У нас було 195 країн, 24 роки міжнародних кліматичних перемовин, звіти тисяч науковців, молодіжні страйки по всьому світу і ціла купа парникових викидів, яких треба позбутися. Єдине, що викликало у нас занепокоєння – втримання глобального потепління на рівні 1,5С. Ніщо у світі не буває складнішим, заплутанішим і важливішим, ніж протидія зміні клімату. Але ми знали, що рано чи пізно перейдемо до активних дій.
Кліматичні переговори, звісно, аж ніяк не схожі на сюжет фільму «Страх і ненависть у Лас-Вегасі». Але непідготованому глядачу розібратися у них може бути так само складно, як і у знаменитій стрічці. Другого грудня розпочалися вже 25 такі перемовини. Тож у другій статті нашого циклу про кліматичну політику розповідаємо, що таке той COP, що від нього чекати і яка роль України у цьому процесі. А про всі найважливіші новини із цьогорічних переговорів ми розказуватимемо прямо з місця подій. Тому підписуйтеся на наш ФБ, щоб нічого не пропустити.
Що відбувається на COP
Отже, країни підписали Рамкову конвенцію ООН з питань зміни клімату (UNFCCC), вона вступила в силу у 1994, і з 1995 підписанти (або ж сторони) конвенції щороку почали збиратися на Конференції сторін (Conference of Parties, COP). На цих зустрічах вони обговорюють правила спільної роботи, роблять заяви, підписують додаткові домовленості – загалом, СОР є головним керівним органом, який вирішує, як рухатиметься світ у протидії та адаптації до зміни клімату. 21-ий СОР запам’ятався тим, що тоді з’явилася Паризька угода, яка має повністю почати діяти в 2020 (так, вже менш як за місяць!). Подальші конференції були присвячені обговоренню правил її впровадження. А починаючи з наступного року на них країни звітуватимуть та перевірятимуть результати роботи відповідно до цих правил.
Щоб спростити процес переговорів, країни об’єднуються у групи і приймають спільні позиції з різних питань. А потім представники цих груп беруть участь у голосуваннях від імені усієї групи. Наприклад, група G77 та Китай включає в себе (як не дивно) 135 країн, що розвиваються. Однак в різних переговорних процесах учасники цієї групи можуть об’єднуватися в менші групи, об’єднані спільними інтересами. Україна входить до так званої Umbrella Group («парасолькова група») разом з Росією, Білоруссю, Казахстаном (разом з ними ми також входимо до групи країн з перехідною економікою), а також Австралією, Канадою, Японією, Норвегією, Ісландією, Новою Зеландією, Ізраїлем та США.
Делегації представників країн збираються на два тижні, обговорюють спочатку в групах, а потім між представниками груп свої позиції та приймають рішення консенсусом. Ближче до кінця конференції приїжджають представники держав, Міністри або навіть Президенти, та виступають із заявами. Паралельно представники громадянського суспільства, які виступають в ролі наглядачів, та науковці організовують тематичні події, які не впливають на хід переговорів, але сприяють розвитку міжнародного обміну досвідом. Про найцікавіші з цьогорічних подій, які встигнемо відвідати, ми обов’язково вам розповімо.
Наприклад, на минулорічному СОР тодішній Міністр екології Остап Семерак заявив про перегляд нашого Національно-визначеного внеску (НВВ – своєрідної цілі зі скорочення викидів парникових газів, які кожна країна встановлює собі сама). А на наступний СОР у 2020 запланована презентація країнами їхніх вже допрацьованих внесків. Поки ж триває процес оновлення та погодження НВВ всередині країн, в тому числі і в Україні.
Як рахувати ліс і чи вірити у науку
Оскільки Паризька угода містить лише загальні положення, на СОР лягає завдання прописати усі деталі, щоб вона могла повноцінно запрацювати. Наприклад, країни досить довго сперечалися, як враховувати заходи з відновлення лісів. Оскільки НВВ містить ціль скоротити викиди своєї країни на певну кількість відсотків до певного року, то для цього необхідно, по-перше, порахувати, скільки викидів вона має зараз, а по-друге – скільки викидів вона скорочує, впроваджуючи свою політику. У випадку з відновленням лісів та інших природних територій зробити друге досить складно: не відомо, скільки дерев виросте, скільки парникових газів вони поглинатимуть, до того ж, зрубані чи просто повалені дерева навпаки повертають СО2 в атмосферу. Всі обчислення досить умовні і непевні, але діяльність з відновлення лісів теж допомагає досягати кліматичної цілі, тож і рахувати її якось треба, що й викликало у країн палку суперечки.
А на минулому СОР в Катовіце піднялося питання про звіт Міжурядової групи експертів з питань зміни клімату. Він підкреслює необхідність втримати потепління на рівні 1,5°С до кінця століття. Адже за умови підняття глобальної температури на 2°C 37% світового населення страждатимуть від екстремальної спеки щонайменше раз на 5 років, в той час як при 1,5°C – лише 14%. За нинішнього ж стану речей температура підніметься більш ніж на 3°С, і справи стануть ще гіршими. Щоб запобігти таким наслідкам, слід скоротити парникові викиди майже на половину до 2030 року (у порівнянні з рівнем 2010 року) і досягти нульової позначки до 2050 року. Тож країни почали сперечатися, чи враховувати висновки тисяч науковців з усього світу, у власній роботі. І поки бідні острівні країни, які постраждають першими, зверталися із болісними промовами, великі залежні від викопних палив країни-забруднювачі вагалися. Врешті зійшлися на тому, щоб «запропонувати» країнам використовувати звіт, тобто ніяких чітких зобов’язань.
Заробляти на порятунку планети
Єдине питання, яке лишилося не вирішеним щодо функціонування Паризької угоди – це механізми міжнародної співпраці, в тому числі і фінансові механізми. Саме цьому питанню буде присвячений КС (Конференція сторін) у Мадриді.
6 стаття угоди передбачає, що країни можуть «передавати» одна одній досягнення зі скорочення викидів. Тобто, наприклад, якщо одна країна «перевиконала» ціль, то інша, яка «недовиконала» свою, може придбати в неї «надлишок». Так принаймні цей механізм працював за попереднім Кіотським протоколом. Однак врешті-решт замість скорочувати викиди, країни почали передавати квоти туди-сюди навколо земної кулі. Хороших результатів це, звісно, не принесло.
Крім того, країни можуть розробляти спільні проекти або ж інвестувати в проекти на території інших країн. У такому випадку важливо, щоб користь від цих проектів була адекватно обчислена, а отриманий результат був включений у НВВ лише однієї з країн. Адже якщо десять країн побудують одну велику сонячну електростанцію, а потім кожна врахує її як свій проект, то матимемо у десять разів більше скорочення викидів, але, на жаль, лише на папері.
Як бачимо, міжнародна політика – справа складна і потребує врахування багатьох деталей. Але до кінця 2019 року ці питання мають бути вирішені, щоб Паризька угода могла запрацювати у повну силу.
Тим часом в Україні
Як і було обіцяно на попередньому СОР, наша країна зараз переглядає свій НВВ, адже попередня версія його була, м’яко кажучи, не амбітною. Попередні наші плани передбачали скорочення викидів від рівня 1990 року, але у порівнянні з нинішнім станом речей, це означало би зростання. Детальніше про математичні трюки кліматичної політики розповімо у наступних матеріалах.
Зараз Україна має встановити ціль до 2030 року і показати: чи ми продовжимо залежати від брудного та шкідливого викопного палива, чи візьмемо напрямок на сталий розвиток. Науковці встановили, якщо скорочення не відбудеться на 50% до 2030 року, то досягнення цілі у 1.5°С стане неможливим. Саме тому Екодія, інші громадські організації та науковці будуть присутні під час Конференції з можливістю повпливати на процес як на міжнародному рівні, так і на національному – під час встановлення цілей.
Вплинути можете і ви, ставши кліматичним активістом і долучитись до кліматичного руху.
Лишилися ще запитання? Ставте у коментарях, і ми з радістю відповімо.
Контакти для додаткової інформації:
Олександра Хмарна
okhmarna@ecoact.org.ua, 068 119 31 03
