Наприкінці квітня Мінекоенерго представило новий прогнозований енергобаланс, у якому пропорційна скорочувалося виробництво енергії на атомних, теплових та гідроелектростанціях. ЗМІ одразу ж нарекли ситуацію “енергетичною кризою” і почали бити на сполох. Ми зібрали найбільші тривоги, що лунали в інформаційному просторі, та розібралися, через що справді варто хвилюватися, а що – не більше, ніж міф.
Вимкнення атомних енергоблоків загрожує енергетичній безпеці і постачання енергії буде нестабільним?
В Україну прийшла весна. Як і в інші роки, споживання електроенергії навесні зменшилося, відповідно мало зменшитися і її виробництво. Кожного року блоки АЕС зупиняють, але при цьому частка атомної електроенергії залишається на рівні 50% виробництва. У минулі роки теж спостерігалася така тенденція. В травні 2019-го і 2018-го, як і зараз, працювало близько 7,5 ГВт АЕС, які виробляли приблизно половину споживаної електроенергії. Цю інформацію легко відслідкувати на сайті Укренерго. Зазвичай “Енергоатом” використовує цей час для здійснення профілактичних ремонтів, які відбуваються протягом декількох місяців. Тобто нічого нового чи неочікуваного із атомною енергетикою поки не відбувається.
Атомні електростанції негнучкі. Вони спроектовані на роботу з постійною потужністю, в той час як попит на електроенергію змінюється протягом доби та року. В енергосистемі виробництво має постійно відповідати споживанню. Якщо в системі буде забагато АЕС, їм доведеться змінювати свою потужність у відповідь на зміну попиту. З таким режимом роботи на атомних реакторах ризикують отримати аварійні ситуації.
Існуюча частка АЕС у виробництві електроенергії вже зависока для надійної роботи енергосистеми. Через завелику потужність блоків АЕС аварійна зупинка одного з них означає раптову втрату 5-6% всього виробництва електроенергії, які потрібно швидко компенсувати, вводячи в роботу інші станції.
Наведений графік показує це наочно. О 20:00 29 квітня 2020 року один з енергоблоків аварійно зупинився і система різко втратила 1 ГВт в той самий час, коли вона потребувала енергії найбільше. Щоб компенсувати втрачену потужність, знадобилося швидко ввести в роботу 1 ГВт теплових електростанцій (ТЕС). Тобто для нормальної роботи системи з великою кількістю атомних станцій постійно потрібно мати ТЕС у резерві.
Атомна енергія – безпечна і є запорукою енергетичної незалежності держави?
Усе ядерне паливо для українських атомних станцій імпортується з-за кордону. 9 із 15 реакторів повністю працюють на російському паливі, ще чотири використовують його частково, і така залежність від країни-агресора загрожує енергетичній безпеці країни та підриває нашу енергетичну незалежність. І навіть відпрацьоване паливо нашим коштом відправляється в Росію на переробку, а потім повернеться до нас у вигляді високорадіоактивних відходів. Таким чином українські АЕС по суті постачають в Росію і гроші, і ресурси, а отримують натомість – небезпечне сміття.
Небезпеку становлять і самі атомні станції. 11 (а з 27 травня – вже 12) із 15 діючих енергоблоків українських АЕС вже вичерпали свій 30-річний проектний ресурс і зараз продовжують працювати “понаднормово”. Така робота пов’язана з додатковими ризиками аварій і накопиченням небезпечних радіоактивних відходів, у тому числі відпрацьованого ядерного палива (ВЯП) – проблема, рішення якої ми перекладаємо на своїх нащадків. ВЯП потребує особливого поводження протягом тисяч років, проте на сьогодні технології його остаточного та безпечного захоронення не існує.
Через «старіння» енергоблоків ризики, пов’язані з роботою АЕС, лише зростатимуть. Модернізація не передбачає, зокрема, заміну ключового обладнання, такого як корпуси реакторів. До деяких частин реактора фізично неможливо дістатися, тобто в разі пошкоджень їх не можна не лише полагодити, а й навіть перевірити на справність. Українські реактори побудовані переважно в 1980-х рр., і не відповідають сучасним міжнародним стандартам безпеки для нових атомних електростанцій повною мірою.
Після аварії на АЕС Фукусіма було підвищено критерії безпеки для всіх світових АЕС. В Україні вона отримала назву Комплексної (зведеної) програми підвищення рівня безпеки енергоблоків атомних електростанцій. Станом на 2020 рік виконано лише 72% заходів, незважаючи на те, що програму було створено і затверджено Кабміном ще у 2011 році.
ВДЕ необхідно балансувати?
Що стосується атомної генерації, то загальна картина виробництва дійсно подібна до попередніх років. Однак цьогорічна ситуація все ж має дві суттєві відмінності. По-перше, уряд очікує продовження зменшення попиту на електроенергію через пандемію і подальше уповільнення економіки. По-друге, стрімко зросла частка відновлюваної (в першу чергу сонячної) енергетики (ВДЕ). За один рік з квітня 2019 року встановленні потужності сонячних електростанцій збільшилися з 1,7 до 4,3 ГВт. Якщо раніше через розквіт ВДЕ в мережі заміщувалася частка вугільних ТЕС, то з наступним збільшенням потужностей розпочнеться заміщення електрики з АЕС.
Таке різке зростання частки ВДЕ викликало нові тривоги. Адже на відміну від АЕС, які видають енергію постійно і в однаковому обсязі, ВДЕ навпаки дуже мінливі та залежні від погодних умов – наявності сонця та вітру. Це дві крайності, і обидві вони потребують балансування тими джерелами енергії, які можуть легше вмикатися та вимикатися за потреби.
Те, що нам необхідно збільшувати балансувальні потужності, відомо давно і в уряді, і в Мінекоенерго, і в Укренерго. Щонайменше з 2017 року існував механізм для проведення конкурсу на високоманеврену балансуючу генерацію, однак уряд оголосив про його проведення восени 2020 лише зараз – коли проблему стало неможливо ігнорувати.
Акумулювальні потужності відновлюваної енергії швидко стають економічно доцільнішими, ніж балансування станціями на викопному паливі. Вітрові та сонячні електростанції з батареями вже зараз конкурують із новими вугільними або газовими станціями в Німеччині, Великій Британії, Китаї, Австралії та США. Прогнозується, що до 2030 року їхня вартість зменшиться вдвічі порівняно з 2020 роком — до 150 євро/кВт. А до 2050 року — у чотири рази, до 75 євро/кВт. Це дасть можливість власникам потужностей ВДЕ в Україні — чи то бізнесу, чи то приватним домогосподарствам — розглядати використання акумулювальних технологій як економічно вигідне рішення.
Реформування системи – це складний і тривалий процес, який необхідно було розпочати значно раніше, не чекаючи “буму” відновлюваної енергетики. І зараз, замість того, щоб нарешті його розпочати, держава повторює помилки минулого, намагаючись натомість обмежити розвиток “зеленої” енергетики, бачачи причину проблеми у її симптомі. Відновлювана енергетика переживає розквіт в усьому світі, адже її собівартість вже нижча за більшість конкуренток, а сама вона поки найбезпечніша для людей та довкілля галузь енергетики. Примусове сповільнення її розвитку ніяк не допоможе нам впоратися з іншими проблемами в енергетиці, вирішити яких значно складніше, або й узагалі неможливо: кліматичною кризою та забрудненням, спричиненими вугільною галуззю, старішанням наявних атомних потужностей, на які ми нині найбільше покладаємося, радіоактивними відходами та відпрацьованим ядерним паливом, яке продовжує накопичуватися через роботу АЕС.
Атомна енергія – найдешевша, і через її скорочення різко виростуть тарифи?
Найбільша проблема, з якою зараз зіткнувся уряд – це борги в енергетичному секторі і вартість електроенергії. НЕК “Укренерго”, яка мала б компенсувати різницю між ринковою ціною на електроенергію і зеленим тарифом, не має достатньо грошей.
Одночасно президент поставив уряду завдання не підіймати ціну на електроенергію. Відносно низьку ціну електроенергії “Енергоатома” вбачають як рішення проблеми. Однак важливо розуміти, що це відбувається не стільки через те, що собівартість атомної енергії низька, скільки через можливість уряду вказувати Енергоатому, який належіть державі, за якою ціною він має електроенергію продавати.
Наразі ж тариф на атомну енергетику в Україні дійсно найнижчий. У квітні 2020 року Енергоатом продавав електроенергію держпідприємству «Гарантований покупець» по 57 копійок за кВт*год. Проте, це не означає, що атомна енергія обходиться дешево. Цей тариф не покриває всіх витрат та негативних екстерналій, пов’язаних із виробництвом електроенергії на АЕС.
Це відзначає “Енергоатом”, який розрахував, що вартість 1 атомної кВт*год має становити 86 копійок (станом на березень 2019 року). При цьому навіть цей тариф не включає всієї вартості довгострокової безпечної утилізації відпрацьованого ядерного палива, а відрахування до фонду зняття з експлуатації атомних енергоблоків, закладені в нього, надто малі. Розрахунки базуються на застарілій інформації та показниках, що втратили свою актуальність
Простіше кажучи, у нас є тони відпрацьованого палива, ми – європейські лідери за кількістю радіоактивних відходів, 11 (а після 27 травня – 12) енергоблоків потребують мінімум мільярд євро кожен на закриття, але в Україні немає грошей на безпечне вирішення жодної з цих проблем. Фонд зняття з експлуатації за 15 років накопичив усього 5 мільярдів грн, однак цих коштів не лише недостатньо і для одного блока – вони навіть не захищені від інфляції. Те, що ми не платимо за атомну енергію реальної вартості зараз, означає, що нам доведеться заплатити за неї значно більше згодом – коли заплющувати очі на проблему стане вже фізично неможливо (десь ми таке вже чули, правда?).
Міністерство енергетики та захисту довкілля разом із Енергоатомом мають переглянути “Концепцію зняття з експлуатації діючих енергоблоків України”. Вона має враховувати досвід зняття з експлуатації великих промислових блоків АЕС після 2012 року, щоб встановити справедливий тариф, який включатиме всі витрати атомної енергетики та дозволить робити реальне порівняння вартості електроенергії від різних джерел і не призведе до перекладання створених нами проблем та фінансових недостач на прийдешні покоління.
Крім цього, щорічно, в державному бюджеті України закладаються кошти на ліквідацію наслідків Чорнобильської катастрофи (наприклад на експлуатацію саркофага), зняття з експлуатації 1-3 енергоблоків ЧАЕС та діяльність Державного агентства з управління Зоною відчуження. Це наслідок помилок атомної енергетики, які обходитимуться дорого не лише нам, але і наступним поколінням. Найнадійніший спосіб не допустити їх повторення та повністю уникнути ризиків – безпечно закривати старі атомні енергоблоки та не будувати нових.
Зелений тариф – це корупційна схема?
Це не так. Україні було необхідно створити умови для початку розбудови сектору ВДЕ. Було надзвичайно важко привабити інвесторів в умовах нестабільної економіки та корупції в новий для країни бізнес.
Будь які нові технології потребують державної підтримки, особливо коли йдеться (як у випадку з ВДЕ) про проекти із додатковою соціальною користю. А в Україні і традиційні джерела енергії будувалися за фінансової підтримки. І навіть робота вже існуючих потужностей, де не потрібно відшкодовувати капітальні витрати, отримує підтримку держави – бюджетне фінансування вугільної галузі, державні гарантії кредитів Енергоатому чи вирішення інших проблем атомної енергетики.
Однак починаючи з цього року нові потужності (більше 1 МВт для СЕС та більше 5 МВт для ВЕС) відновлюваних джерел енергії вже не матимуть зеленого тарифу. Зважаючи на світовий досвід можна очікувати, що нові потужності ВДЕ принесуть на ринок дешеву електроенергію і з часом вартість зеленої енергії швидко зменшуватиметься.
Атомну енергетику утискають в інтересах олігархів, які заробляють на ВДЕ
Варто пам’ятати, що АЕС зупиняють не “на користь” того чи іншого виду енергії, а для балансування системи, як ми вже писали раніше. Якщо звернути увагу на графік за добу в квітні 2020, то можна побачити що в період зростання генерації з відновлюваних джерел, в першу чергу зменшується частка теплової електроенергії.
У відновлюваній енергетиці, як і в більшості інших галузей промисловості в Україні, є частка, що належить олігархам. Cпівзасновник ГО “Спілка активних споживачів та проз’юмерів” Андрій Зінченко підрахував, кому належать українські зелені електростанції.
- Найбільшою часткою (майже 2 ГВт) володіють понад 300 компаній, що не входять до ТОП-10 найбільших власників ВДЕ потужностей
- Другий – ДТЕК із трохи більше 1 ГВт
- На третьому місті – 24 тисячі українських домівок, які мають вже 618 МВт сонячних електростанцій.
Для порівняння, усю атомну галузь контролює одне підприємство – “Енергоатом”. У вугільній енергетиці кількадесят власників. Прибуток із ВДЕ отримують тисячі.
Попри те, що велика частка потужностей відновлюваної (і не тільки) енергетики дійсно знаходиться в руках олігархів, саме ВДЕ – єдина можливість зменшити їх вплив на цю галузь. Адже підтримка малих виробників відновлюваної енергії допоможе зробити українців та українок повноцінними гравцями на ринку енергії, виробляти енергію для власних потреб та навіть отримувати прибуток.
На АЕС працює багато людей, які втратять роботу, а ВДЕ дає недостатньо робочих місць
По-перше, закриття АЕС не означає миттєвого звільнення всіх працівників станції. Після зупинки енергоблоків починається тривалий процес виведення енергоблоків з експлуатації. Для ефективного здійснення цього процесу найкраще задіяти персонал, який добре розуміє, як саме працює та чи інша АЕС, та знає її особливості. Отже, найкращим вибором для проведення цих робіт є самі працівники АЕС, які ще тривалий час будуть забезпечені роботою.
Залежно від обраного сценарію демонтажу (негайний чи відкладений) процес виведення з експлуатації може тривати від 10 до 100 років. За даними оцінки Міжнародного агентства з атомної енергетики (МАГАТЕ), що базується на наявному досвіді, від третини до десятої частини працівників залишається працювати на АЕС після її закриття. До 2030 року лише 2 енергоблоки України працюватимуть у межах проектного терміну, тому в період 2025-2030 років Україні необхідно здійснити підготовку до виведення АЕС з експлуатації, в тому числі здійснити перепідготовку персоналу.
Відновлювана енергетика, за даними Міжнародного агентства з питань відновлюваної енергетики, в нещодавньому аналізі, підрахувала, що глобально у цьому секторі у 2018 році були зайняті 11 мільйонів людей.
Для України ВДЕ – це в першу можливість появи нових підприємств та, відповідно, робочих місць:
- з виробництва та продажу сонячної, вітрової, біоенергії (тепла, електроенергії);
- з виготовлення обладнання: сонячних панелей, вітрових турбін, котлів і деталей для комплектування;
- з виробництва сировини: заводи з виробництва пелет, кооперативи з вирощування енергетичних культур, фірми зі збору та транспортування сільськогосподарських відходів;
- з монтажу й установки станцій;
- з обслуговування та ремонту станцій.
Крім інженерів, науковців, робітників заводів робочі місця будуть створені і для програмістів, інших спеціалістів з ІТ- технологій. Сучасне виробництво немислиме без автоматизації і комп’ютеризації технологічних процесів. Робочі місця отримають також електрики, монтажники будівельники, дизайнери та працівники допоміжних сфер – фінансисти, бухгалтери, менеджери, шофери та ін.
Для прикладу, 175 робочих місць уже створено завдяки появі заводу з виробництва сонячних панелей у Вінниці, 150 працівників задіяні на вітроенергетичному виробництві в Краматорську. У 2019 році в Україні вже діяло 4 підприємства з виробництва сонячних панелей, 1 завод з виробництва вітрових турбін та понад 50 компаній, що продають та встановлюють обладнання для сонячних станцій.
Звісно, це не універсальні рішення. Не можна просто взяти працівників АЕС і влаштувати їх на завод вітрових турбін. Тому вже зараз необхідно усвідомити, що атомні станції не вічні та мають закриватися, і готуватися до цього не лише фінансово. Необхідно якомога раніше розпочати плани трансформації міст, що залежать від цих підприємств. Вони мають включати і створення нових робочих місць, і можливості для перекваліфікації працівників, що втратять роботу, й інфраструктурні зміни у залежних від АЕС містах.
Не все ще втрачено
Насамкінець хотілося б сказати, що хвилюватися немає причин, і все буде добре. Але, як бачимо, труднощів та викликів перед українською енергетикою стоїть чимало. На щастя, усі вони мають довгострокові та дієві рішення. Питання лише в тому, чи готова Україна відмовитися від традиційної політики відкладання проблем на завтра і почати дбати про майбутнє вже сьогодні.
