Під час міжнародної кліматичної конференції у Ґлазґо Україна приєдналася до коаліції Powering Past Coal Alliance. Це об’єднання національних урядів, бізнесів та організацій, що виступають за відмову від вугільної генерації та перехід на відновлювані джерела енергії. Одна з умов вступу – назвати дату відмови від вугілля. Дедлайн, який встановила Україна для державних електростанцій – 2035 рік.
Це безпрецедентне рішення, яке допоможе Україні позбутися найбрудніших в Європі вугільних потужностей та зробити важливий крок для модернізації економіки країни. Воно також сприятиме справедливій трансформації регіонів, залежних від вугілля, адже зробить процес переходу на чисту енергетику більш планованим. Однак, встановлена дата – це далеко не останній крок. І все ще лишаються ризики, які можуть завадити нашій країні остаточно позбутися вугільної залежності, зменшити свій вплив на зміну клімату і зробити повітря чистішим.
Закриють лише державні підприємства. А що з приватними?
Наразі ДТЕК контролює близько 90% видобутку всього українського вугілля і близько 75% українських станцій теплової генерації (дев‘ять ТЕС). І хоч компанія також приєдналася до ініціативи та встановила власний дедлайн для відмови від вугілля – 2040 рік – це великий ризик для боротьби України із кліматичною кризою та для самих українців. За даними аналітиків, щоб втримати підняття температури на тому рівні, до якого закликає наукова спільнота (1,5⁰С), увесь світ має відмовитися від вугілля до 2040 року. Тож якщо виконання обіцянок відтягуватиметься приватними компаніями, як відтягується, наприклад, виконання Національного плану скорочення викидів від великих спалювальних установок, гальмуватиметься й уся боротьба нашої країни з кризою. Це також означає, що українці ще 18 років дихатимуть забрудненим повітрям, що несе постійні ризики для їхнього здоров’я та життя.
Чим будуть заміняти вугілля?
У 2020 році 35% всієї електроенергії в Україні вироблялося на теплових електростанціях. Щоб забезпечити стабільне електропостачання, застарілі брудні потужності треба заміщати новими та безпечнішими для довкілля. Важливо, щоб влада розуміла це і фокусувалася на розвитку енергоефективної економіки на відновлюваних джерелах (ВДЕ). Атомним електростанціям та викопному газу так само не має бути місця в електроенергетиці майбутнього – адже це таке ж викопне паливо, яке лише посилить нашу залежність від інших країн та природних ресурсів, що вичерпуються.
Хто виконуватиме обіцянки?
Заява України амбітна та, безумовно, необхідна. Однак поки вона закріплена лише як обіцянка і немає жодного державного документу, який зробив би її обов’язковою до виконання. Тож важливо закріпити ці слова офіційно і головне – почати невідкладно їх виконувати. Мова йде не лише про відмову від вугілля, але й про енергетичний перехід з вугільної на відновлювану енергетику, що має бути закріплено у новій Енергетичній стратегії до 2050 року, яка наразі розробляється Міністерством енергетики.
Оголошенню про дату відмови від вугілля також не передувало жодного обговорення на національному рівні. Уряду важливо буде залучити якомога більшу кількість зацікавлених сторін (профспілки, вугільні міста, бізнес, громадськість та інших), щоб напрацювати спільний план дій для того, аби «нуль вугілля» у 2035 році дійсно став реальністю. Також рішення щодо повної відмови від вугілля в Україні, як у державному так і приватному секторі, має бути спільним, погодженим та добре прокомунікованим.
Однак є і хороше
Дослідження показують, що повністю замінити вугілля відновлюваною енергетикою можливо навіть раніше – до 2030 року – й електропостачання залишатиметься стабільним. Втрату 55 тисяч робочих місць у вугільній галузі так само можливо компенсувати, адже тільки у секторі ВДЕ натомість може з’явитися близько 160 тисяч нових. І навіть інвестиції, що знадобляться для відмови від вугілля вже обраховані дослідниками і вони цілком виправдані. Звісно, такий перехід вимагатиме коштів, однак він врешті позбавить нас потреби у постійному субсидуванні вугільної галузі чи оновленні застарілої та зношеної вугільної інфраструктури. Переваги для здоров’я та добробуту людей, які дихатимуть чистішим повітрям і житимуть у стабільному кліматі не підраховані, однак вони, безумовно, безцінні.
Крім того, про долю шахтарів і шахтарських міст також не забуто. Уряд, місцева влада та громадськість уже працюють над тим, щоб зробити перехід менш болісним та забезпечити нові можливості розвитку для залежних від вугілля спільнот. Так, в травні 2020 року було створено Координаційний центр з питань трансформації вугільних регіонів, а у вересні 2021 – прийнято Концепцію державної цільової програми справедливої трансформації до 2030 року. На жаль, сама дата відмови від вугілля не обговорювали із залученням усіх зацікавлених сторін, та є надія, що наступні критично важливі рішення прийматимуться спільно усіма стейкхолдерами. Саме широкі консультації та досягнення консенсусу є запорукою успішної трансформації.
Українські шахтарські міста також розуміють свою роль у цих змінах. У травні 2019 року шість вугільних міст, три місцевих громадські організації та регіональна торгово-промислова палата об’єдналися і створили Платформу сталого розвитку вугільних міст Донецької області. Своєю основною ціллю Платформа вбачає підготовку, розробку та реалізацію спільного стратегічного бачення справедливої трансформації регіону. Наразі до об’єднання входять 9 міст Донеччини, які працюють над спільними викликами і розвивають свій регіон у більш сталому напрямку.
Контакти для додаткової інформації:
Олександра Хмарна, okh@ecoact.org.ua
