Маленьке, затишне, тихе – такими словами місцеві описували Селидове на Донеччині. Життя міста та його 25 тисяч мешканців оберталося довкола вугільної промисловості: місцевих шахт та залежних від вугілля підприємств. Це місто – співзасновник Платформи сталого розвитку вугільних міст Донецької області, покликаної допомогти місцевим спільнотам збудувати більш стале майбутнє без викопного палива. Селидове та ще 8 міст регіону, що стикаються зі спільними викликами, планували та все ще хочуть і надалі працювати над справедливою трансформацією та пілотними проєктами у цьому напрямку.
Для цих міст розробляти стратегії та плани, спільними зусиллями будувати краще майбутнє не було легкою справою. Адже усе це відбувалося всього в десятках кілометрів від лінії фронту. Війна, яку розпочала росія ще у 2014-му, ще тоді ставила усі їхні плани під загрозу, і 24 лютого ця загроза стала ще більш реальною.
З початком повномасштабного наступу міста Донеччини стали однією із головних цілей російських атак. Містам Платформи довелося переключитися в режим виживання й відкласти трансформацію. Чотири з цих міст – Мирноград, Торецьк, Селидове та Новодонецьке – розповіли нам про свої проблеми, виклики та потреби, спричинені російською війною.
Водопостачання
З початку наступу росія намагається перетворити на зброю усе, що трапиться їй під руку. Вона використовує викопне паливо, аби шантажувати інші країни. Вона обстрілює школи та лікарні, аби залякати нас. І вона руйнує об’єкти критичної інфраструктури, аби позбавити нас базових благ.
Водопостачання регіону забезпечується переважно з Карлівського водосховища, яке росія регулярно обстрілює. Рівень води в ньому нині критично низький, а інженерна мережа регулярно зазнає пошкоджень, тож водопостачання нестабільне, а часом і взагалі відсутнє. Торецька громада залишилася без води ще у березні. В Мирноградській громаді воду подають за графіком лише в певні години три дні на тиждень, якщо обходиться без аварійних ситуацій. У Новодонецькій громаді постачання з водосховища припинилося в серпні. І попри те, що в громаді є власна свердловина, її вистачає лише аби задовольнити 30% потреби. До того ж, її водозабір в критичному стані, що призводить до втрат та ускладнює подачу води.
Усі ці громади зараз потребують альтернативних джерел водопостачання. У Селидівській громаді, аби вирішити проблему, вже пробурили 10 нових свердловин і зараз шукають станції очистки води та автоцистерни, аби постачати людям чисту воду. Інші ж громади досі в пошуках рішень.
Тепло- й електропостачання
Пошкодження енергетичної інфраструктури росією також спричиняють перебої в електропостачанні для всієї країни. На щастя, більшість міст, із якими ми спілкувалися, до масивних атак на українську енергетику повідомляли, що не мали із цим проблем. Місцева влада в очікуванні зими вже займається підготовкою опалювальної системи та котелень. Більшість тепла в регіоні виробляється з вугілля чи газу і це головна причина для тривог. Адже жодна з громад не має достатньо палива, аби обігрівати усі домівки.
Сумна іронія полягає в тому, що люди, котрі десятиліттями забезпечували вугіллям країну, тепер не мають його для власних родин. Та ще сумніше те, що вони не хотіли більше залежати від брудного палива. Один із пілотних проєктів Платформи мав урізноманітнити джерела електропостачання. Міста планували збудувати сонячні електростанції на дахах муніципальних будівель та створити енергетичний кооператив.
Війна змусила шахтарські міста відкласти проєкт та повернутися назад до викопного палива, аби подбати про власне виживання. Наразі вони шукають нові генератори, аби підтримувати світло хоча б у бомбосховищах. Однак зелена мрія не забута і міста Платформи готові рухатися далі до справедливого переходу, щойно російські війська залишать Україну й усі громадяни будуть у безпеці.
Вугільні шахти
Як зазначалося, міста Платформи залежні від вугільної промисловості, зокрема й від шахт. Більшість із них працювали десятиліттями, вони застарілі і збиткові, тож їх закриття часто не просто потрібне, а й необхідне. Та доглядати закриті шахти складно навіть у мирній країні. В них постійно підіймається рівень води, яка може вимивати з порід важкі метали та інші небезпечні речовини які проникатимуть в підземні води, потрапляючи врешті і до водойм, і до громадських джерел. Тож із закритих шахт необхідно постійно відкачувати та очищувати накопичену воду спеціальними насосами.
Росія неодноразово обстрілювала вугільні підприємства, тож більшість шахт в опитаних містах наразі не працюють. У Селидовому на шахті бракує працівників, адже багато з них евакуювалися у безпечніші місця. У Торецьку три шахти зупинилися після декількох обстрілів. А от у Новодонецькому три шахти працюють навіть під російською загрозою. Дві з них вже обладнані резервним живленням, аби підтримувати насоси та подбати про безпечну евакуацію працівників на поверхню в разі знеструмлення. Шахтам, які більше не видобувають вугілля, усе ще потрібна електроенергія для відкачування води. Збої в електропостачанні можуть спричинити затоплення, зсуви та призвести до екологічної катастрофи.
Ця проблема існувала й до наступу росії. І ще тоді Платформа шукала способів очищати відкачану воду, щоб використовувати її для громадських потреб. Зараз цей план відкладений, але не покинутий. Мирноград продовжує займатися підготовчими роботами та готовий працювати над проєктом, попри те, що майбутнє регіону залишається непевним.
Маленькі, затишні й тихі міста – це не просто населені пункти довкола вугільних шахт. Це домівки сильних та хоробрих людей. Знадобилося багато мужності, аби початии працювати над трансформаційними проєктами. І потрібно значно більше, аби підтримувати життя в містах поряд із лінією фронту. Те, як вони зараз борються за своє життя, не викликає сумнівів – вони переможуть зараз, і перемагатимуть завтра, коли повернуться до боротьби за справедливе зелене майбутнє.
Шахтарські міста Донеччини досі потребують:
- Генераторів
- Насосів
- Резервуарів для води та автоцистерн
- Буріння нових свердловин
- Встановлення санітарних модулів
- Мобільних станцій очистки води
За детальною інформацією звертайтеся за адресою ab@ecoact.org.ua
У Покровській громаді збираються очищені шахтні води пускати у міський водогін як “умовно питну”. Це просто жах, на мій погляд, катастрофічне падіння якості води у водогонах..