проживання, кормової бази або навіть зміну шляхів міграції. Особливо актуальною ця проблема є для птахів, які здійснюють щорічні міграції на тисячі кілометрів. Через територію України пролягають три таких великих міграційних маршрути: Азово-Чорноморський і Поліський широтні коридори та Дніпровський меридіанний міграційний шлях. Всі вони постраждали внаслідок бойових дій протягом першого місяця російського вторгнення. Азово-Чорноморський коридор і досі перебуває під впливом воєнних дій, а тому наслідки війни для міграційних птахів всієї Східної Європи продовжують накопичуватись.
Суттєвого впливу на ліси завдає і забруднення вибухонебезпечними предметами (ВНП): протипіхотними та протитанковими мінами і нерозірваними боєприпасами. Точні обсяги забруднених територій лісового фонду встановити складно, оскільки бойові дії відбуваються з різною інтенсивністю, що напряму впливає на кількість залишених вибухонебезпечних предметів.
Найбільш забруднені ВНП ліси будуть вилучені з користування на багато десятиліть, оскільки їхнє розмінування не є пріоритетним та потребує значно більше зусиль і часу, ніж розмінування аналогічних площ сільськогосподарських угідь. Найбільшу небезпеку таке забруднення завдає крупним тваринам, що можуть підірватись на мінах. Для інших видів забруднення ВНП може мати і певні позитивні наслідки через зменшення загального антропогенного навантаження. Але в довгостроковому вимірі важливим фактором впливу майже на всі види живих організмів буде залишатись частота та інтенсивність ландшафтних пожеж, які будуть виникати через підрив великих тварин та самовільну детонацію ВНП у спекотні дні.
Установи природно-заповідного фонду під загрозою
В цілому, вплив воєнних дій на об’єкти природно-заповідного фонду практично не відрізняється від впливу на аналогічні природні екосистеми, які не мають охоронного статусу. Виняток становлять об’єкти, що мають власні адміністрації, повноцінна робота яких стає неможливою в умовах бойових дій або окупації.
Загалом, впливу воєнних дій чи окупації зазнали 17 із 55 українських національних природних парків, 10 із 19 природних заповідників та 3 із 5 біосферних заповідників («Асканія-Нова», Чорноморський та Чорнобильський). Більшість з цих установ перебувають саме на окупованих територіях, тому їхні працівники змушені були покинути роботу, щоб подбати про власні сім’ї, а ті, хто залишились, або перебувають під тиском окупантів, або вже почали співпрацювати із ними. Через неможливість виконання своїх обов’язків працівниками служби державної охорони ПЗФ більшості нацпарків та заповідників, на їхніх територіях процвітає браконьєрство, до якого долучаються місцеві жителі та окупанти.
Так, нещодавно стало відомо, що на території Азово-Сиваського національного природного парку (НПП), зокрема на його найбільшому острові Бирючий, де мешкає чимале угруповання копитних тварин, російські окупаційні війська активно займаються браконьєрством. Природа нацпарку страждає також від пересування важкої військової техніки і мінування території та акваторії цієї установи.
Разом із тим, протягом першого року повномасштабної війни на окупованих територіях залишались деякі установи, в яких працівники українських адміністрацій могли виконувати свої базові обов’язки без значної уваги з боку окупаційних адміністрацій.
Найвідомішим прикладом такої установи є біосферний заповідник «Асканія-Нова», де за ініціативою ГО «Українська природоохоронна група» коштами небайдужих людей зі всього світу більше року вдавалось підтримувати такі життєво важливі операції, як заготівля сіна, підгодівля місцевих копитних тварин та підтримання роботи артезіанських свердловин, вода з яких потрібна для зрошення дендропарку та напування тих самих тварин.
На жаль, наприкінці березня 2023 року у медіа з’явилась інформація про те, що російські загарбники беруть під свій контроль та намагаються легалізувати в російському правовому полі всі установи природно-заповідного фонду на окупованій частині Херсонщини. Зокрема, відповідні повідомлення публікувались стосовно біосферного заповідника «Асканія-Нова» та Джарилгацького національного природного парку.
В останньому окупанти планують займатись мисливським господарством (фактично браконьєрством), що загрожує місцевим популяціям диких тварин, серед яких є багато охоронюваних видів, передусім птахів.
Багато установ ПЗФ на звільнених територіях перебувають під регулярними обстрілами з боку російських військ. Для прикладу, в Деснянсько-Старогутському нацпарку (на півночі Сумської області) внаслідок обстрілів було пошкоджено будівлі усіх трьох природоохоронних відділень. Суттєво постраждали і будівлі НПП «Кам’янська Січ», не кажучи вже про понівеченні екосистеми (переважно степові).
Директор НПП «Кам’янська Січ» посеред зруйнованої будівлі адміністрації парку. Фото – Українська природоохоронна група.
Таким чином, до основних воєнних загроз для установ ПЗФ, окрім безпосередньо шкоди природнім екосистемам, можна віднести неможливість проведення наукових та природоохоронних заходів, зростання рівня браконьєрства та знищення майна заповідних установ.
Чому охорона та відновлення природних екосистем «на часі» навіть під час війни
В час, коли через війну щоденно гинуть люди, руйнуються чиїсь житла, а економіка тримається лише на закордонній підтримці, може виникати думка про те, що збереження природи зараз не на часі. Навіть більше, з’являються різні ініціативи, спрямовані на спрощення експлуатації природних ресурсів ціною знищення природних територій. Мовляв «підтримка та відновлення економіки передусім».
Але чи можемо ми розраховувати на економічне процвітання та безпечне майбутнє в країні, де залишки природних екосистем були принесені в жертву заради цього самого економічного процвітання. Питання є риторичним.
Наша економіка сильно залежить від цілого спектру матеріальних і нематеріальних благ, які вчені називають екосистемними послугами, але які ми звикли отримувати безкоштовно. Для прикладу, всі ми потребуємо чистого повітря, яким нас забезпечують природні екосистеми. Так само вони затримують воду під час сильних дощів, запобігаючи руйнівним повеням та пом’якшуючи наслідки посух. Врожайність більшості сільськогосподарських культур залежить від роботи комах-запилювачів. Найефективнішими серед цих комах, як не дивно, є не домашні бджоли, а джмелі, які потребують для проживання природних ділянок, зокрема різнотрав’я.
Наразі існує ціла низка різних методик обчислення вартості екосистемних послуг, які дозволяють пояснити їхню цінність в зрозумілому для більшості людей економічному вимірі. Для прикладу, ще в 2015 році Європейська комісія оцінила вартість екосистемних послуг, які надаються мережею природоохоронних територій ЄС Natura 2000, в діапазоні від 200 до 300 мільярдів євро на рік.
Коли ми втрачаємо природні екосистеми, через війну або заради недалекоглядної реалізації інвестиційних проєктів, ми втрачаємо і всі послуги, які отримували безкоштовно від цих екосистем. І тоді доводиться дорого платити за технології, необхідні для компенсації втрачених послуг, або ще дорожче – втратою здоров’я через погіршення стану довкілля.
Сталий розвиток неможливий без збереження значної частки природних територій. А оскільки України вже втратила більшість своїх природних екосистем протягом історичних періодів окупації, коли наші землі та всі їхні ресурси були сировинним придатком російської імперії (як би вона тоді не називала себе), і продовжує втрачати їх зараз через війну та жадібність окремих підприємств, відмова від практик знищення природи має стати одним із наріжних каменів розриву зв’язків України з колоніальним минулим.
Саме тому, так важливо знайти для природних екосистем місце серед пріоритетів у процесах планування та реалізації проєктів післявоєнного відновлення.
Якщо зосередитись на відновленні екосистем, що постраждали від війни, то в більшості випадків все, що нам потрібно зробити, це дозволити природі самій відновити пошкодження – знову ж таки, цілком безкоштовно. Разом із тим, багато екосистем були зазнали незворотних пошкоджень, а тому потребуватимуть активних заходів із відновлення.
Говорити про точні терміни відновлення природних екосистем недоцільно, оскільки вони залежать від різновидів постраждалих екосистем та характеру їхніх пошкоджень. Крім цього, природні процеси відновлення екосистем (так звані «вторинні сукцесії») досить мінливі та «не зважають» на прогнози щодо термінів. Але в середньому мова йде про десятки (іноді – понад сотню) років, які будуть необхідні для відновлення довоєнного стану екосистем.
Що потрібно зробити для збереження та відновлення наших екосистем?
Найбільш ефективним та, водночас, найдешевшим способом забезпечити наше майбутнє із функціональними та процвітаючими екосистемами, є створення нових та розширення існуючих природоохоронних територій (національних природних та регіональних ландшафтних парків, заповідників, заказників тощо).
Важливий нюанс: робитися це має на основі рекомендацій науковців, а пріоритетом мають стати найкраще збережені природні території. Наприклад, Свидовецький масив у Карпатах, де науковці та природоохоронна громадськість пропонують створити заказник з метою недопущення знищення цієї природної перлини України.
Крім цього, створення нових об’єктів ПЗФ важливе і для компенсації пошкоджених або знищених через війну заповідних об’єктів з подібними екосистемами.
Для того, щоб природоохоронний статус цінних екосистем був забезпечений не лише на папері, але й на практиці, всі заповідні території мають перебувати під належною охороною. А цього можна досягти, зробивши роботу працівників охорони ПЗФ більш перспективною, зокрема через збільшення зарплат і розширення повноважень. А також забезпечити невідворотність покарання для всіх порушників природоохоронного законодавства.
Разом із тим, в довгостроковій перспективі наявна площа природних екосистем може виявитись недостатньою для підтримки потреб нашого суспільства, зокрема враховуючи зростаючу необхідність адаптації до зміни клімату та її пом’якшення. Тому все більш важливим стає відновлення природних екосистем – ревайлдинг.
Передусім йдеться про консервацію сільськогосподарських земель, що зазнали значного забруднення внаслідок воєнних дій, або сильно деградували через надмірну експлуатацію чи порушення вимог законодавства про охорону земель. Така консервація має здійснюватись шляхом відтворення природного рослинного покриву (лісового, лучного, степового чи болотного), характерного для ґрунтово-кліматичних умов конкретної ділянки. З часом подібні законсервовані ділянки можуть поповнити природно-заповідний фонд України.
Зрозуміло, що створення та охорона нових заповідних територій, а тим паче здійснення заходів із консервації деградованих земель, потребуватимуть значного фінансування. Яке буде непросто знайти в умовах війни та перші роки відбудови. Однак в перспективі значним джерелом фінансування згаданих заходів можуть стати репарації з російської федерації за завдану нею шкоду для довкілля, які буде логічно спрямувати саме на природоохоронні заходи.
Іншим джерелом фінансування – меншим за обсягом, але доступним вже зараз – мають стати кошти фондів охорони навколишнього природного середовища, які наповнюються за рахунок екологічного податку та грошових стягнень за завдану довкіллю шкоду. Наразі вони використовуються неефективно і часто виділяються на фінансування заходів з нульовим, чи навіть від’ємним, природоохоронним ефектом. Натомість, можна було б спрямувати ці кошти на такі заходи з відчутним результатом, як розробка земельної документації для всіх земель ПЗФ із вилученням, відновлення в межах природоохоронних територій пошкоджених з різних причин екосистем, викуп деградованих земель з метою їхньої консервації та подальшого заповідання.
Таким чином, Україна має достатньо передумов для того, щоб зробити збереження та відновлення екосистем одним із пріоритетів державної політики в середньостроковій перспективі. Потрібна лише наявність політичної волі у керівництва держави.
Богдан Кученко, фахівець відділу клімату Екодії
Хочете дізнаватися більше про вплив війни на довкілля? Підписуйтеся на нашу щотижневу розсилку.
