У липні цього року мешканці Кременчуцького району на Полтавщині помітили катастрофічне забруднення на річці Псел – брудну та смердючу воду, масову загибель риби та земноводних. Мешканці виявили земельну ділянку, куди напередодні працівники свинокомплексу вивезли сотні тон свинячої гноївки, яку зливою вимило у яр і далі у річку Псел. Минуло майже два місяці, а відповідальних не знайшли і збитки не відшкодували. За два місяці місцева влада спромоглась зробити тимчасову дамбу, щоб всі відходи з дощовою водою не потрапляли до річки, але замість того, щоб запобігти забрудненню, там утворився штучний ставок, який далі просочувався у ґрунтові води.
Однак, неправильне поводження з відходами тваринництва – поширена практика не лише на Полтавщині, а й по всій Україні. Тож аби розібратися, що робити постраждалій громаді зараз та як нарешті запобігти повторенням таких випадків у майбутньому, Екодія організувала панельну дискусію в Українському кризовому медіа-центрі. Переглянути повний запис дискусії можна у відео, а основні її висновки розповідаємо далі.
Що відбувається на Полтавщині?
Розповісти про ситуацію у громаді приїхала депутатка Омельницької сільської ради Світлана Неіленко. Саме біля села Омельник 9-го липня і помітили масовий мор риби у Пселі. Ініціативна група з місцевих викликала на місце подій правоохоронні органи та повідомила місцеву владу. Пізніше ті ж місцеві активісти досліджували ймовірні причини катастрофи, знайшли поле залишків тваринного походження площею близько 5 га та почали бити на сполох та звертатися до різних інстанцій – до Міндовкілля, Кабміну та Президента.
19 липня активісти за кошти громади винайняли лабораторію Украхіманаліз для дослідження проб води та ґрунту з постраждалих територій. Адже, за словами Світлани, результати аналізу проб, взятих місцевою Держспоживслужбою, громадськості досі не показали. До того ж, їх відбирали у 15 кілометрах від місця катастрофи. Аналізи ж місцевих показали значне перевищення норми за різними показниками: зокрема, рівень азоту амонійного перевищував норму у 2 рази, сурми – у 8 разів, а сірки – у понад 40 разів.
На місце подій кілька разів приїжджали представники Держекоінспекції, Держспоживслужби, районної військової адміністрації. Вони обстежували лагуни, де зберігався гній, були біля свинокомплексу, який цей гній вивозив, однак на саме підприємство так і не потрапили. У той же час місцеві почали помічати техніку, яка переорювала землю на місці подій – як вважає пані Світлана, аби приховати сліди своїх дій. Нині відкриті кілька кримінальних проваджень, але коли будуть результати і головне – відшкодування – невідомо.
А тим часом відкриваються усе гірші наслідки таких подій. Вже на третій день після розливу гною дерева у яру, яким текла гноївка, пожовкли. Аби зупинити потік до річки, у яру встановили тимчасову дамбу висотою три метри. Як каже пані Світлана, наприкінці серпня рівень гною майже сягав верху дамби – а звідти він просочується у ґрунти та ґрунтові води. Аналізи води у деяких криницях в громаді показали перевищений вміст нітратів – подекуди в 4 рази.
Тетяна Тимочко, голова Всеукраїнської екологічної ліги, яка разом з активістами бувала на місцях, каже, що завдані збитки мають скласти десятки мільйонів гривень. Адже це не лише бруд і сморід, що псує людям життя, а й страшний удар по екосистемах. Зокрема, говорить пані Тетяна, у постраждалому яру помітили червонокнижні види рослин. А серед загиблих мешканців морських екосистем були ще й мальки риб, що значно погіршить здатність популяцій до відновлення. Тож Держекоінспеція (ДЕІ) має обстежити усі постраждалі території та нарахувати реальну суму. Поки що ж ДЕІ нарахувала збитки від масової загибелі риби лише орієнтовно на 74 тис грн.
Забруднення, ймовірно, впливає і на здоров’я місцевих мешканців. Забруднення питної води нітратами особливо небезпечне для вагітних жінок та їхніх майбутніх дітей та може призвести до майбутніх порушень у розвитку. Крім того, розповідає пані Світлана, у місцевих дітей після купання в річці почали фіксувати дерматологічні захворювання. Також у Кременчуцькій громаді фіксують підвищення захворюваності на лептоспіроз.
Анатолій Оперчук із Центру громадського здоров’я МОЗ наголошує, що лептоспіроз – небезпечна хвороба з великою кількістю смертельних випадків. Її спричиняє бактерія лептоспіра, яку розносять гризуни. А гризуни, зазначає пан Анатолій, дуже часто супроводжують такі місця накопичення тваринних відходів (гноєсховища), як на Полтавщині.
Тим не менш, місцева влада вже дозволила купатися в річці та виловлювати рибу. Тож не виключено, що забруднення впливатиме на місцевих тепер ще й через їжу. Активісти підозрюють, що виловлену у Пселі рибу вже продають на базарах – ні заборони, ні контролю за такою торгівлею після катастрофи не було.
Пані Світлана скаржиться, що на усі звернення активісти отримують банальні відписки і вони досі не знайшли підтримки в жодній з інстанцій. Представники ж Держспоживслужби, присутні на панельній дискусії, наголошують, що стежать за ситуацією із самого початку. Однак, як орган виконавчої влади, служба має обмежені повноваження та не може, наприклад, обстежувати місця зберігання гною. Тим не менш, за їх словами, служба готова далі розбиратися із ситуацією та підтримувати активістів.
Що відбувається з відходами тваринництва в інших куточках України
За словами Марії Дячук, фахівчині зі сталого сільського господарства Екодії, це далеко не поодинокий випадок. Тваринницькі ферми є на всій території України і нерідко вони нехтують правильним поводженням із відходами. Місцеві ж часто не знають куди бігти і до кого звертатися. Ці підприємства часто важливі для економіки громади – це бізнес, який дає робочі місця і прибутки до місцевих бюджетів. Тож не всі готові йти проти нього.
На державному рівні на проблему також закривають очі. Мінагрополітики у своїй Стратегії розвитку агросектору планує наростити виробництво м’яса, зокрема, свинини удвоє за наступні 10 років. А от дотримання екологічних вимог та соціального впливу такої діяльності у планах не враховується. Долучитися до панельної дискусії Мінагрополітики також не вийшло. А без належного контролю та відповідальності розвивати бізнес у таких масштабах неприпустимо, що показує і випадок на Пселі – вважає Марія Дячук.
Більше того, масштабне виробництво м’яса планується для розширення експорту. Таким чином місцеві залишатимуться із горами гною, відходів та проблемами зі здоров’ям і довкіллям, поки вироблена продукція їхатиме кудись закордон.
Для уникнення таких проблем в Євросоюзі діє так звана Нітратна директива, яку має ухвалити й Україна для майбутньої євроінтеграції. За словами модератора дискусії, проєктного менеджера Команди підтримки реформ Міндовкілля Володимир Білоконя, це відносно проста реформа. Вона визначає перелік зон, вразливих до нітратного забруднення, та встановлює правила, яких треба дотримуватися у цих зонах, аби зменшити це забруднення.
Та впровадження директиви триває уже шість років та рухається зі скрипом. Пан Володимир вважає, що один із чинників – це острах агровиробників, які остерігаються впроваджувати нові підходи. Мінагрополітики, на його думку, також захищає їхні економічні інтереси, тож стримує впровадження реформи. При тому що Директива пропонує рішення і для ситуацій, подібних до катастрофи на Полтавщині – згідно з нею, дно сховищ відходів має бути щонайменше забетоноване, щоб уникнути розповсюдження гною.
Упровадження Директиви застопорилося на визначенні вразливих зон. Представник Міндовкілля Віталій Жук каже, що до цього є декілька підходів. Зони можуть визначати на основі даних моніторингу, однак в Україні немає такої великої бази даних, щоб провести ґрунтовний аналіз. Інший підхід – визначити вразливою зоною усю територію країни, як це зробили, наприклад, в Австрії та Фінляндії. Та пан Віталій каже, що Міндовкілля вже вислухало думки експертів щодо того, які території варто визначити вразливими зонами, та планує завершити цей процес до кінця року.
Марія Дячук наголошує, що в Нітратній директиві немає положень, яких варто боятися аграріям. Багато в чому вона повтроює вже наявне водне законодавство, якого просто не дотримуються. Та важливий складник Директиви – освіта фермерів. Адже важливо не лише наглядати й карати, а й розповідати аграріям, які практики можна застосовувати, як це роблять в ЄС та як варто робити в кожному конкретному випадку. Зрештою, мета – не знищити бізнес, а знайти баланс між економічними, екологічними та соціальними аспектами тваринництва, адже усе це – складники добробуту українців та українок.
Пані Світлана Неіленко також говорить, що в активістів немає мети закрити підприємство – вони лише хочуть повернути усе як було: рекультивувати територію, очистити річку, зарибнити її та позбутися нарешті свинячого гною. Та попереду ще довгий шлях боротьби. І Екодія збирається й надалі підтримувати місцевих активістів та стежити за впровадженням нітратної директиви.
Хочете підтримати нашу роботу? Ставайте частиною нашої Спільноти!
