23 лютого 2022-го офіс Екодії закрився доволі пізно – в той день до нас в гості заходили волонтери та волонтерки. Ми говорили з ними про атомну енергетику і робили перші кроки у плануванні спільного проєкту. Мріяли навіть про вихід в офлайн, за яким так скучили за часи пандемії. Наступні кілька місяців зустрітися наживо не мала змоги не лише ця група, а й уся команда Екодії. За лічені дні ми розпорошилися по всій Україні: від Черкас і Полтави до Львова, Волині і Закарпаття. А частина людей узагалі опинилася за кордоном.
Цей рік надламав кожну людину, родину й спільноту в Україні. І так само він перевернув та змінив Екодію. Чимало людей пішли з команди і чимало нових з’явилися. Частина колег пішли захищати країну і ми чекаємо на їх повернення з перемогою. Чимало нашої роботи, здавалося б, втратило будь-яку цінність, але врешті з’явилося ще більше нових цілей та завдань та ще сильніша віра у важливість того, що ми робимо. Тож через рік повномасштабної війни росії проти України пригадаємо, як ми його прожили та що із нього винесли.
Багато чого в один момент втратило сенс
В перші тижні, як і багато хто, люди в Екодії переоцінили, що по-справжньому важливо. Для багатьох раптом втратило сенс усе, крім волонтерства і виживання, а одна із наших головних цінностей – турбота про довкілля – випала із картинки світу. Та навіть у той самий четвер 24 лютого робота не зупинялася. Виїжджаючи з Києва чи ховаючись у бомбосховищах, перепитуючи у близьких, чи вони в порядку, дехто примудрялися ще й відповідати закордонним журналістам, що у нас тут відбувається, чи завершувати поточні справи.
24 лютого ми написали у своїх соцмережах короткий пост із закликом зберігати спокій та читати тільки перевірені джерела і відтоді не припиняли комунікувати зі своїми підписниками та підписницями. А далі почалися внутрішні пошуки – і кожної людини особисто, і команди загалом – того, де ми могли би бути найціннішими для нашої країни.
Наприкінці лютого ми мали запустити онлайн-курс про сталі сільськогосподарські практики, який готували з Prometheus майже весь попередній рік. Однак, тоді він здавався вже неактуальним – хто думатиме про екологічне ведення господарства, коли землі втрачаються і забруднюються, а люди працюють на них часто із ризиком для життя? Лише з часом ми побачили, що в нових умовах сталі практики можуть навпаки допомогти мати здоровіший врожай для громад. Тож зрештою ми модифікували курс і випустили його вже на початку літа.
А от інший проєкт, який ми почали, завершити таки не вдалося – це дослідження впливу забруднення повітря на здоров’я чоловіків та жінок. Ми вже мали завдання для дослідників та були готові його запускати, однак тепер воно навряд зможе бути актуальним – найсвіжіших даних про забруднення повітря немає, а через повномасштабну війну ситуація могла змінитися кардинально. Тим не менш, цей напрямок в роботі залишився і ми продовжуємо працювати над тим, щоб розроблялись плани поліпшення якості повітря
Вже 25 лютого в енерговідділі заговорили про приєднання України до європейської енергомережі. Напередодні вторгнення Україна тестово відключилася від мереж росії та білорусі й мала кілька днів пропрацювати ізольовано, тобто забезпечувати себе електрикою самотужки без імпорту. Та надовго в такому стані залишатися було небезпечно, а підключатися назад Україна вже не збиралася. Тож спільно з партнерами ми звернулися до ЄС та Енергетичного Співтовариства з проханням прискорено приєднати Україну до європейської енергомережі. Пізніше із цим закликом виходили і різні посольства, і наше Міненерго – і це вдалося здійснити усього за три тижні.
Як частина міжнародної кліматичної мережі Climate Action Network ми з перших днів спілкувалися з міжнародними партнерами, пояснювали ситуацію і формували вимоги чи прохання про допомогу. Спочатку – доволі хаотично, та згодом викристалізувався доволі чіткий крок, який допоміг би Україні та на який ми могли би вплинути – відмова від російського викопного палива, експорт якого приносить 40% до російського федерального бюджету. Те ж викопне паливо залишається головною причиною кліматичної кризи, боротьбі з якою ми присвятили попередні майже п’ять років роботи.
За місяці повномасштабної війни ми не раз робили акції із міжнародними ГО, писали спільні звернення і спілкувалися напряму із європейськими урядами та енергетичними компаніями, аби ті припинили купувати російське викопне. Нині більшість його імпорту вже під частковими санкціями ЄС та США. А от у ядерній галузі справи досі кепські. Ще з березня ми почали говорити про обмеження у цій сфері – навіть зверталися напряму до лідерів ЄС та США та організовували спільні акції. Однак російський ядерний гігант «росатом», який до того ж бере участь в окупації наших ядерних станцій, досі не входить в жоден санкційний список. Та нещодавно на це почали звертати і лідери нашої держави, тож ми віримо, що рано чи пізно і ця компанія підпаде під обмеження.
На другий тиждень вторгнення ми почали оговтуватися і планувати подальші кроки. Тоді ж ми зустрілися із представниками Міндовкілля та почали роботу над збором випадків потенційної шкоди довкіллю, спричинених російською війною. За рік ми зібрали більше 850 таких випадків на інтерактивній мапі. Нині цю роботу підтримує вже наша волонтерська команда, яка регулярно відстежує відкриті джерела та додає такі випадки в базу. І ця їхня робота допомагає нам розповідати міжнародним медіа та закордонним ГО про те, як росія знищує все, до чого може дотягнутися, навіть у нашій сфері. До прикладу, до роковин повномасштабної війни, на основі наших даних ми зробили ще одну мапу із найпоказовішими випадками спільно із Greenpeace.
Найцінніше, що в нас є – це наші люди
Та на початку співпраця з волонтерською спільнотою була непростою – тут теж довелося багато переосмислювати і шукати нові можливості бути цінними для них. Бо тих, хто навіть в такі часи готові захищати ще й довкілля, необхідно берегти і дбати про них. Усе спілкування швидко перейшло в онлайн, адже люди роз’їхалися по різних куточках країни, тож потрібно було наново будувати зв’язки. Тим не менш, волонтерська команда залишилася з нами і навіть почала зростати – і це так само надихало нас рухатися далі.
Зустріч спільноти Екодії із підготовки до опалювального сезону
Нам пощастило твердо стояти на ногах навіть у дуже непевні часи – тож багато зусиль ми спрямували на те, щоб допомагати своїй спільноті. Ще в перший тиждень ми зв’язалися не лише з колегами, а й з членами та членкинями Екодії, аби дізнатися чи треба їм допомога. Так вже незабаром ми всією спільнотою зібрали кошти для одного з членів, який служить в ЗСУ і потребував обладнання для ремонту техніки. Пізніше ми також допомагали збирати кошти й іншому члену Екодії на підтримку його проєкту – виготовлення веганських батончиків для військових.
Для нас також важливо було, щоб не лише Екодія, а й увесь екологічний рух України зберігся до перемоги та продовжив свою роботу після неї. Тож ми підтримували тимчасово переміщених екоактивістів та активісток та з допомогою Greenpeace оплачували їм оренду житла у новому місці. За рік ми змогли так підтримати понад 50 людей по всій Україні.
Одним із найскладніших напрямків виявилася робота над справедливою трансформацією шахтарських міст. Протягом останніх 5 років ми працювали із містами Донеччини – на момент наступу їх було вже 9 – і допомагали їм планувати майбутній розвиток після закриття шахт, від яких залежали і їхні люди, і їхня економіка. Вже тоді ці міста були під загрозою, адже знаходилися всього в кількох десятках кілометрів від окупованих росією українських територій. Та після 24 лютого вони стали однією з головних мішеней російських атак, а за Вугледар – одне з наших міст-партнерів – нині точаться жорстокі бої.
Тож перші місяці замість планування майбутнього нашим містам-партнерам довелося сфокусуватися не на розвитку, а на виживанні. І ми допомагали їм гуманітарно – закуповували та передавали продукти, ліки, генератори, Ecoflow тощо. Та у другому півріччі стало очевидно, що керівники міст все ще зацікавлені у плануванні свого майбутнього після перемоги, тож ми так само допомагаємо їм брати участь у дискусіях щодо майбутньої відбудови, доносити свої потреби на міжнародному рівні і навіть зустрічатися з європейськими лідерами для цього.
Якщо ти робиш щось правильно, то воно буде правильним незалежно від обставин
Перші тижні і навіть місяці ми присвятили тому, аби допомагати там, де можемо, і тим, чим можемо. Та з часом почало повертатися розуміння, що наша робота до 24 лютого не лише не втратила актуальності, а й набула додаткової ваги. Бо захист довкілля – це не лише збереження красивих парків, а й доступ до базових ресурсів для життя: чистої питної води та землі, на якій можна безпечно вирощувати їжу. Збереження поліських боліт потрібне не лише для прогулянок, а й для стримування руху військ із білорусі. Відмова від викопного палива, в тому числі й ядерного, в енергетиці та перехід до відновлюваних джерел та енергоефективності – це не лише менший вплив на клімат, а й наша безпека. І що зрештою малі ферми зі сталими агропрактиками – це не лише менша шкода довкіллю, а й надійніша продовольча система, в якій навіть в кризові періоди спільноти не лишатимуться без їжі.
Остаточно розуміння нашої ролі у новому світі повернулося на початку липня, коли більшість нашої команди зібралася на виїзні збори, аби спланувати роботу на наступні пів року. Тоді багато хто повернулися з-за кордону і чи не вперше почули українську мову наживо. І майже усі вперше за тривалий час змогли подивитися в очі одні одним не тільки через монітор. Зустріч наживо дала нам відчути підтримку, зрозуміти, що ми не самі, і побачити, що ми усі інтуїтивно вже знайшли правильний шлях, яким рухатися далі.
Ще навесні держава почала планувати майбутнє повоєнне відновлення і ми активно долучалися до процесу. Це питання і стало наскрізною темою в нашій новій реальності. Ми бачили жахливі наслідки, які війна мала для довкілля, енергетики та сільського господарства. І ми розуміли, що просто повернути усе як було раніше – недостатньо, і це відновлення має бути сталим та зеленим.
Стара енергосистема базується на великих вугільних та атомних станціях, енергія з яких транспортується на великі відстані до своїх споживачів, тож вона стає вразливою до атак: одне влучання в підстанцію може лишити без світла сотні тисяч людей. Тож наше бачення нової енергосистеми – децентралізованої, заснованої на відновлюваній енергетиці та підтримуваної енергоефективними заходами – стало ідеальним рішенням для цієї проблеми, яке ми продовжуємо просувати у своїй роботі. Так само як і сталі агропрактики та підтримка малого фермерства – ми працюємо над цим тепер і задля довкілля, і задля кращого доступу людей до безпечних продуктів.
І відновлювана енергетика стала частиною не лише роботи над плануванням повоєнної відбудови, а й ще одним способом допомогти. Восени ми закупили та доставили на фронт 10 сонячних панелей, а потім зі спільнотою зібрали кошти ще на 4 панелі. А спільно з Greenpeace та іншими ГО ми допомогли пошкодженій росіянами амбулаторії у Горенці, що біля Гостомеля, встановити сонячні панелі для генерації електрики та тепловий насос для опалення. Тепер вона може працювати навіть під час відключень світла та заощаджувати на опаленні до чверть мільйона гривень на рік.
Росіяни шкодять також нашим екосистемам, і це стало поштовхом дещо змінити напрямок. Якщо раніше ми планували фокусуватися на захисті водно-болотних угідь, то тепер зосередилися на тому, аби плани відбудови включали ще й відновлення екосистем. До цього додався ще й зовсім новий для нас напрямок – відновлення ґрунтів, постраждалих від війни. Адже через обстріли, рух важкої техніки та саму присутність росіян наші ґрунти стають небезпечними для вирощування їжі. Тож ми дослідили, як потерпають наші ґрунти та як їх можна відновлювати, і вже 2 березня презентуємо результати, щоб далі просувати найкращі рішення.
Відновилася та посилилася і робота з волонтерською командою. Ці люди не втратили бажання допомагати довкіллю, а навпаки тепер підходять до захисту природи ще більш натхненно, чим надихають і нас. Восени вони провели кілька уроків про зміну клімату у школах Києва. Окрема волонтерська група довгий час досліджувала природоорієнтовані рішення, які допомагають містам адаптуватися до зміни клімату, та створила добірки таких рішень для різних цілей. А наша робота зі збору випадків потенційної шкоди довкіллю повністю перейшла під їхнє крило.
Наприкінці 2022-го року ми вкотре приєдналися до щорічної міжнародної кліматичної конференції COP27. Зміна клімату теж виявилася складною темою, яку довелося переосмислювати. У нових умовах говорити про кліматичну катастрофу видавалося недоречним. Однак врешті і ця тема повернула своє місце у нашій роботі і тепер ми працюємо над тим, аби відбудова нашої країни враховувала цей ризик, а плани включали в себе заходи, що допоможуть його знизити.
Тож кліматична конференція стала для нас потужною подією. Цьогоріч в України вперше в історії був власний павільйон, де уряд з партнерами організовував події та розповідав міжнародній спільноті про вплив війни в Україні в тому числі на клімат. Екодія ж брала участь в організації його роботи і навіть проводила власні заходи, тож наші голоси теж були почутими.
Нас тримає те, що ми робимо щось корисне
Якщо на початку повномасштабного вторгнення нам здавалося, що наша робота вже не потрібна, то зараз навпаки – вона стала масштабнішою та ціннішою. У довкілля тепер ще більше проблем та викликів, тож у нас ще більше справ, якими займається усе більша команда. І це найголовніша наша гордість за цей рік – нам вдалося не лише втриматися самим та підтримувати й інших, а знайти сили розвиватися далі. Але нам, як і всім, усе ще тяжко ці сили знаходити.
Тим не менш, ми вчимося заряджатися енергією та рішучістю із буденних речей. Хтось виливає свій стрес у в’язання чи випічку, хтось тікає від реальності у фільми, книжки чи подкасти, хтось вчиться не здаватися та бути сміливими у своїх домашніх улюбленців. Та дві найбільших опори, які допомогли нам пройти цей рік – це наша робота і наші люди. Ми розуміємо, що наша праця важлива й потрібна, тож продовжуємо докладати зусиль. І ми бачимо, що робимо це не самі.
Переглянути цей допис в Instagram
Працівники та працівниці Екодії, більшість із яких вже повернулися до Києва і тепер можуть збиратися на теревені на офісній кухні. Колеги на фронті, які час від часу переказують вітання у робочих чатах. Спільнота, яка підтримує наші ініціативи та надихає рухатися вперед. Громадські об’єднання з України, які завжди готові кооперуватися задля спільної мети та вже стали близькими, як родина. Дружні організації з-за кордону, які нас підтримують. Близькі люди, які розуміють наші переживання, бо переживають те саме. І далекі люди, які розкриваються із зовсім нових боків та роблять все можливе для перемоги. Усі вони дають нам натхнення і сили, вони – це те, що ми б хотіли зберегти і посилити і саме вони – це те, заради чого ми робимо те, що робимо.
Ми закінчили 2022-ий вже так, як і всі минулі роки. Озирнулися назад та оцінили те, що було зроблено. Поглянули вперед на те, чого плануємо досягти наступного року. Більше того, на початку лютого ми зібралися знову, аби переоцінити ще й наші довгострокові плани – адже наша команда не просто захищає довкілля, а має чітке бачення того, чого ми прагнемо досягти у наступні десятиліття. За цей рік наша віра в нашу армію, нашу країну і наших людей тільки зміцніла. І ми не маємо жодних сумнівів, що завдяки зусиллям мільйонів українців та українок – і власним зусиллям в тому числі – ми впораємося з усім та зможемо захистити країну та збудувати її кращою.
