Вже немає сумнівів, що діяльність людини посилює зміну клімату, спричиняючи все гірші наслідки, що підтверджують науковці та помічають мешканці й мешканки усіх куточків планети. У листопаді відбулась Конференція сторін (СОР-26), де країни обговорювали, як запобігти погіршенню ситуації, скорочуючи викиди парникових газів, та як адаптуватися до наслідків, яких вже не уникнути. Ще одним з аспектів, над яким вони працювали була шкода, якої вже завдано. Це так звані «Втрати та збитки» (Loss and Damage — L&D). Що означає це поняття в кліматичній політиці, хто від них потерпає та як їх мають компенсувати — пояснюємо далі.
Науковці знаходять все більше доказів зв’язку між діяльністю людини та екстремальними погодними явищами, які вона спричиняє. Це частіші та інтенсивніші теплові хвилі, урагани і тайфуни, танення льодовиків, підняття рівня світового океану його нагрівання та закислення. З підняттям глобальної температури стихійних лих стає все більше і країни зазнають все сильніших збитків. Згідно зі звітом Всесвітньої метеорологічної організації, за останні 50 років через зміну клімату кількість катастроф збільшилася в 5 разів. Це призводить до збитків на суму $202 млн щоденно.
Саме тому в кліматичній політиці існує поняття «Втрати та збитки» — соціальна та фінансова шкода від зміни клімату, яка відчутна вже зараз і якої більше не можна уникнути. «Втрати» позначають те, чого не повернути: людські життя або види тварин і рослин, які зникли. А під «збитками» маються на увазі зруйновані або пошкоджені речі, які при цьому ще можуть бути відремонтовані або відновлені. Наприклад, будинки, дороги після ураганів або врожаї після посухи. Країни по всій планеті зазнають наслідків зміни клімату, але найбільш вразливими є країни глобального півдня: Латинської Америки, Африки та Азії.
Як про втрати та збитки заговорили на міжнародному рівні
Згідно з аналізом Carbon Brief, найбільш відповідальні за велику кількість СО2 в атмосфері країни з розвинутою економікою: США, Китай, Росія, Бразилія, Індонезія. І на 11 місці знаходиться Україна. Проте першими страждають від зміни клімату острівні країни, адже саме вони найбільш вразливі до стихійних лих та підняття рівня океанів.
Острівні країни ще 30 років тому заговорили про серйозність збитків від надзвичайних ситуацій, спричинених зміною клімату. У 1991 році Альянс малих острівних держав (AOSIS) наголосив на необхідності допомоги вразливим країнам із втратами та збитками від підняття рівня океану. Вони запропонували створити страховий фонд, з якого надаватимуться гроші постраждалим країнам.
З кожним роком все більше країн усвідомлюють свою вразливість до зміни клімату і складність відновлення різних секторів економіки після надзвичайних ситуацій. Завдяки цьому у 2010 році під час COP-16 країни узгодили дворічну робочу програму, яка мала розглянути різні підходи до вирішення проблеми втрат та збитків у країнах, що розвиваються.
Далі у 2013 році з’явився «Варшавський міжнародний механізм» (Warsaw International Mechanism), у якому зазначалося, що втрати та збитки, пов’язані з несприятливим впливом зміни клімату, включають ті наслідки (а іноді й ширші), які можна зменшити шляхом адаптації. Однак Варшавський механізм не передбачає відповідальності або компенсації за втрати та збитки. Це провокує велику кількість запитань та дискусій.
У Паризькій угоді, що була підписана на два роки пізніше (у 2015 році), є 8 стаття, яка присвячена втратам та збиткам. У ній країни-підписантки визнають, що важливо запобігати чи мінімізувати втрати та збитки від явищ, спричинених зміною клімату.
Хоча експерти та представники громадськості активно обговорюють втрати і збитки, прогрес у досягненні домовленостей між країнами поки повільний. Під час кліматичних переговорів це один із каменів спотикання — розвинені країни неохоче виділяють фінансування і переживають за те, що це може призвести до юридичної відповідальності за наслідки зміни клімату. Вразливі ж країни наголошують, що їм терміново потрібні гроші на відновлення після стихійних лих.
Що про втрати і збитки обговорювали цьогоріч на COP-26
Дискусії навколо втрат та збитків не оминули й кліматичну конференцію COP-26 в Ґлазґо, де активно обговорювався механізм фінансування цього напрямку.
Більше 300 громадських організацій перед початком переговорів надіслали відкритий лист президенту COP-26 Алоку Шармі та світовим лідерам. У листі вони закликали країни взяти на себе зобов’язання фінансувати втрати та збитки на основі підходів справедливості, історичної відповідальності та глобальної солідарності із застосуванням принципу «забруднювач платить» (Polluter Pays Principle).
Ле-Енн Ропер, представниця Альянсу малих острівних держав, підкреслила необхідність створення окремого фонду, який буде стосуватися лише втрат і збитків.
Така вимога підкріплюється аргументами про те, що бідні країни вже не встигають адаптуватися, а натомість потребують фінансової підтримки для відновлення або навіть переїзду. Згідно з дослідженнями, економічна вартість втрат та збитків в країнах, що розвиваються може становити $290-580 млрд до 2030 року. Додатковим аргументом за створення окремого фонду для втрат та збитків є те, що з нинішнього кліматичного фонду кошти виділяються переважно на зменшення викидів парникових газів, а не на адаптацію чи боротьбу з наслідками. Крім того, цей фонд наповнюється недостатньо і країнам не вдалося виділити на нього обіцяні $100 млрд. Однак рішення про створення окремого фонду заблокували США, ЄС та Австралія.
Як результат, у Кліматичному пакті Ґлазґо (Glasgow Climate Pact) — фінальному рішенні конференції — згадано про важливість посилення технічної допомоги постраждалим країнам, але не через створення окремого фонду і виділення додаткових коштів, а завдяки діалогу країн. Таке рішення відкладає фактичні дії. Також фінальний документ спонукає країни хоча б вдвічі збільшити фінансування для заходів з адаптації до 2025 року з рівня 2019 року — це щонайменше $40 млрд.
Хоча певні кроки зроблені, проте їх критично не достатньо. Поки країни лише розмовляють і обіцяють, але мають перейти до дій і виділяти більше коштів на боротьбу з наслідками зміни клімату та допомогу найбільш вразливим країнам.
Контакти для додаткової інформації:
Олександра Хмарна, okh@ecoact.org.ua